Османсько-мамелюцька війна (1516—1517)
| ІІ Османсько-мамлюцька війна | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Турецько-єгипетські війни | |||||||
 Селім І в битві при Ріданії | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Османська імперія
|
 Мамлюцький султанат
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Селім I Хадим Сінан † |
Аль-Ашраф † Туман-бей II † | ||||||
Османсько-мамлюцька війна — війна в 1516–1517 роках між Османською імперією та Мамлюцьким султанатом. Складова турецько-єгипетських воєн. Стала османським реваншем за неуспішну для турків першу османсько-мамлюцьку війну 1485–1491 років. В ході війни Османи завдали смертельного удару по єгипетських мамлюках: захопили Левант, Палестину, частину Аравії, а згодом і сам Єгипет. Зокрема, 24 серпня 1516 року османські війська розбили противника на рівнині Мардж Дабік в Сирії. 25 грудня того ж року в битві при палестинському Бейсані вони відкинули його до Єгипту. 22 січня 1517 року нападники під командуванням Селіма І вщент розтрощили основні сили єгипетського султанату біля Ріданії, в околицях Каїру, а 3 лютого захопили сам Каїр, мамлюцьку столицю. Завдяки перемозі у війні Османська імперія пертворилася з маргінальної мусульманської держави, що мала володіння в далекій Анатолії та Балканах, на наддержаву ісламського світу, яка контролювала традиційні ісламські центри — Мекку, Каїр, Дамаск і Алеппо. Мамлюцький султанат було знищено, а на його землях завойовники заснували османський автономний Єгипетський еялет. Також — Друга османсько-мамлюцька війна.
Причини поразки мамлюків[ред. | ред. код]
Мамлюки, за словами Ібн Зунбуля, «були вершниками, які знали мистецтво верхової їзди, в той час як [тобто османи] були численними і не знали цього мистецтва та покладались головно на стрільбу з аркебуз і гармат». Більшість мамлюків були вбиті кулями та ядрами, а не від списа, меча або стріли. Мамлюки не мали артилерії в перших битвах, а при Риданії їхня артилерія складалась із застарілих конструкцій порівняно з османською, в них не було навиків або знань про використання артилерії в бою. Мамлюки вважали нижче своєї гідності використовувати рушниці або гармати, оскільки для цього потрібно було спішуватись, а вони пишались своїм статусом вершника і своїм умінням їздити верхи та володіти мечем.
Серед мамлюків не було єдності, вони не могли домовитись щодо того, кому підкорятися і якої тактики дотримуватися, частина не бажала воювати з одновірцями. Це призвело до того, що багато перейшло на бік османів або дезертувало.
Бедуїни та інші арабські племена не вміли і не бажали битися, вони зрадили мамлюків. Місцеві жителі в Сирії та Єгипті підтримували османів, що користувались славою захисників простих людей: перед битвою на Мардж Дабік сирійські селяни допомагали тягнути османські гармати та боєприпаси, єгипетські селяни відмовились платити податки Туманбаю.
Результати[ред. | ред. код]
Єгипет став османською провінцією і залишався в руках Османської імперії до французького завоювання Єгипту 1798 року. Бейлербеєм Єгипту спершу був призначений Девширме Юнус-паша, якого незабаром Селім замінив На Хайр-бека. Юнус-паша був звинувачений в корупції, його стратили на єгипетсько-сирійському кордоні.
Після захоплення халіфа аль-Мутаваккіля III його привезли до Константинополя, де він був спочатку посаджений у в'язницію Селімом, однак опісля поступився своїм постом халіфа наступнику Селіма, Сулейману Пишному. Тим самим релігійні авторитет і влада перейшли до османських султанів.
Джерела[ред. | ред. код]
- Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАНУ. — Київ: Критика, 1998. — 286 с.