Палеоазійські народи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Палеоазійські народи (палеоазіати) — група народів, що розмовляють палеоазійськими мовами.

Корінне населення Північної і Північно-Східної Азії і крайньої півночі Північної Америки (крайні північно-східні райони Росії й частково північ Японії, ескімоси — також Аляска, США, північ Канади і Ґренландія).

До палеозаітських народів належать:

Палеоазіати розмовляють палеоазійськими мовами, які об'єднуються в 4 не споріднених між собою сім'ї мов:

  • чукотстько-камчатьська — мови чукотська, керецька, корякська, алюторська (вважається зниклою), ітельменська тощо.
  • ескімосо-алеутська — мови ескімоська і алеутська.
  • юкагірська (або юкагіро-чуванська) — мови юкагірська та чуванська.
  • єнісейська — мови кетська та югська.

Нівхська мова і мова айнів вважаються мовними ізолятами.

Серед палеоазійських народів (іноді в межах одного етносу, як у чукчів) переважають два типи ведення господарства:

Детальніше про етнічну історію, культуру і побут палеоазійських народів дивіться окремі статі, присвячені кожному народу.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Народы мира. Историко-этнографичемкий справочник., М.: «Советская энциклопедия», 1988, стор. 353 (рос.)