Освіта в Османській імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Освіта в Османській імперії
Зображення
Державна бібліотека Беязит була заснована в 1884 році.

В Османській імперії кожна міллет (релігійна спільнота) створила систему шкільної освіти для своїх членів[1]. Таким чином, освіта була значною мірою розділена за етнічною та релігійною ознакою: мало хто з немусульман відвідував школи для учнів-мусульман і навпаки. Більшість закладів, які обслуговували всі етнічні та релігійні групи, викладали французькою або іншими мовами[2].

Освіта[ред. | ред. код]

Перший етап початкової освіти та викладання в Османській імперії називався Сібянськими школами (Sibyan Mektepleri). Османська система освіти базувалася на школах Сибян. Сібянська школа була першою і останньою школою для багатьох громадян Османської імперії.

Освіта мусульман[ред. | ред. код]

Дівчина читає Коран (Kuran Okuyan Kız), картина 1880 року османського ерудита Османа Хамді-бея, на роботах якого часто зображені жінки, зайняті освітньою діяльністю.[3]
Стамбульський університет є найстарішим університетом Туреччини. За часів Османської імперії західні джерела називали його «Константинопольським університетом».[4]

В Османській імперії існувала традиційна ісламська школа.[5] Початковими школами були мектеби, середніми — медресе. Багато таких шкіл були при мечетях;[6] відповідно оператори мечетей служили директорами мектепів.[7]

Стамбульська середня школа (турецькою мовою Istanbul Erkek Lisesi) була заснована в 1886 році.

Мектепи були спільним навчанням і часто стягували номінальну плату[5], хоча деякі надавали безкоштовне харчування та одяг.[8] Люсі Мері Джейн Гарнетт у книзі «Турецьке життя в місті та селі» 1904 року зазначила, що, незважаючи на те, що вступні уроки з читання та письма були нещодавно введені, «навчання [у школах] має переважно релігійний характер».[7] За словами Гарнетта, через раннє створення мектебів та їхніх програм соціального забезпечення, «мабуть, немає жодної країни в Європі, в якій початкова освіта була б надана так рано, як у Туреччині, або так багато стимулів для бідних, щоб батьки дозволили своїм дітям брати участь у її благах».[5]

Історично медресе фінансувалися султанами[9], а курси мови та ісламу становили навчальну програму. Випускники медресе служили учбовими класами, працювали в державних і релігійних службах.[10] У 1904 році в кожному провінційному місті було принаймні одне медресе, а в Константинополі (нині Стамбул) їх було понад 100.[11] За словами Гарнетта, медресе «в деяких аспектах нагадують університети Західної Європи, як вони існували в середньовіччі».[7] Ґарнетт дійшов висновку, що «не можна заперечувати, що [ медресе ] надали хорошу службу свого часу» завдяки видатним випускникам, які вони мали.[10] До 1904 року фонди, засоби та соціальні виплати медресе були в занепаді[11], а їхнє значення було в занепаді.[12]

Крім того, до 1904 року в імперії були створені школи західного зразка.[5] Махмуд II створив школи rüşdiye[2], куди приймали хлопчиків[13], які були турецьким середовищем і в яких навчалися студенти різних мусульманських груп; дуже мало студентів-немусульман відвідувало школи, і влада не планувала будувати такі школи в районах, населених арабами.[2] Розташовані у великих містах, вони підтримувалися державними коштами. Курси включали географію та історію імперії, читання та письмо, арифметику.[13] Згодом школи покращили розуміння турецької мови боснійськими та критськими жителями, а албанські та курдські жителі отримали більше викладання турецької мови під час правління Абдул-Гаміда II. В арабських містах існували також турецькі школи для дітей державних службовців.[2] Середні школи в сучасному стилі, які обслуговували хлопчиків і готували учнів до середньої/вищої освіти західного типу, називалися Ідадія. Гарнетт заявив, що станом на 1904 рік їх було «дуже недостатньо».[14]

Гарнетт писав, що елітні турецькі хлопчики часто навчалися за кордоном у Франції та Англії, але що елітні дівчата в підлітковому віці рідко робили це, оскільки вони повинні були бути в супроводі родича або доглядача і дотримуватися правил гарему; вона стверджувала, що гувернантки з Англії, Франції, Німеччини та інших країн Європи навчали дівчат із еліти, коли вони жили вдома.[15]

Гарнетт заявив, що османи додають більше шкіл для турецьких дівчат із робітничого та середнього класу, але «обладнання» часто не вистачає, і їх усе ще не вистачає.[15] Для початкових шкіл Комітет Союзу та Прогресу (CUP) прийняв закон у 1913 році, який зробив початкову освіту обов'язковою та безкоштовною в усій Османській імперії, обмеживши розмір класу до п'ятдесяти учнів.[16] Метою закону була підготовка учнів до середньої освіти.[16]

Освіта немусульман[ред. | ред. код]

Грецький православний коледж Фанар — це школа грецької меншини, заснована в Османській імперії в 1454 році. Це найстаріша збережена та найпрестижніша грецька православна школа в Стамбулі, Туреччина

Кілька «іноземних шкіл» (Frerler mektebleri), керованих релігійним духовенством, в основному обслуговували немусульман, хоча відвідували деякі студенти-мусульмани.[17]

Йоганн Штраус, автор «Мова і влада в пізній Османській імперії», заявив, що «спільної системи навчання» для всіх релігійних і етнічних груп ніколи не було, частково через те, що члени немусульманських груп опиралися вивченню турецької мови, а не через нездатність вивчити турецьку мову; школи для немусульман зосереджувалися на поширенні етнічних мов.[2]

Дівчата в Євфратському коледжі Харпута (1873)

Гарнетт описав школи для християн та євреїв як «організовані за європейськими моделями», з пожертвуваннями на підтримку їхньої роботи, більшість із них «добре відвідувані» та мають «високий рівень освіти».[15]

Шкільна статистика[ред. | ред. код]

Уповноважений з питань освіти США опублікував звіт, в якому зазначено, що в 1908 році в Османській імперії було приблизно 12 077 шкіл. У ньому зазначалося, що в 1910 році в Османській імперії в 36 230 школах навчалося приблизно 1 331 200 учнів; студенти становили близько 5,3 % від загального населення Османської імперії. Стосовно цифр у доповіді зазначено, що вони «можуть бути перебільшеними, хоча відомо, що за останні кілька років кількість шкіл збільшилася в рази, особливо в містах і селищах».[18]

У 1909 році в Константинополі (Стамбулі) було 626 початкових шкіл і 12 середніх. З початкових шкіл 561 була нижчого ступеня і 65 — вищого; з останніх 34 були державними та 31 приватними. Було одне середнє училище та одинадцять середніх підготовчих шкіл.[18]

Вища освіта[ред. | ред. код]

Військова середня школа Кулелі в Стамбулі біля Босфору .

Пізня Османська імперія моделювала свою державну університетську систему за зразком Grandes Ecoles Франції; вона виникла наприкінці 1800-х років, першою установою був Константинопольський Darülfünun-ı şahane[tr] (нині Стамбульський університет). Штраус стверджував, що Османська імперія створила свою університетську систему пізніше, ніж Австро-Угорщина та Росія.[19]

Кампус Хайдарпаша Університету Мармара, спочатку Імператорський медичний коледж (Mekteb-i Tıbbiye-i Şahane), Стамбул.

У 1827 році султан Махмуд II заснував Імперську школу медицини, військово-медичну школу. У 1867 році почала роботу Цивільна медична школа, яка в 1909 році була об'єднана в одну.[20]

Іншою медичною школою, яка була французькою, був Бейрутський французький медичний факультет Бейрута. Турецький медіум Şam Mekteb-i tıbbiyye-i mulkiyye-i şahane у Дамаску придбав книги, написані французькою мовою, і ввів тести на знання французької мови.[21] У 1880 році була створена подвійна османсько-турецька та французька юридична школа Mekteb-i Hukuk.[19]

Приблизно в 1859 році була створена Османська турецька школа управління (Mekteb-i mülkiyye-i şahane). Штраус заявив, що це допомогло створити еліту арабських територій і албанських територій в Османській імперії та пост-османських країнах. У школі була значна кількість вірменських і грецьких викладачів і студентів, хоча освітою була османська турецька мова.[22] У 1880 році була створена подвійна османсько-турецька та французька юридична школа Mekteb-i Hukuk.[19]

Інші медичні школи включали Faculté Française de Médecine de Beyrouth у Бейруті та Şam Mekteb-i tıbbiyye-i mulkiyye-i şahane у Дамаску; вони були французько-середніми та османсько-турецькими, відповідно. Останній придбав книги, написані османською турецькою та французькою мовами, і запровадив тести на знання французької мови.[21]

Крім того, іноземні організації заснували коледж Роберта в Константинополі, а також Університет Святого Йосипа та Сирійський протестантський коледж (нині Американський університет Бейрута) у Бейруті.[19]

Деякі османи навчалися за кордоном у Європі.[23]

Навчальні заклади[ред. | ред. код]

Вищі навчальні заклади:

  • Анатолійський коледж у Мерзіфоні (третій компонент)
  • Імператорська школа медицини
  • Імперська морська інженерна школа (осман. Ottoman Turkish: Mühendishane-i Bahr-i Hümayun‎), нині Стамбульський технічний університет
  • Коледж Санасарян в Ерзерумі

Список літератури[ред. | ред. код]

  • Strauss, Johann (7 липня 2016). Language and power in the late Ottoman Empire. У Murphey, Rhoads (ред.). Imperial Lineages and Legacies in the Eastern Mediterranean: Recording the Imprint of Roman, Byzantine and Ottoman Rule. Routledge. ISBN 9781317118459.
  • Strauss, Johann. «Language and power in the late Ottoman Empire» (Chapter 7). In: Murphey, Rhoads (editor). Imperial Lineages and Legacies in the Eastern Mediterranean: Recording the Imprint of Roman, Byzantine and Ottoman Rule (Volume 18 of Birmingham Byzantine and Ottoman Studies). Routledge, 7 July 2016. ISBN 1317118448ISBN 1317118448, 9781317118442.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Strauss, ISBN 1317118448, 9781317118442. Google Books PT194-PT195.
  2. ↑ а б в г д Strauss, ISBN 1317118448, 9781317118442. Google Books PT195.
  3. ↑ Artist Feature: Who Was Osman Hamdi Bey?. How To Talk About Art History. 27 квітня 2017. Процитовано 13 червня 2018.
  4. ↑ Journal of the American Medical Association, Volume 79. American Medical Association, 1922. p. 646
  5. ↑ а б в г Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 196.
  6. ↑ Gamm, Niki (12 жовтня 2013). Istanbul's schools under the Ottomans. Hürriyet Daily News. Процитовано 2 червня 2019.
  7. ↑ а б в Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 198.
  8. ↑ Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 197.
  9. ↑ Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 198-199.
  10. ↑ а б Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 200.
  11. ↑ а б Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 199.
  12. ↑ Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 200-201.
  13. ↑ а б Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 201.
  14. ↑ Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 202-203.
  15. ↑ а б в Garnett, Lucy Mary Jane. Turkish Life in Town and Country. G.P. Putnam's Sons, 1904. p. 205.
  16. ↑ а б Üngör, Ugur Ümit (March 2012). The Making of Modern Turkey: Nation and State in Eastern Anatolia, 1913-1950 (англ.). OUP Oxford. с. 173. ISBN 978-0-19-965522-9.
  17. ↑ Strauss, ISBN 1317118456, 9781317118459, p. 139.
  18. ↑ а б «Report of the Commissioner of Education for the Year Ended June 30, 1912.» Whole Number 525. Volume 1. Washington Government Printing Office, 1913. In: Congressional Edition, Volume 6410. U.S. Government Printing Office, 1913. p. 570.
  19. ↑ а б в г Strauss (ISBN 1317118448, 9781317118442), Google Books PT 197.
  20. ↑ Trompoukis, Constantinos; Lascaratos, John (2003). Greek Professors of the Medical School of Constantinople during a Period of Reformation (1839–76). Journal of Medical Biography. 11 (4): 226—231. doi:10.1177/096777200301100411. PMID 14562157. — First published November 1, 2003. — Cited: p. 226 (PDF p. 1/5).
  21. ↑ а б Strauss (ISBN 1317118448, 9781317118442), Google Books PT194.
  22. ↑ Strauss, ISBN 1317118448, 9781317118442. Google Books PT196.
  23. ↑ Les etudiants ottomans en Europe. Servet-i Funoun Partie Français (фр.) (1380): 3. 14 лютого 1918.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Gelişli, Yucel (April 2004). Education of women from the Ottoman Empire to modern Turkey. SEER: Journal for Labour and Social Affairs in Eastern Europe. Nomos Verlagsgesellschaft mbH. 7 (4, The industrial perspective of the Balkans): 121—135. JSTOR 43293079.
  • Özcan, Ruhi (Seljuk University Faculty of Education) (2015). Ottoman family and child education (1300-1600). Procedia - Social and Behavioral Sciences. 174 (174): 1606—1613. doi:10.1016/j.sbspro.2015.01.811.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Освіта_в_Османській_імперії&oldid=41575964