Основний союзник поза НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (серпень 2022)
Major Non-NATO Ally
Основний союзник поза НАТО
American MNNA and NATO allies.svg
   США
   Держави НАТО
   Учасники MNNA
Абревіатура MNNA
Тип Військово-політичний союз
Засновано 4 квітня 1949
Членство
18 держав

Основний союзник поза НАТО (ОСП НАТО) (англ. Major Non-NATO Ally або MNNA) — визначення уряду Сполучених Штатів Америки, що характеризує виключно тісні стратегічні та військові відносини з країнами, які не є членами НАТО.

Введення подібного статусу у двосторонніх відносинах визначає пріоритетність розвитку відносин США з цими країнами, у тому числі можливість участі у спільних оборонних ініціативах, можливість проведення спільних досліджень військового характеру, участь у низці обмежених контртерористичних заходів, постачання обмежених видів озброєння, спільна участь у космічних проєктах.

Статус ОСП НАТО був законодавчо визначений 1989 року. Наявність статусу не визначається входженням країн у ті чи інші військові блоки.

Історія[ред. | ред. код]

Прайут Чан-о-ча, головний командувач Королівської армії Таїланду, в Арлінгтоні, штат Вірджинія, 6 червня 2013 рік
Міністр оборони Джим Меттіс зустрічається з президентом Єгипту Абделем Фатах ель-Сісі під час зустрічі в Пентагоні 5 квітня 2017 року

Статус ОСП НАТО був вперше створений 1987 року,[1] коли розділ 2350a, інакше відомий як Поправка Сем Нанна, був доданий Конгресом до Розділу 10 (Збройні сили) Кодексу США.[2] Він передбачав, що угоди про співпрацю в галузі досліджень і розробок можуть бути укладені з союзниками, що не входять до НАТО, міністром оборони за згодою державного секретаря. Початковими ОСП НАТО були Австралія, Єгипет, Ізраїль, Японія та Південна Корея. 1996 року основні союзники, що не входять до НАТО, отримали додаткові військові та фінансові вигоди, коли розділ 2321k було додано до Розділу 22 (Зовнішні відносини) Кодексу США (також відомого як розділ 517 Закону про іноземну допомогу 1961 року), який додав багатонаціональні мережі до багатьох тих самих винятків із Закону про контроль за експортом зброї, якими користувалися члени НАТО. Він також уповноважив Президента визначити націю як МНС через тридцять днів після повідомлення Конгресу.[3] Після набуття чинності статут визначав перших п'ять країн головними союзниками, що не входять до НАТО, і додавав до списку Йорданію та Нову Зеландію.

Стратегічне та військове співробітництво США та Нової Зеландії зазнало невдач після розпаду альянсу ANZUS 1984 року через входження ядерних кораблів. Призначення Нової Зеландії як багатонаціональної мережі відображало потепління відносин між ними. У червні 2012 року Нова Зеландія підписала угоду про партнерство з НАТО щодо подальшого зміцнення та зміцнення відносин.

1998 року президент Білл Клінтон назвав Аргентину союзником за «аргентинський компроміс і внесок у міжнародний мир і безпеку», що відбувся в її участі у війні в Перській затоці (яка є єдиною країною в Латинській Америці, що зробила це), і за її постійну підтримку Миротворчої місії ООН.[4][5]

Коли Конгрес прийняв 30 вересня 2002 року Закон про санкціонування закордонних відносин на 2003 фінансовий рік, він вимагав, щоб до Тайваню «ставилися так, ніби його визначили головним союзником, що не входить до НАТО». Попри деякі початкові сумніви щодо втручання Конгресу в повноваження президента у закордонних справах, адміністрація Буша згодом подала лист до Конгресу 29 серпня 2003 року, у якому Тайвань визначався головним союзником, що не входить до НАТО.[6]

Приблизно тоді ж запрошення надіслали до Таїланду та Філіппін, які обидва прийняли. Як повідомляється, Сінгапуру пропонували подібну домовленість, але він відхилив пропозицію.[7]

2014 року, після кримської кризи, до Конгресу Сполучених Штатів було внесено законопроєкт про надання статусу головного союзника, що не входить до НАТО, Грузії, Молдові та Україні.[8] У травні 2015 року президент США Барак Обама заявив про намір зробити Туніс союзником, що не входить до НАТО, приймаючи в Білому домі свого туніського колегу Беджі Каїда Ессебсі. Під час саміту в Кемп-Девіді 2015 року з державами Ради співпраці країн Перської затоки адміністрація Обами розглядала питання про призначення Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Оману та Катару як багатонаціональні мережі.[9]

Призначення деяких країн головними союзниками, що не входять до НАТО, не минуло без суперечок. Представники США Тед По (R-TX) і Рік Нолан (D-MN) представили H.R. 3000, законопроєкт про скасування позиції Пакистану як ОСП НАТО, посилаючись на неадекватні зусилля з боротьби з тероризмом, приховування Осамою бен Ладеном і пакистанською підтримкою талібів.[10]

2017 року генерал Джозеф Данфорд, голова Об'єднаного комітету начальників штабів, звинуватив Пакистанську міжвідомчу розвідку (ІСІ) у зв'язках з терористичними групами.[11] Reuters повідомляв, що «можливі відповіді адміністрації Трампа, які обговорюються, передбачають розширення американських ударів безпілотників і, можливо, з часом зниження статусу Пакистану як головного союзника, що не входить до НАТО».[12]

2019 року Дональд Трамп визначив Бразилію головним союзником, що не входить до НАТО,[13] після робочого візиту президента Бразилії Жаїра Болсонаро.[14] Законопроєкт про те, щоб зробити Україну головним союзником, що не входить до НАТО, внесли до Палати представників США в травні 2019 року.[15] У червні 2019 року американські законодавці передбачили посилення статусу Індії, хоча це не дозволило зробити її ЧНН.[16][17]

Переваги[ред. | ред. код]

На базі АНБ в Бахрейні розташоване Центральне командування ВМС США та П'ятий флот США

Нації, визначені головними союзниками, що не входять до НАТО, мають право на такі переваги:[18]

  • вступ до спільних проєктів досліджень та розробок з Міністерством оборони на основі спільних витрат
  • участь у певних антитерористичних ініціативах
  • закупівля протитанкових патронів з виснаженим ураном
  • пріоритетна доставка військового надлишку (від пайки до кораблів)
  • володіння військовими резервними запасами обладнання, що належить Міністерству оборони, яке зберігається поза межами американських військових баз
  • позики обладнання та матеріалів для спільних досліджень та розробок та оцінок
  • дозвіл на використання американського фінансування для придбання або оренди певного оборонного обладнання
  • взаємне навчання
  • прискорена експортна обробка космічної техніки
  • дозвіл корпораціям країни робити заявки на певні контракти Міністерства оборони на ремонт та обслуговування військової техніки за межами США

Основний стратегічний партнер[ред. | ред. код]

У грудні 2014 року Палата США прийняла Закон США про стратегічне партнерство між Сполученими Штатами та Ізраїлем 2013 року.[19] Ця нова категорія поставила б Ізраїль на одну ступінь вище середньої класифікації країн, що не входять до НАТО, і додала б додаткову підтримку оборонному, енергетичному та зміцненню співпраці та вчених.[19] Законопроєкт додатково закликав США збільшити свій запас військових резервів в Ізраїлі до 1,8 млрд[20] доларів США. Законопроєкт не дійшов до голосування, і як такий не прийняв або став законом.

Головний оборонний партнер[ред. | ред. код]

2018 року США визнали Індію «головним оборонним партнером».

Опис з'явився менш ніж через місяць після того, як Палата представників ухвалила «Закон США про оборонні технології та партнерство».[21]

Країни зі статусом ОСП НАТО[ред. | ред. код]

Наступні країни є головними союзниками США, які не є членами НАТО:[22][23][24]

Австралійські сили оборони, Сили оборони Нової Зеландії та особовий склад армії США проводять навчання в таборі Таджі, Ірак, 2018 рік
Південнокорейські солдати та офіцер армії США спостерігають за Корейською демілітаризованою зоною 2008 року

Статус надано Джорджем Г. В. Бушем[ред. | ред. код]

Статус надано Біллом Клінтоном[ред. | ред. код]

Статус надано Джорджем В. Бушем[ред. | ред. код]

Статус надано Бараком Обамою[ред. | ред. код]

Статус надано Дональдом Трампом[ред. | ред. код]

Статус надано Джо Байденом[ред. | ред. код]

Історичні країни зі статусом ОСП НАТО[ред. | ред. код]

Україна та ОСП НАТО[ред. | ред. код]

21 липня 2014 — Президент України Петро Порошенко заявив, що є підстави звернутися до Конгресу США про надання Україні спецстатусу — головного союзника поза блоком НАТО.[37] 11 грудня 2014 року Сенат США (Верхня палата Конгресу) підтримав законопроєкт S.2828 під назвою «Акт підтримки свободи в Україні 2014» щодо надання Україні озброєння та статусу союзника без членства в Організації північноатлантичного договору (НАТО). Аналогічний законопроєкт під номером H.R.5782 повинен також бути підтриманим Палатою представників (Нижня палата Конгресу), і тільки потім президент США Барак Обама повинен був вирішувати, чи підтримувати рішення Конгресу, чи накласти вето.[38]

1 червня 2019 року Палата представників Конгресу США представила законопроєкт, який передбачає посилення підтримки суверенітету і територіальної цілісності України, розширення оборонної допомоги та надання Україні статусу головного військово-політичного союзника США. [39]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ U.S. Is Granting Israel Non-NATO Ally Status : Move Should Bring Strategic and Economic Gains, Shamir Says; Egypt Gets Same Rating. Los Angeles Times (амер.). 16 лютого 1987. Процитовано 2 вересня 2020. 
  2. ↑ Title 10, section 2350a of U.S. Code [Архівовано 2012-07-21 у Wayback Machine.]
  3. ↑ 22 U.S.C. § 2321k
  4. ↑ Argentina, gran aliado extra-OTAN [Argentina great ally extra-NATO]. Perfil (Spanish). 29 квітня 2016. Процитовано 7 вересня 2020. 
  5. ↑ Polémica por la designación como aliado extra-OTAN [Controversy over designation as extra-OTAN ally]. Clarín (Spanish). 10 жовтня 1997. Процитовано 7 вересня 2020. 
  6. ↑ Kan, Shirley (December 2009). Taiwan: Major U.S. Arms Sales Since 1990. DIANE Publishing. с. 52. ISBN 978-1-4379-2041-3. 
  7. ↑ Graham, Euan (10 грудня 2015). The US-Singapore enhanced defence agreement: A third upgrade for bilateral collaboration. The Interpreter. The Lowy Institute. Архів оригіналу за 26 серпня 2020. Процитовано 26 серпня 2020. 
  8. ↑ Шаблон:USBill — Ukraine Freedom Support Act of 2014
  9. ↑ Toosi, Nahal (14 травня 2015). U.S. may raise Arab states to 'major' ally status. Politico. Процитовано 14 травня 2015. 
  10. ↑ CONGRESSMEN POE AND NOLAN INTRODUCE BILL REVOKING PAKISTAN'S MNNA STATUS. Процитовано 31 липня 2017. 
  11. ↑ «General Dunford: Pakistan intelligence has links to 'terrorists'». Al-Jazeera. October 4, 2017.
  12. ↑ «Mattis says will try to work with Pakistan 'one more time'». Reuters. October 3, 2017.
  13. ↑ Major Non-NATO Ally Status. United States Department of State (амер.). Процитовано 7 травня 2020. 
  14. ↑ Trump bumps up Brazil to 'major non-NATO' ally. 
  15. ↑ Ukraine might be designated as major non-NATO US ally. Kyiv Post. 1 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 
  16. ↑ US Senate okays non-Nato ally status for India. Процитовано 29 серпня 2019. 
  17. ↑ Iwanek, Krzysztof (1 серпня 2019). No, India Isn't a 'Major Non-NATO Ally' of the United States. The Diplomat. 
  18. ↑ Major Non-NATO Ally (MNNA). globalsecurity.org. 15 вересня 2012. Процитовано 24 липня 2018. 
  19. ↑ а б Congress enshrines Israel in a new class of ally. The Jerusalem Post - JPost.com. Процитовано 20 травня 2016. 
  20. ↑ US Congress passes Israel strategic partnership bill. Процитовано 20 травня 2016. 
  21. ↑ Chaudhury, Dipanjan Roy. US recognises India as 'major defence partner' - The Economic Times. The Economic Times. Процитовано 16 липня 2020. 
  22. ↑ Major Non-NATO Ally Status. US State Department. Процитовано 29 березня 2020. 
  23. ↑ Code of Federal Regulations - Title 22 - Foreign Relations - § 120.32Major non-NATO ally. United States Government Publishing Office. Процитовано 4 лютого 2017. 
  24. ↑ 22 USC 2321k: Designation of major non-NATO allies. United States Government Publishing Office. Процитовано 4 лютого 2017. 
  25. ↑ http://commdocs.house.gov/committees/intlrel/hfa44953.000/hfa44953_0.htm
  26. ↑ http://www.foxnews.com/story/0,2933,60715,00.html
  27. ↑ а б http://www.cnn.com/2003/ALLPOLITICS/05/19/bush.philippines/
  28. ↑ Kan, Shirley (грудень 2009). Taiwan: Major U. S. Arms Sales Since 1990. DIANE Publishing. Процитовано 6 червня 2021.  (англ.)
  29. ↑ http://docs.newsbank.com/g/GooglePM/APAB/lib00581,1006A9E4C0DAF1EC.html
  30. ↑ http://news.bbc.co.uk/2/hi/africa/3776413.stm
  31. ↑ http://www.southasiaanalysis.org/papers10/paper959.html
  32. ↑ Designation of Tunisia as a Major Non-NATO Ally. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 14 березня 2016. 
  33. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 8 лютого 2020. 
  34. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 8 лютого 2020. 
  35. ↑ Hillary Clinton says Afghanistan 'major non-Nato ally'. BBC News. 7 липня 2012. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 6 червня 2021.  (англ.)
  36. ↑ https://web.archive.org/web/20120825180829/http://www.state.gov/secretary/rm/2012/08/196675.htm
  37. ↑ http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/21/7032605/ Порошенко хоче стати союзником США поза НАТО
  38. ↑ Сенат США підтримав законопроект про надання Україні озброєння і статусу союзника без членства в НАТО. УНІАН. 11 грудня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 червня 2021. 
  39. ↑ У США хочуть надати Україні статусу головного союзника. НВ. 1 червня 2019. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 25 січня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Основний_союзник_поза_НАТО&oldid=37837700