Олександр Калашников

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Калашников
Народження 19 століття
Баку, Бакинська губернія, Російська імперія
Смерть 1920(1920)
ст. Барвінково в Барвінківському районе
Роки служби 19171920
Звання комкор

Олександр Калашников (? — 1920) — анархо-махновець, командир 1-го Донецького корпусу РПАУ.

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Калашников народився наприкінці дев'ятнадцятого століття у місті Баку, Російській імперії. Проживав у Гуляйполі. Калашников — секретар групи гуляйпольських анархістів «Союзу бідних хліборобів» у 1917—1918 рр. У 1917 році з групою анархістів Олексій організував сільськогосподарську комуну в маєтку Классена [1].

Військова діяльність[ред. | ред. код]

У лютому 1919 р. Калашников був призначений командиром 7-го полку [2] . 15 березня полк Калашникова зайняв Бердянськ [3] . У Бердянську Калашникову доручили заарештувати всіх, хто співпрацював з білогвардійцями. Потім Олександр разом зі своїм полком попрямував на Маріуполь [4] . На початку червня в полку Калашнікова вже налічувалося 7000 махновців [5] . У серпні комісар бойової ділянки Кочергін розпорядився заарештувати Калашникова. 19 серпня махновці повстали проти червоних у Новому Бузі та захопили штаб Кочергіна, його з дружиною хотіли розстріляти, але Олександр за них заступився і фактично їх врятував [6]. 30 серпня на станції Помічний Олександр з боєм взяв два бронепоїзди з кількома ешелонами червоноармійців, які відступали з Одеси [7].

1 вересня у Добровелечківці відбулися збори повстанців. Олександра обрали у Реввійськраду РПАУ. Цього ж дня Калашникова призначили командиром новоствореного 1-го Донецького корпусу [8] ж. Штарм РПАУ поставив завдання перед Калашниковим зайняти Катеринослав, але він не виконав завдання, а рушив на Кривий Ріг і зайняв його. У Верблюжках було виділено Херсонську групу, яка мала загорнути його на Катеринослав [9] . 1 жовтня була створена комісія для розслідування причин невиконання наказу Калашниковим, цього ж дня вона була розпущена, а Белаш обмежився винесенням у наказі суворої догани [10] . У середині жовтня штарм ще очікував, що Калашніков попрямує на Катеринослав, але цього так і не сталося, 10 жовтня він прибув до Запоріжжя, де пояснив свої дії. «Що ж ви відібрали у мене кінноту, вихопили маневрові загони (Казанський, Ващенко, Уралов) — з чим я міг йти на Катеринослав??» [11]

У листопаді Калашнікова призначили начальником оборони Запоріжжя [12] . 29 травня 1920 року махновці зайняли Олександрівку, в якій обрали новий склад Реввійськради. Калашніков був обраний начальником оперативного відділу СРПУ [13] ж. До початку активних бойових дій частин РПАУ з червоними частинами на чолі всіх повстанських загонів стояв СРПУ, до якого з літа входив Олександр.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • http://www.makhno.ru/makhno/ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махна. — Київ: РВЦ «Проза», 1993.
  • Нестор Махно. Селянський рух в Україні. 1918—1921: Документи та матеріали / Серія: Селянська революція в Росії. 1902—1922 рр..: Документи м матеріали / За ред. В. Данилова та Т. Шаніна. — М.: «Російська політична енциклопедія» (РОССПЕН), 2006. — 1000 с.