Військово-морські сили Великої Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Королівський військово-морський флот Великої Британії
Naval Ensign of the United Kingdom.svg
Прапор Королівського військово-морського флоту
На службі 1660 - по т.ч.
Країна Велика Британія
Вид ВМФ Великої Британії
Чисельність 33 380 військовослужбовців, 73 бойових кораблів
У складі Міністерство оборони Великої Британії
Гарнізон/Штаб Вайтголл
Війни/битви Англо-іспанська війна, Англо-французька війна, Англо-американська війна 1812-1815, Кримська війна, Перша світова війна, Друга світова війна, Фолклендська війна, Війна в Косово, Війна в Афганістані, Війна в Іраку.
Вебсайт royalnavy.mod.uk(англ.)

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

Королі́вський військо́во-морськи́й флот Вели́кої Брита́нії (англ. Royal Navy) — військово-морський флот Великої Британії, складова частина збройних сил Сполученого Королівства. Один з найстаріших і наймогутніших флотів світу.

Історія флоту починається з 18 сторіччя, коли він відіграв важливу роль у становленні та розширенні Британської імперії. У 19-20-му сторіччях був наймогутнішим флотом світу, відіграв значну роль в успішних військових діях країни у двох світових війнах. Серед країн НАТО зараз другий за могутністю після Флоту США флот альянсу, здатний проводити військові операції у глобальному масштабі.

Станом на травень 2022 року флот Великої Британії має у своєму складі 73 кораблі (включаючи підводні човни та один історичний корабель HMS Victory), а також 11 кораблів Допоміжного Королівського флоту (RFA).

Управління[ред. | ред. код]

Королівський військово-морський флот Великої Британії управляється Адміралтейством. Найвищий орган адміралтейства — рада, головою якої є перший лорд адміралтейства (військово-морський міністр), особа цивільна, як правило, представник правлячої партії, депутат парламенту.

У раду адміралтейства, залежно від обстановки, входить зазвичай від 9 до 15 членів (основне ядро): перший лорд адміралтейства (військово-морський міністр), перший морський лорд (начальник головного морського штабу), другий морський лорд (начальник особового складу флоту), третій морський лорд (начальник кораблебудування і озброєння флоту), четвертий морський лорд (начальник постачання і транспорту флоту), п'ятий морський лорд (начальник морської авіації).

Організаційно ВМС Великої Британії включають[1]:

  • Надводний флот (англ. Surface Fleet);
  • Служба підводних човнів (англ. Submarine Service);
  • Морська авіація (англ. Fleet Air Arm);
  • Допоміжний Королівський флот (англ. Royal Fleet Auxiliary).

Історія[ред. | ред. код]

Поточний стан[ред. | ред. код]

Внаслідок тривалого скорочення бюджетів ВМС Великої Британії зазнали істотного послаблення своїх можливостей. Під питанням опинилась здатність навіть повноцінного патрулювання територіальних вод Сполученого королівства. Видатки на ВМС були скорочені з 4,1 % ВВП в 1988 році до 2,6 % в 2010 році. В 2015 році було запропоновано зупинити процес скорочення видатків та розпочати програму відбудови флоту[2].

Так, наприклад, в 1982 році у війні за Фолклендські острови ВМС Великої Британії були здатні швидко зібрати угрупування із 115 кораблів, в тому числі два авіаносця з реактивними винищувачами в авіакрилі, та 23 есмінця і фрегата[2].

Станом на 2016 рік ні один із наявних на озброєнні 89 кораблів ВМС Великої Британії не мав на озброєнні реактивних літаків. Останні реактивні літаки сімейства Harrier були зняті з озброєння в 2010 році, а в серпні 2014 року був відправлений в резерв та згодом розібраний єдиний авіаносець — HMS Illustrious. Із наявних 89 кораблів один — вертольотоносець, 6 десантних кораблів, 6 есмінців, 13 фрегатів, 7 ударних підводних човнів, та 8 підводних човнів з балістичними ракетами. Решта — мінні тральщики, розвідувальні кораблі та інші кораблі підтримки[2].

Окрім скорочення кількості наявних кораблів, скорочень зазнав і особовий склад — із 39 тисяч осіб в 2000 році до трохи більше 29 тисяч осіб в 2016 році. З метою заповнення недоліку в 2000 матросів командування було вимушено залишити у причалу один з найбільших кораблів — HMS Lancaster а його екіпаж розкидати по інших кораблях[2].

Внаслідок несправностей та інших проблем кількість бойових кораблів скоротилась з номінальних 26 до 24 кораблів[2].

Аварія (зіткнення з торговим судном) підводного човна HMS Ambush в Гібралтарі висвітила відсутність резерву — відправка човна на вимушений ремонт зменшила ударний підводний флот на 15 %[2].

Скорочення флоту призвело і до зменшення ролі ВМС Великої Британії в міжнародних операціях по всьому світу. Стали з'являтись проблеми і у власних територіальних водах. Так, наприклад, в січні 2014 року Північним морем пройшов ракетний крейсер російських ВМС, який підійшов до узбережжя Шотландії на відстань в 30 миль. Єдиний наявний на той час есмінець ВМС Великої Британії, HMS Defender, знаходився тоді в Портсмуті, йому знадобилось 24 години аби дістатись Шотландії та супроводити російський корабель[2].

В 2016 році ВМС Великої Британії, вперше за 34 роки, довелось забрати всі бойові кораблі з південної Атлантики, які захищали Фолклендські острови від можливого вторгнення Аргентини[2].

Наявні програми модернізації флоту призводять до заміни старих кораблів меншою кількістю нових: наприклад, 12 есмінців класу Type 42 були замінені 6 есмінцями класу Type 45, 7 нових підводних човнів класу Astute мають замінити 12 старих класу Swiftsure та Trafalgar. Попри те, що нові кораблі можуть мати потужніше озброєння, вони виявились менш надійними та складнішими в експлуатації, а менша кількість означатиме нездатність виконувати всі покладені на ВМС завдання[2].

Восени 2016 року міністерство оборони визнало, що внаслідок суворих заходів економії буде вимушено в 2018 році зняти з озброєння протичовнові ракети Гарпун. Таким чином, британські фрегати та есмінці матимуть на озброєнні лише артилерію (наприклад, гармати Mk 8 калібру 4,5 дюйма) для боротьби із кораблям супротивника. Також з озброєння будуть зняті протичовнові ракети Sea Skua вертолітного базування, а їхня заміна, ракети Sea Venom для вертольотів Wildcat, можуть бути прийняті на озброєння не раніше кінця 2020 року[3].

Однак, ракети Sea Venom матимуть меншу максимальну дальність в порівнянні з ракетами «Гарпун», при тому, що вертольоти мають низку недоліків в порівнянні з ракетами корабельного базування (вертоліт може бути збитий, може бути нездатний злетіти через негоду, тощо)[3].

Проте станом на 2021 рік експлуатація крилатих ракет «Гарпун» все ще продовжувалась. Згідно з офіційними джерелами, система «Гарпун» буде виведена з експлуатації у грудні 2023 року. Вона була встановлена на тринадцяти фрегатах Type 23, трьох есмінцях Type 45 та 3 системах наземного базування.[4]

7 грудня 2017 року був введений в експлуатацію перший з двох авіаносців класу Queen Elizabeth, що відновило втрачену в 2010 авіаносну морську авіацію. Ці кораблі можуть нести авіакрило з 12-24 винищувачів F-35B та гелікоптери.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Our Organisation | Royal Navy. www.royalnavy.mod.uk (англ.). Архів оригіналу за 9 червня 2022. Процитовано 9 червня 2022. 
  2. а б в г д е ж и к David Axe (10 серпня 2016). The Decline of the Royal Navy. The Maritime Executive. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 18 листопада 2016. 
  3. а б Ben Farmer (15 листопада 2016). Royal Navy to lose missiles and be left only with guns. Telegraph. Архів оригіналу за 2 травня 2017. Процитовано 18 листопада 2016. 
  4. Babcock to continue Harpoon in-service support for the Royal Navy - Naval News. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 9 червня 2022. 
  5. U.K. Royal Navy Widening Scope Of Carrier Use. Aviation Week (Англійська). 

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]