Оттавіо Фарнезе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оттавіо Фарнезе
італ. Ottavio Farnese
Ottavio Farnese 1521-1586.jpg
Народився 9 жовтня 1524(1524-10-09)
Валентано, Сієнська республіка
Помер 8 вересня 1586(1586-09-08) (61 рік)
Парма, герцогство Парма
Поховання
Діяльність політик
Титул герцог
Конфесія католицтво
Рід Фарнезе
Батько Пьєр Луїджі Фарнезе
Мати Джеролама Орсіні
Брати, сестри  • Vittoria Farnese[d], Ranuccio Farnese[d], Alessandro Farnese[d] і Orazio Farnese, Duke of Castro[d]
У шлюбі з Маргарита Пармська
Діти (2) Александро, Карло
Нагороди
Орден Золотого руна

Оттавіо Фарнезе (*9 жовтня 1524 — †18 вересня 1586) — герцог Парми і П'яченци з 1547 року, герцог Кастро з 1545 року і до смерті. Онук папи римського Павла III, був одружений на дочці імператора Священної Римської імперії Карла V Маргариті.

Тривалий час Оттавіо вів боротьбу за свої володіння з папським престолом і союзником папи — Австрійською імперією.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народився в Валентано, Сієнська республіка, був другим сином Пьєра Луїджі Фарнезе, герцога Парми і П'яченци, внуком Папи Павла ІІІ. 4 листопада 1538 року одружився на Маргариті Австрійській, позашлюбній дочці імператора Священної Римської імперії Карла V. Оттавіо було 14 років, коли п'ятнадцятирічна Маргарита неочікувано овдовіла через смерть Александро Медічі, свого першого чоловіка. В тому ж році відбулось їх весілля. Спочатку Маргарита не відчувала до чоловіка ніжних почуттів, але в 1541 році, коли поранений Оттавіо повернувся додому з походу в Алжир, відносини в сім'ї покращились.

В 1540 році Оттавіо став сеньйором Камерино, проте відмовився від цього титулу в 1545 році, коли його батько став герцогом Парми і П'яченци. Після вбивства Пьєра Луїджі в 1547 році в Пармі, в це місто були введені австрійські імператорські війська під командуванням Ферранте Гонзага, графа Гвасталла.

Конфлікт і Папським престолом[ред. | ред. код]

Папа Павло ІІІ спробував знову отримати контроль над П'яченцою, але цього разу не на користь своєї сім'ї (Фарнезе), а на користь Папської області. Він вимагав від імператора повернення П'яченци, в той же час відхиливши претензії Оттавіо як спадкоємця герцогства Пармського, повернувши йому тільки сеньйорію Камерино. Керування Пармою Папа доручив спеціально направленому в це місто папському легату. Проте Оттавіо не змирився із втратою володінь і спробував відвоювати Парму, але це йому не вдалося. Тоді він вступив в перемовини з австрійським намісником в Пармі Ферранте Гонзага. В той час помирає Папа Павло ІІІ (10 листопада 1549 року) і Оттавіо знову намагається домовитись з Гонзага про передачу Парми, але це йому не вдається. Лише в 1551 році новий Папа Юлій ІІІ віддав Оттавіо управління над герцогством Парма.

Папа Павло ІІІ (в центрі) і Оттавіо Фарнезе (праворуч)

Проте на цьому ворожнеча між Оттавіо і Ферранте Гонзага не закінчується. Ця ворожнеча була спричинена непорозумінням між Оттавіо і його тестем Карлом  V. Ферранте досі відмовлявся віддавати П'яченцу і навіть погрожував захопити Парму. Через це Оттавіо почав шукати собі могутніх союзників за межами Італії. Таким союзником став король Франції Генріх ІІ.

В цій ситуації Папа Юлій ІІІ, який потребував підтримки австрійського імператора, на Тридентському соборі відмовився від підтримки Оттавіо і наказав йому віддати герцогство римській курії. Дізнавшись про відмову підкоритися цьому наказу Юлій ІІІ наклав на Оттавіо епітимію і конфіскував його володіння які знаходились в Римі. Подібні конфіскації володінь провів і Карл V в Ломбардії.

Повернення володінь[ред. | ред. код]

В цей час в Італію вступили французькі війська, які були скеровані на підтримку Пармського герцогства. Одночасно з цим Ферранто Гонзага взяв в осаду Парму, сподіваючись заволодіти нею до приходу французів. В цих складних умовах Оттавіо і австрійський імператор нарешті змогли домовитись, і Карл V повернув герцогу П'яченцу і інші конфісковані володіння. Наступні 35 років правління Оттавіо Фарнезе були спокійними. Спадкоємцем трону був Александро Фарнезе, інший син, Карло Фарнезе, помер у дитинстві.

Література[ред. | ред. код]

  • Edward Burman: Italienische Dynastien, Gustav Lübbe Verlag, Bergisch Gladbach 1991
  • Edoardo del Vecchio, I Farnese, Istituto di Studi Romani Editore, 1972
  • Emilio Nasalli Rocca, I Farnese, Dall'Oglio, Milano, 1969