Ор Атіка
| Ор Атіка | ||
|---|---|---|
| фр. Aure Atika | ||
 | ||
| Дата народження | 12 липня 1970[1] (53 роки) | |
| Місце народження | Ешторіл, Cascais e Estorild, Кашкайш, Лісабонський округ, Португалія | |
| Громадянство |
 Франція | |
| Професія | акторка | |
| Роки активності | 1979 — наш час | |
| IMDb | ID 0004133 | |
| Нагороди та премії | ||
| ||
 Ор Атіка у Вікісховищі | ||
Ор Атіка (фр. Aure Atika; нар. 12 липня 1970, Ештуріл, Португалія) — французька акторка, сценаристка та кінорежисерка.
Біографія[ред. | ред. код]
Ор Атіка народилася 12 липня 1970 року в місті Ештуріл, Португалія, і виросла в Парижі. Вона донька кінооператора Мішеля Фурньє і акторки марокканського походження Оде Атіки Біттон.[2][3] Коли Ор було всього 9 років, вона з'явилася в епізоді фільму Жанни Моро «Дівчина-підліток» (фр. L'Adolescente).[4] Проте дівчина не замислювалася про кар'єру акторки: в дитинстві вона мріяла стати аукціоністом або журналісткою. Закінчивши школу, вона деякий час вивчала юриспруденцію, потім навчалася в університеті історії мистецтв «Еколь дю Лувр» і перепробувала масу різних занять.[5]
У 1992 році Ор отримала невелику роль у фільмі Віржині Тевне «Сему досить» («Same Suffit»), після того, як випадково була помічена агентом з підбору акторів й була запрошена на кастинг.[4] Продовжуючи ходити на кастинги, Ор записалася на акторські курси Бланш Салан, а також почала відвідувати заняття в акторській школі «Курси Флоран».[5]
У 1997 році Ор Атіка здобула популярність завдяки ролі Каріни в комедії Тома Жило «Рецепт від бідності». Комедія про патологічного брехуна мала чималий успіх, і в 2001 році відбулася прем'єра сиквела — «Це правда, якщо я брешу».[2] Також у 1997 році Атіка виконала головну роль у фільмі Еріка Рошана «Хай живе республіка!», а в 1998 знялася в комедії «Красуні» Аріеля Зейтуна.
У 2000 році Атіка, яка до цього грала переважно комедійні ролі, змогла розкрити нові грані свого таланту в драмі «Помилка Вольтера» — дебютному фільмі Абделатіфа Кешиша.[4] Потім вона виконала низку яскравих ролей в авторських фільмах, таких, як «І моє серце завмерло» Жака Одіара (2005) та «Заповіт» (2004) Хассана Легзулі, зйомки якого проходили в Марокко — країні предків Ор Атіки.
У 2000-і роки акторка була затребувана і в комерційному кіно. Вона взяла участь в екшн-трилері «Інкасатор» (2004), романтичній комедії «Який ти прекрасний!» (2006), дія якої розгортається в одній з єврейських громад Парижа, а також зіграла роль арабської принцеси Аль-Тарук в пародійному шпигунському бойовику «Агент 117: Каїр — шпигунське гніздо» (2006). У 2007 році Ор Атіка знялося в комедії Марка Фетуссі «Життя артиста» разом з Сандрін Кіберлен і Дені Подалідесом, у 2008-му зіграла головну роль у стрічці Катрін Кастель «48 годин на добу».
У 2003 году Ор Атіка дебютуваля як режисерка, знавши іронічну короткометражку під назвою «Для чого треба голосувати за екологію», яка завоювала премію Міжнародного кінофестивалю жінок-режисерів у Кретеї, а в 2007-му — стрічку «Про кохання».
Серед робіт Ор Атіки 2000-х років — ролі в драмі «Версаль» (2008), в якій також взяв участь Гійом Депардьє, і в мелодрамі «Мадемуазель Шамбон» (2009), за роль Анни-Марії в якому, акторка була номінована на французьку національну кінопремію «Сезар» у категорії «Найкраща акторка другого плану».[6]
У 2010 році Ор Атіка знялася в соціальній комедії Марка Фетуссі «Копакабана», де її партнерками по знімальному майданчику були Ізабель Юппер і Лоліта Шамма.
Особисте життя[ред. | ред. код]
Ауре Атика підтримує романтичні стосунки з музикантом і ді-джеєм Філіппом Здаром. У 2002 році у пари народилася донька Анжеліка.[7]
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1991 | ф | Сему досить | Sam suffit | Єва |
| 1993 | с | Аліс Невер | Le Juge est une femme | Селін |
| 1996 | кф | Людина автомобільна | Homo automobilis | |
| 1997 | ф | Це правда, якщо я брешу! | La vérité si je mens! | Карін |
| 1997 | ф | Секрет Полішинеля | Le secret de Polichinelle | Ор |
| 1997 | ф | Хай живе республіка! | Vive la république | Сабіна |
| 1997 | кф | Синець | Ecchymose | |
| 1997 | кф | Просто зроби це | Just Do It | |
| 1998 | ф | Рейв-паті (партія страйкарів) | (G)rève party | Жулі |
| 1998 | ф | Красуні | Bimboland | Алекс Баретто |
| 1999 | ф | Незначний вплив | Trafic d'influence | Сандрін Атан |
| 1999 | ф | Життя принца | Une vie de prince | Жозі |
| 1999 | тф | Перший сніг | Premières neiges | Жульєтт |
| 2000 | ф | У придорожньому повітрі | Sur un air d'autoroute | Перінн |
| 2000 | ф | З вини Вольтера | La faute à Voltaire | Нассера |
| 2000 | ф | Це правда, якщо я брешу 2 | La Vérité si je mens! 2 | Карін |
| 2003 | ф | Містер В. | Mister V. | Сесіль |
| 2004 | ф | Поворот наліво у кінці світу | Sof Ha'Olam Smola | Сімон Толедано |
| 2004 | ф | Інкасатор | Le convoyeur | Ізабель |
| 2004 | ф | Клан | Le clan | Емілі |
| 2004 | ф | Тенья | Ten'ja | Нора |
| 2004 | ф | Четверті ворота пустелі | Le quattro porte del deserto | Дассін |
| 2005 | ф | І моє серце завмерло | De battre mon coeur s'est arrêté | Аліна |
| 2005 | кф | Цукерка з перцем | Bonbon au poivre | Мелані |
| 2006 | ф | Агент 117: Каїр — шпигунське гніздо | OSS 117: Le Caire, nid d'espions | принцеса Аль Тарук |
| 2006 | ф | Який ти прекрасний! | Comme t'y es belle! | Леа |
| 2006 | с | Цунамі | Tsunami: The Aftermath | Симона |
| 2007 | ф | Поганий вітер | Vent mauvais | Фредеріка |
| 2007 | ф | Творче життя | La vie d'artiste | відповідальна за бегемота |
| 2007 | мф | Страх[и] темряви | Peur(s) du noir | Лаура, озвучення |
| 2007 | ф | 48 годин на добу | 48 heures par jour | Марінна |
| 2008 | ф | Версаль | Versailles | Надін |
| 2008 | ф | Перехресний вогонь | Les insoumis | Марінна |
| 2009 | ф | Липкі пальці | Les doigts croches | Мадлен |
| 2009 | ф | Мадемуазель Шамбон | Mademoiselle Chambon | Анна-Марі |
| 2010 | ф | Копакабана | Copacabana | Ліді |
| 2011 | тф | Після мене | Après moi | Жанна |
| 2011 | ф | Канікули на морі | Le Skylab | тітка Лінетт |
| 2011 | ф | ІХ як Ісус Христос | JC comme Jésus Christ | Ор Атіка |
| 2012—2016 | с | Сірі кардинали | Les hommes de l'ombre | Габрієль Такіш'єфф |
| 2012 | ф | Це правда, якщо я брешу 3 | La vérité si je mens! 3 | Карін |
| 2012 | ф | Інше життя жінки | La vie d'une autre | Жанна |
| 2012 | с | Нескінченний світ | World Without End | королева Ізабелла |
| 2013 | ф | Несма | Nesma | Клер Сліман |
| 2014 | тф | Усе дозволено | Tout est permis | провідниця |
| 2014 | ф | Канікули в Провансі | Avis de mistral | Магалі |
| 2014 | ф | 2 часи, 3 рухи | 2 temps, 3 mouvements | Adle |
| 2014 | ф | Тато не грав в Роллінг Стоунз | Papa Was Not a Rolling Stone | Мішлен |
| 2015 | с | Капітан Марло | Capitaine Marleau | Жудіт Гарін |
| 2015 | ф | Усе, що треба для щастя | Tout pour être heureux | Жудіт |
| 2016 | с | Нічний адміністратор | The Night Manager | Саміра «Софі» Алекан |
| 2017 | ф | Коли повернуться птахи | En attendant les hirondelles | Раша, хазяйка Мурада |
| 2017 | ф | Один в іншому | L'un dans l'autre | Еме |
Визнання[ред. | ред. код]
у 2015 році Ор Атіка була нагороджена французьким Орденом Мистецтв та літератури (кавалер).[8]
| Нагороди та номінації Ор Атіки[9] | |||
|---|---|---|---|
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
| Міжнародний кінофестиваль жінок-режисерів у Кретеї | |||
| 2004 | Найкращий франкомовний короткометражний фільм | Для чого треба голосувати за екологію | Перемога |
| Премія «Сезар» | |||
| 2010 | Найкраща акторка другого плану | Мадемуазель Шамбон | Номінація |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #143649612 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Aure Atika : Sa biographie (фр.). AlloCiné. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 11.01.2018.
- ↑ Anne-Claire Chêne. Interview d’Aure Atika le 13 mars 03 (фр.). Kunveno. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 14 січня 2013.
- ↑ а б в La biographie de Aure Atika (фр.). Premiere. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 11.01.2018.
- ↑ а б Aure Atika Biographie (фр.). Canal+. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 11.01.2018.
- ↑ Palmarès - Meilleure Actrice dans un second rôle (фр.). Académie des César. Архів оригіналу за 28 лютого 2013. Процитовано 11.01.2018.
- ↑ Biographie de Aure Atika (фр.). PurePeople. Архів оригіналу за 29.01.2013. Процитовано 11.01.2018.
- ↑ Nomination dans l'ordre des Arts et des Lettres janvier 2015. Culturecommunication.gouv.fr. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 11 січня 2018.
- ↑ Нагороди та номінації Ор Атіки на сайті IMDb (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ор Атіка- Ор Атіка на сайті Kino-teatr.ua
|
