Військово-морські сили Великої Британії

Королівський військово-морський флот Великої Британії
	Прапор Королівського військово-морського флоту
На службі	1660 - по т.ч.
Країна	Велика Британія
Вид	ВМФ Великої Британії
Чисельність	37 500 військовослужбовців, 90 бойових кораблів
У складі	Міністерство оборони Великої Британії
Гарнізон/Штаб	Вайтхол
Війни/битви	Англо-іспанська війна, Англо-французька війна, Англо-американська війна 1812-1815, Кримська війна, Перша світова війна, Друга світова війна, Фолклендська війна, Війна в Косово, Війна в Афганістані, Війна в Іраку.
Веб-сайт	royalnavy.mod.uk(англ.)
	Медіафайли на Вікісховищі

Королі́вський військо́во-морськи́й флот Вели́кої Брита́нії (англ. Royal Navy) — військово-морський флот Великої Британії, складова частина збройних сил Сполученого Королівства. Один з найстаріших і наймогутніших флотів світу.

Історія флоту починається з 18 сторіччя, коли він відіграв важливу роль у становленні та розширенні Британської імперії. У 19-20-му сторіччях був наймогутнішим флотом світу, відіграв значну роль в успішних військових діях країни у двох світових війнах. Серед країн НАТО зараз другий за могутністю після Флоту США флот альянсу, здатний проводити військові операції у глобальному масштабі.

Теперішній флот Великої Британії має у своєму складі близько 90 кораблів, включно з авіаносцями «Арк Роял» та «Ілластріас», підрозділами морської піхоти та військової авіації.

Управління[ред. | ред. код]

Королівський військово-морський флот Великої Британії управляється Адміралтейством. Найвищий орган адміралтейства — рада, головою якої є перший лорд адміралтейства (військово-морський міністр), особа цивільна, як правило, представник правлячої партії, депутат парламенту.

У раду адміралтейства, залежно від обстановки, входить зазвичай від 9 до 15 членів (основне ядро): перший лорд адміралтейства (військово-морський міністр), перший морський лорд (начальник головного морського штабу), другий морський лорд (начальник особового складу флоту), третій морський лорд (начальник кораблебудування і озброєння флоту), четвертий морський лорд (начальник постачання і транспорту флоту), п'ятий морський лорд (начальник морської авіації).

Історія[ред. | ред. код]

Поточний стан[ред. | ред. код]

Внаслідок тривалого скорочення бюджетів ВМС Великої Британії зазнали істотного послаблення своїх можливостей. Під питанням опинилась здатність навіть повноцінного патрулювання територіальних вод Сполученого королівства. Видатки на ВМС були скорочені з 4,1 % ВВП в 1988 році до 2,6 % в 2010 році. В 2015 році було запропоновано зупинити процес скорочення видатків та розпочати програму відбудови флоту^[1].

Так, наприклад, в 1982 році у війні за Фолклендські острови ВМС Великої Британії були здатні швидко зібрати угрупування із 115 кораблів, в тому числі два авіаносця з реактивними винищувачами в авіакрилі, та 23 есмінця і фрегата^[1].

Станом на 2016 рік ні один із наявних на озброєнні 89 кораблів ВМС Великої Британії не мав на озброєнні реактивних літаків. Останні реактивні літаки сімейства Harrier були зняті з озброєння в 2010 році, а в серпні 2014 року був відправлений в резерв та згодом розібраний єдиний авіаносець — HMS Illustrious. Із наявних 89 кораблів один — вертольотоносець, 6 десантних кораблів, 6 есмінців, 13 фрегатів, 7 ударних підводних човнів, та 8 підводних човнів з балістичними ракетами. Решта — мінні тральщики, розвідувальні кораблі та інші кораблі підтримки^[1].

Окрім скорочення кількості наявних кораблів, скорочень зазнав і особовий склад — із 39 тисяч осіб в 2000 році до трохи більше 29 тисяч осіб в 2016 році. З метою заповнення недоліку в 2000 матросів командування було вимушено залишити у причалу один з найбільших кораблів — HMS Lancaster а його екіпаж розкидати по інших кораблях^[1].

Внаслідок несправностей та інших проблем кількість бойових кораблів скоротилась з номінальних 26 до 24 кораблів^[1].

Аварія (зіткнення з торговим судном) підводного човна HMS Ambush в Гібралтарі висвітила відсутність резерву — відправка човна на вимушений ремонт зменшила ударний підводний флот на 15 %^[1].

Скорочення флоту призвело і до зменшення ролі ВМС Великої Британії в міжнародних операціях по всьому світу. Стали з'являтись проблеми і у власних територіальних водах. Так, наприклад, в січні 2014 року Північним морем пройшов ракетний крейсер російських ВМС, який підійшов до узбережжя Шотландії на відстань в 30 миль. Єдиний наявний на той час есмінець ВМС Великої Британії, HMS Defender, знаходився тоді в Портсмуті, йому знадобилось 24 години аби дістатись Шотландії та супроводити російський корабель^[1].

В 2016 році ВМС Великої Британії, вперше за 34 роки, довелось забрати всі бойові кораблі з південної Атлантики, які захищали Фолклендські острови від можливого вторгнення Аргентини^[1].

Наявні програми модернізації флоту призводять до заміни старих кораблів меншою кількістю нових: наприклад, 12 есмінців класу Type 42 були замінені 6 есмінцями класу Type 45, 7 нових підводних човнів класу Astute мають замінити 12 старих класу Swiftsure та Trafalgar. Попри те, що нові кораблі можуть мати потужніше озброєння, вони виявились менш надійними та складнішими в експлуатації, а менша кількість означатиме нездатність виконувати всі покладені на ВМС завдання^[1].

В 2020 році очікується взяття на озброєння двох авіаносців класу Queen Elizabeth, що має відновити втрачену в 2010 авіаносну морську авіацію. Проте, ВМС планує застосування лише одного корабля — другий перебуватиме на базі. Планується, що корабель матиме авіакрило з 12-24 літаків F-35. Разом з кораблями супроводу (3-4 фрегати та есмінців та декілька танкерів-заправників) може вичерпати всі наявні сили флоту. При тому, що кораблі такого класу здатні нести близько 50 літаків, планами передбачено придбати лише 48 літаків F-35^[1].

Восени 2016 року міністерство оборони визнало, що внаслідок суворих заходів економії буде вимушено в 2018 році зняти з озброєння протичовнові ракети Harpoon (гарпун). Таким чином, британські фрегати та есмінці матимуть на озброєнні лише артилерію (наприклад, гармати Mk 8 калібру 2,5 дюйма) для боротьби із кораблям супротивника. Також з озброєння будуть зняті протичовнові ракети Sea Skua вертолітного базування, а їхня заміна, ракети Sea Venom для вертольотів Wildcat, можуть бути прийняті на озброєння не раніше кінця 2020 року^[2].

Однак, ракети Sea Venom матимуть меншу максимальну дальність в порівнянні з ракетами Harpoon, при тому, що вертольоти мають низку недоліків в порівнянні з ракетами корабельного базування (вертоліт може бути збитий, може бути нездатний злетіти через негоду, тощо)^[2].