Мамелюки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення мамлюка, 1779.

Мамелю́к (мн. мамелю́ки; араб.مملوك) — воїн рабського походження, навернений до ісламу; підлеглий царя (маліка) в деяких ісламських країнах, зокрема, в мусульманському Єгипті. Схоже піхотне військо, сформоване XIV ст. у Османській імперії, звалось яничари.

Походження слова[ред.ред. код]

Мамлюк верхи, 1810

Слово походить з арабської мови, ймовірно від слова малік — цар, правитель, володар або слова малаъа — володіти.

Згідно з правилами словоутворення семітських мов у слова виділяється корінь (кістяк приголосних) — МЛК, від якого за моделлю (додаванням голосних і приголосних) утворюється нове слово — маМеЛюК (маМЛюК).

Таким чином мамлюк — «той, хто біля царя», «прибічник царя». У османській турецькій мові цьому слову відповідає слово — яничар. До речі слово «яничар» за однією з версій походить від слів «ян» («yan» — «бік») і «чар» («car» — цар, голова).

Інша версія походження слова — від слова «малаъа» (володіти). Тоді «мамлюк» — «той, ким володіють», «раб».

Історія[ред.ред. код]

Огляд[ред.ред. код]

2-е травня 1808: Вбивство мамлюків, Франциско Гойя, (1814)

Перші мамлюки служили Аббасидським халіфам (султанам) наприкінці 9го століття у Багдаді. Мамлюцтво було подальшим розвитком попередньої системи гулямства (ар. «гулям» — раб), впровадженої халіфом аль-Му'тасімом, тобто перетворення військовополонених на варту халіфа. Ця система припинила своє існування після заворушень і вбивства 4х каліфів поспіль у 860-х роках, і на її основі була створена система мамлюцтва. Головна різниця полягала в тому, що мамлюки набиралися з дітей і отримували ісламську освіту. Аббасиди набирали їх з Причорномор'я — Черкесія, Грузія, а також Великого Степу, зокрема степів півдня України і Росії. До мамлюків потрапляли діти, продані в рабство бідними родинами степовиків або украдені работоргівцями — грецькими, римськими, тюркськими, арабськими та ін.

Вважається, що переважну частину мамлюків складали люди тюркського і кипчацького походження (відомі як половці). Питання мамлюків зі слов'яномовних племен досі не досліджено. Слід звернути увагу також на те, що мамлюцтво має спільні риси з іншими військовими утворенням тих часів — Римської Імперії (війська з рабів-варварів), Візантії, Монголо-Татарської Імперії і Золотої Орди (набір у військо в ранньому віці і на все життя, навчання верховій їзді, постійне життя в таборах), Османська Імперія (назви «мамлюк» і «яничар» виражали схожі поняття в різних її краях). Елементи тієї самої структури простежуються і в організації козацького війська до XVII ст. (а в деяких рисах і до XIX ст.).

Мамлюцтво давало правителям війська, які не були пов'язані з існуючою структурою влади. Місцеві воїни часто були відданіші своїм місцевим старійшинам (шейхам), сім'ям або знаті, ніж султану чи халіфу. Якщо якийсь вождь виступав проти правителя, часто було неможливо справитися з ним, не викликавши незадоволення знаті. Мамлюки були чужинцями, повністю залежними від правителя, і тому були йому відданіші.

Організація[ред.ред. код]

Після прийняття мамлюком ісламу, він проходив підготовку кіннотника. Мамлюки повинні були дотримуватись правил поведінки фурусійа (вершництва, араб. «фараса» — їздити верхи), які дуже нагадували відповідні правила поведінки лицарів у середньовічній Європі — щедрість, мужність, а також вивчення тактики кінноти, верхової їзди, стрільби з лука і лікування ран.

Мамлюки проводили у своїх таборах більшу частину життя. Їхні розваги включали змагання по стрільбі з лука, верхової їзди, щонайменше двічі на тиждень. Це давало змогу їм постійно бути у потрібній бойовій формі.

Після підготовки вони переставали бути рабами, але були зобов'язані служити султану. Султан тримав їх як зовнішню силу, проти місцевих заворушень. Султан міг їх відправити у будь-який куточок тогочасного світу, навіть на Іберійський півострів.

Султани мали найбільше число мамлюків, але інші еміри також могли мати свої війська. Багато мамлюків виростало до високих позицій в імперії, в першу чергу в армії. На початку їхній статус був неспадковим, і сини не могли наслідувати їх батьків. Але з часом, у таких місцях, як Єгипет, мамлюцькі сили були пов'язані з місцевою владою і отримали великий вплив на владу.

Влада мамлюків в Єгипті[ред.ред. код]

Початки[ред.ред. код]

Мамлюцьке султанство у Єгипті бере витоки з династії Аюбідів, яку Саладін (Салах ад-Дін) заснував в 1174. Разом зі своїм дядьком, Шіркухом, він завоював Єгипет для Нур ад-Діна (араб. «Світла Віри»), зенгідського еміра Дамаска в 1169. Близько 1189, після падіння Єрусалиму, Саладін укріпив владу цього роду над Середньою Азією. Після смерті Саладіна його сини почали конфліктувати щодо поділу імперії, і кожен намагався оточити себе мамлюцькими військами.

Близько 1200, брат Саладіна, аль-Аділ (араб. «Благородний»), зміг зосередити владу в імперії у своїх руках, підкоривши, знищивши або ув'язнивши своїх братів і племінників. З кожною перемогою аль-Аділ приєднував підкорені мамлюцькі загони до своїх. Цей процес було повторено після смерті аль-Аділа 1218 року і після смерті його сина аль-Каміла у 1238. Аюбіди отримали сильну владу завдяки підтримці мамлюків і почали залучати їх до внутрішньої політики султанату.

У 1315 вони також вторглися і захопили велику частину Нубії, але влада залишилася в руках Нубійського принца, який перейшов з коптської православної християнської віри в іслам.

Наступ франків і мамлюцький переворот[ред.ред. код]

У червні 1249 війська європейських християнських держав у рамках 7-го хрестового походу висадилися в Єгипті під проводом короля Франції Луї IX і взяли Дам'єтту. Єгипетські війська спочатку відступили. Коли султан Єгипту ас-Саліх Айюб помер, влада на короткий час перейшла до його сина ал-Муаззама Тураншаха, а потім до його дружини Шаджар аль-Дурр, (або Шаджарат уль-Дур). Вона й розпочала протинаступ за підримки мамлюків. Загони командира Бейбарса розбили війська Луї. Самого короля взяли у полон у березні 1250 року і отримали за нього викуп 250 тисяч ліврів[1].

Політична потреба у вожді змусила Шаджар одружитися з командиром мамлюків Айбаком. Айбак був пізніше вбитий у своїй лазні. Після боротьби за владу його місце зайняв Кутуз. Саме він формально заснував Бахрійське султанство і першу династію мамлюків.

Перша мамлюцька династія була названа Бахрійською, за іменем одного з полків, Бахірія або «морський» полк. Назва Бахрі (بحري «морський, річковий») стосувалася їхньої бази на острові аль-Маніаль («острів на Нілі»). Полк складався переважно з кипчаків (степовиків з Дикого Поля, половців), яких сучасні історики вважають тюрками.

Мамлюки і монголи[ред.ред. код]

Коли монгольські війська хана Хулагу пограбували Багдад і взяли Дамаск у 1258 році, один з тих, хто втік з Дамаску, був воєначальник мамлюків Бейбарс. Він втік до Каїру. Коли Хулагу почав вимагати здати Каїр, Кутуз вбив послів Хулагу і з допомогою Бейбарса зібрав війська. Хулагу був змушений їхати на Схід у зв'язку зі смертю великого хана Монгке, але він залишив свого підлеглого, християнина Кітбуку замість себе. Кутуз завів монгольське військо у засідку біля річки Оронт, переміг їх у битві Айн-Джалут (1260), захопив і стратив Кітбуку.

Після великої перемоги Кутуз був вбитий мамлюками. За переказами, саме Бейбарс брав участь у вбивстві. У наступні століття влада буде передаватися подібним чином, середній час правління мамлюцького правителя — 7 років.

Другий раз мамлюки розбили монголів біля Хомса в 1260 і почали тіснити їх на схід. Вони утвердили свою владу над Сирією, укріпили місцевість, проклали поштові шляхи, і сформували дипломатичні зв'язки з місцевими князями. Війська Бейбарса також знищили останні християнські держави (хрестоносців) на Близькому Сході.

Мамлюки також відбили нові напади монголів в Сирії у 1271, 1281 (друга битва біля Хомса), 1303/1304 і 1312. Вони були розбиті монголами і християнськими військами у битві біля Ваді аль-Хазандар в 1299.

Династія Бурджі[ред.ред. код]

В 1382 році, влада перейшла до роду Букрі (Бурджі). Назва Бурджі (برجي означає «фортечна», зрівн. з західноєвроп. «бург» — «фортеця») стосувалася їхнього центру в цитаделі Каїру. Династія складалася переважно з черкасів (черкесів).

Існують згадки про мамлюків про час завоювання мусульманами християнського Єгипту (зокрема Александрії — сучасного Каіру). Деякі західноєвропейські історики XIX ст. саме мамлюкам приписали знищення Александрійської бібліотеки, а також розграбування і плюндрування єгипетських пірамід і сфінкса (точно відомо, що цим займалися також війська Наполеона — про що в шкільних підручниках історії жодної згадки).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Мамлюки грузинського походження в Єгипті зберігали свою рідну мову, намагалися бути в курсі того, що відбувається на Кавказі, приймали в гостях своїх батьків та інших родичів, посилали подарунки членам своєї сім’ї або давали грошей на споруду необхідних будівель (у тому числі захисних веж чи навіть християнських храмів) в їх рідних місцях в Грузії. Грузинські мамлюки всіляко підтримували один одного в силу сильно розвиненого почуття етнічної солідарності.[2]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Madden, Thomas F. Crusades the Illustrated History. 1st ed. Ann Arbor: University of Michigan P, 2005. 159
  2. The Arab Lands under Ottoman Rule: 1516—1800. Jane Hathaway, Karl Barbir. Person Education Limited, 2008, pp. 99. ISBN 978-0-582-41899-8.