Боснійці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Боснійці
Ареал

Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина: 3 531 159

Раса европеоїди
Походження переважно серби і хорвати, частково турки[10][11]
Входить у південні слов'яни
Мова сербохорватська, боснійська, хорватська, сербська
Релігія переважно іслам сунітського толку, незначно християнство (православ'я і католицизм)

Боснійці (серб. Босанци, хорв. Bosanci, босн. Bosanci) — збірна назва населення Боснії і Герцеговини, яку застосовують до громадян цієї країни незалежно від їх етнічного походження і релігійних світоглядів, а також назва жителів регіону Боснія в цій країні (за аналогією із назвою «герцеговинці»). Може застосовуватися у словосполученні «боснійці і герцеговинці», щоб охоплювати всіх громадян країни, які проживають в обох історичних областях.

Під терміном «боснійці» мають на увазі, як правило, три найбільші народності країни — босняки, серби і хорвати (пор. — «українці» як позначення всіх громадян України незалежно від їх національного походження і «українці», як національність і найчисленніший державотворчий народ України).

Термінологія[ред. | ред. код]

В українській мові[ред. | ред. код]

Самоназва одного з трьох найбільших етносів Боснії і Герцеговини — босняки. Під цим ім'ям розуміють жителів Боснії і Герцеговини, які успадкували боснійсько-мусульманську культуру (сповідують іслам, носять мусульманські імена і прізвища) і походять від слов'янського населення середньовічної Боснії (сербів і хорватів). Українською мовою їх називають у різних джерелах «боснійці», «боснійські мусульмани»[12], «слов'яни-мусульмани», «бошняки-мусульмани»[13], «босняки» тощо. Велика українська енциклопедія щодо етносу застосовує термін «босняки»[14].

В англійській мові[ред. | ред. код]

В англійській мові як екзонім для позначення всього населення Боснії і Герцеговини застосовується термін «Bosnians», що відповідає українському «боснійці», хоча в старовинній англійській літературі їх називали «Bosniacs» або «Bosniaks», що зараз відповідає назві етносу — «босняки». Щоб розмежовувати населення за конфесіями, тих, що сповідують християнство, називали «Christian Bosniacs»[15] або «Christian Bosniaks»[16] (букв. «босняки-християни»), а тих, що сповідують іслам, — «Mohammedan Bosniacs»[17] або «Mohammedan Bosniaks»[18] (букв. «босняки-мусульмани»). З кінця XX століття терміни «Bosniaks» і «Bosniacs» застосовуються тільки стосовно етносу мусульманського походження, а «Bosnians» — щодо всього населення Боснії і Герцеговини (як мусульман, так і християн).

Історія[ред. | ред. код]

Територіальна експансія боснійської держави в Середньовіччі

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Назва Боснія з'явилася у візантійських літописах у середині X століття і писалося по-грецьки як Βόσονα (Босона), позначаючи регіон[19]. До цього моменту майже закінчилося велике переселення народів епохи кінця Стародавнього світу і початку Середньовіччя: у VI—VII ст. на Балканський півострів і на всю територію Східної Римської імперії прийшли південнослов'янські племена, що розселилися по всій Південно-Східній Європі. Вони витіснили романізоване населення колишніх римських провінцій Далмація, Превалітана, Паннонія Секунда[en], Паннонія Савія[en] тощо. Слов'яни поселилися в долинах і на рівнинах, а романізовані народи пішли в гори. Незабаром з'явилися і слов'янські держави[20].

У XII столітті утворено Боснійський банат, територія якого знаходилася в долині річки Босна[20]. Історики та лінгвісти сперечаються про те, звідки з'явилася назва країни, проте відомо, що спочатку місцевих жителів за назвою річки або країни називали «<a href="./Бошняни" rel="mw:WikiLink" data-linkid="undefined" data-cx="{&quot;userAdded&quot;:true,&quot;adapted&quot;:true}">бошняни</a>». У XIII—XIV століттях Боснійський банат розширився, включивши в себе такі регіони, як Солі, Усора, Доні-Краї і Захумле. Жителі цих регіонів зберігали свою регіональну індивідуальність. В 1377 році було утворено Боснійське королівство, яким правила династія Котроманичів і до складу якого увійшли території середньовічних Сербії та Хорватії. Таким чином, підданими Боснійського королівства стали православні і католики нарівні з парафіянами Боснійської церкви, чиє національне походження все ще є предметом суперечок істориків і які самі себе називали «крстянами» (босн. krstjani, букв. «християни»)[21]. Багато істориків називали «крстян» сектантами-маніхеями, пов'язаними так чи інакше з болгарською сектою богомилів, однак доказів тому немає. Боснійську церкву православні і католики називали єретичною, намагаючись всіляко її заборонити. Внаслідок цього будь-якого іншого релігійного самовизначення у боснійців у Середньовіччі так і не виникло[21].

Османська імперія[ред. | ред. код]

У XV столітті Османська імперія підкорила Балкани: з моменту Косовської битви 1389 року і аж до кінця століття турки-османи захопили всю територію Греції і взяли Константинополь, який став Стамбулом, Сербію, частину Болгарії і Хорватії, а також Боснію. Приєднані до турецьких володінь боснійські землі, що раніше належали Королівству Хорватія і Боснійському королівству, стали відомі вже як Турецька Хорватія[en] або Боснійська Країна. Місцеве населення стало навертатися в іслам, що додало ще один компонент до складної боснійської етно-релігійної ідентичності. Зникла Боснійська церква: на думку одних істориків, боснійські «крстяни» в більшості своїй навернулися в іслам; інші ж вважають, що Боснійська церква не дожила до турецької навали. Так чи інакше, до XVII століття близько двох третин населення країни сповідували іслам: це були слов'яни-мусульмани[22].

Австро-Угорщина[ред. | ред. код]

Боснійці в епоху Австро-Угорщини

У 1878—1918 роках територію Боснії та Герцеговини контролювала Австро-Угорщина, яка скористалася слабкістю Османської імперії і приєднала до себе частину боснійських земель. Імперський міністр фінансів Беньямін фон Каллай[en], призначений розпорядженням Відня фактичним керівником Боснії, став пропагувати «боснійство» або «бошняцтво» (босн. Bošnjaštvo), якими намагався вселити боснійському населенню почуття приналежності до великої і могутньої нації[23]. Ідея полягала у створенні багатоконфесійного боснійського народу, представники якого розмовляли б боснійською мовою і сповідували б три основні конфесії (іслам, католицизм, православ'я), будучи рівними в правах.[24][25]. Боснію намагалися штучно ізолювати від іредентистів із Сербії, Хорватії та Османської імперії, а затяті іредентистські настрої представників цих народів Боснії — всіляко припинити і придушити, оскільки національне відродження хорватів і сербів припало якраз на середину XIX століття. Ні хорвати, ні серби не визнавали боснійського народу, вважаючи боснійців представниками власних народів, які просто були звернені в іслам — сербо-хорватську ідею самі боснійські мусульмани, відповідно, визнавати відмовлялися[26][27]. Смерть Каллая призвела до провалу політики боснійства, і до початку Першої світової війни в Боснії утворилися три конкурентні політичні угрупування: мусульман, католиків і православних. Американці Роберт Доня і Джон Файн писали:

Самовизначення боснійця — неважливо, чи пов'язано це з географічною батьківщиною, чи підданство — має багатовікове коріння, а самовизначення боснійця-християнина як серба або хорвата налічує не більше століття. Ідея бути боснійським мусульманином у «національному» (не релігійному) сенсі ще недавніша[28].


Югославія[ред. | ред. код]

В Королівстві Югославії спочатку були три рушійні сили: серби, хорвати і словенці. На території Боснії і Герцеговини місцеве населення в довоєнні і післявоєнні роки називали не боснійцями, не бошняками[29][30], а мусульманами, тим самим виділяючи їх за ознакою релігійного віросповідання (це зафіксовано і в перепису 1991 року). В Югославії переписи населення часто були об'єктами політичних маніпуляцій, оскільки підрахунок представників кожної національності міг зрушити баланс на чиюсь користь. 1947 року боснійські мусульмани зажадали внести в конституцію згадки про «боснійців», проте цю вимогу було відхилено. В перепису 1948 року їм пропонувалося назвати себе «сербом-мусульманином», «хорватом-мусульманином» або «мусульманином, що не визначився з національністю» (саме цей пункт вибирали більшість). 1953 року в перепису переважна частина босняків вказувала національність «югослов'янин, що не визначився з національністю».

1961 року боснійських мусульман визнали ще однією етнічною групою, що відбилося і на гербі СФРЮ, однак не визнали їх державотворчою нацією. 1964 року IV Конгрес Союзу комуністів Боснії і Герцеговини визнав право босняків на самовизначення, а 1968 року на зустрічі ЦК Союзу комуністів Боснії і Герцеговини босняки були визнані окремим народом, хоча керівництво вирішило не називати їх «боснійцями» або «босняками»[30][31]. Від 1971 року в перепису вказувалася категорія «мусульмани за національністю», яка була присутня в документах до розпаду Югославії.

Наші дні[ред. | ред. код]

Національність «босняки» в документах з'явилася вперше 1990 року, замінивши термін «мусульмани за національністю». Мусульманське населення Боснії і Герцеговини визнало це за компроміс: в роки існування Османської імперії відмінності робилися за релігійними переконаннями людини, а не за національним походженням. 2013 року, за оцінками перепису населення, частка тих, що назвали себе боснійцями, босняками або мусульманами не перевищувала 2,73 %.

Релігія[ред. | ред. код]

Босанська-Крупа: мечеть, католицький і православний храми

За даними останнього перепису населення 2013 року в Боснії і Герцеговині, невелика частина населення називала себе «боснійцями», внаслідок чого встановити зв'язок між національним самовизначенням і релігійними віруваннями у цієї групи людей досить важко. Антрополог Тоні Брінга писала, що не можна зрозуміти ні босняка, ні хорвата, ні серба, якщо посилатися тільки на іслам або християнство відповідно, але треба враховувати особливий боснійський контекст, виражений у спільній історії боснійців ісламського і християнського походження[32]. Значна частина боснійців дотримуються світського етикету і світської культури, що обумовлено відділенням релігії від держави, закріпленим у роки перебування Боснії і Герцеговини у складі СФРЮ.

Самовизначення[ред. | ред. код]

За даними останнього перепису населення 2013 року в Боснії і Герцеговині, більшу частину населення складають[en] босняки, серби і хорвати. Деякі називають себе «боснійцями», проте тих, хто вказав цю національність, відносять до категорії «Інші» (поряд з тими, хто вказав «мусульмани», «євреї», «цигани», «албанці» тощо) — таких налічується всього 2,7 %. У Книзі фактів ЦРУ згадуються «боснієць» і «герцеговинець» як етноніми, причому синонімічні один одному.

Опитування, проведене Програмою розвитку ООН, показало, що[33][34]:

  • 57 % населення Боснії та Герцеговини в першу чергу, говорячи про себе, вказують свою національність, а 43 % — громадянство Боснії і Герцеговини;
  • 75 % опитаних сказали, що, думаючи про себе як про представника одного з трьох народів, також думають про себе як про громадянина Боснії і Герцеговини;
  • 43 % зазначили, що в першу чергу ідентифікують себе як громадян Боснії і Герцеговини; 14 % — як представників конкретного народу; 41 % вказують завжди і те, й інше.

Факультет спорту і фізичного виховання[en] університету Чорногорії і Новосадський університет за результатами дослідження назвали боснійців найбільш високорослими людьми світу[35][36][37][38].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bosniak of Turkey Ethnic People Profile. Joshua Project. 2010-04-13. Процитовано 2012-01-05. 
  2. Türkiye'deki Kürtlerin sayısı!. Milliyet. 2008-06-06. Процитовано 2013-05-05. 
  3. Foreign-born persons by country of birth and year. Statistiska Centralbyrån. Процитовано 2018-01-04. 
  4. Migrants in Europe — Survey: Norway Архівовано July 24, 2011, у Wayback Machine.
  5. 20680-Country of Birth of Person (full classification list) by Sex - Australia. 2006 Census. Австралійське бюро статистики. Процитовано 2010-08-22. 
  6. 20680-Ancestry (full classification list) by Sex - Australia. 2006 Census. Австралійське бюро статистики. Процитовано 2010-08-22. 
  7. Présentation de la Bosnie-Herzégovine. France Diplomatie : : Ministère de l'Europe et des Affaires étrangères. Процитовано 2018-01-04. 
  8. Ethnic origin population. Процитовано 2018-07-04. 
  9. Statistics Denmark:FOLK2: Population 1. January by sex, age, ancestry, country of origin and citizenship. Statistics Denmark. Процитовано 2013-10-01. 
  10. Боснийцы-мусульмане // Народы и религии мира: Энциклопедия / Гл. редактор В. А. Тишков; Редкол.: О. Ю. Артемова, С. А. Арутюнов, А. Н. Кожановский, В. М. Макаревич (зам. гл. ред.), В. А. Попов, П. И. Пучков (зам. гл. ред.), Г. Ю. Ситнянский. — Москва : Большая Российская энциклопедия, 1999. — С. 107—108. — ISBN 5-85270-155-6.
  11. Под ред. Толстова, С. П. {{{Заголовок}}}. — Т. 1.
  12. Пташник, Ірина (16 серпня 2018). Порохова діжка Балкан: чи можливе повторення війни у Боснії. Європейська правда (uk). Процитовано 14 травня 2020. 
  13. Бошняки-мусульмани — єдина слов’янська етнічно-лінгвістична група, яка сповідує Іслам. Іслам в Україні (uk). 27 липня 2016. Процитовано 14 травня 2020. 
  14. Босняки. ВУЕ (uk). Процитовано 14 травня 2020. 
  15. Evans, 1876, с. 109, 141
  16. Voules, 1877, с. 221
  17. Sandwith, 1865, с. 33
  18. Knight, 1854, с. 54
  19. Moravcsik, 1967, с. 160-161
  20. а б Fine, 1991
  21. а б Fine, 1994
  22. Malcolm, 1995, с. 71
  23. Sugar, Peter F. Industrialization of Bosnia-Hercegovina: 1878-1918. — University of Washington Press[en], 1963. — С. 201.
  24. Ramet, Sabrina P. Nationalism and the 'Idiocy' of the Countryside: The Case of Serbia // Serbia, Croatia and Slovenia at Peace and at War: Selected Writings, 1983-2007. — LIT Verlag Münster[en], 2008. — С. 74—76. — ISBN 978-3-03735-912-9.
  25. Velikonja, Mitja. Religious Separation and Political Intolerance in Bosnia-Herzegovina. — Texas A&M University Press[en], 1992. — ISBN 978-1-58544-226-3.
  26. Central and South-Eastern Europe, 2004, Volume 4, p 110
  27. Banac, Ivo[en]. The National Question in Yugoslavia: Origins, History, Politics. — Cornell University Press[en], 1988. — ISBN 978-0-8014-9493-2.
  28. Donia, Fine, 1994, с. 73
  29. Klemenčič, Matjaž. The Former Yugoslavia's Diverse Peoples: A Reference Sourcebook. — ABC-CLIO, 2004. — С. 113. — ISBN 1-57607-294-0.
  30. а б Banac, Ivo. The National Question in Yugoslavia: Origins, History, Politics. — Cornell University Press[en], 1988. — С. 287—288. — ISBN 0-8014-9493-1.
  31. Kostic, Roland. Ambivalent Peace: External Peacebuilding, Threatened Identity and Reconciliation in Bosnia and Herzegovina. Report No. 78. — Uppsala, Sweden : Uppsala University, 2007. — С. 65.
  32. Shatzmiller, Maya. Islam and Bosnia: Conflict Resolution and Foreign Policy in Multi-Ethnic States. — McGill-Queen's Press[en], 2002. — С. 32. — ISBN 978-0-7735-2413-2.
  33. UNDP Published a Major Research on Return, Identity, Politics and Social Trust. United Nations Development Programme for Bosnia and Herzegovina. 2007-07-07. Процитовано 2007-07-27. 
  34. Pulse of the citizenry. United Nations Development Programme for Bosnia and Herzegovina. 2007-07-07. с. 19–20. Процитовано 2007-07-27. 
  35. Popovic, Stevo; Bjelica, Dusko; Tanase, Gabriela Doina; Milašinović, Rajko. Body Height and Its Estimation Utilizing Arm Span Measurements in Bosnian and Herzegovinian Adults // Montenegrin Journal of Sports Science and Medicine : journal. — 2015. — Vol. 4, no. 1 (1 August). — P. 29—36. Процитовано 2017-05-25.
  36. Popovic, S.; Bjelica, D.; Tanase, G.D.; Milašinović, R. (PDF) Body Height and Its Estimation Utilizing Arm Span Measurements in Bosnian and Herzegovinian Adults // Montenegrin Journal of Sports Science and Medicine : journal. — 2015. — Vol. 4, no. 1 (1 August). — P. 29—36. Процитовано 2017-05-25.
  37. The World's Tallest Countries. Worldatlas.com. Процитовано 2018-01-04. 
  38. Briscoe, Jake (2016-06-17). Top 10 Tallest Countries in 2017 - Highest Average Heights by Nation - The Gazette Review. The Gazette Review. Процитовано 2017-05-25. 

Література[ред. | ред. код]