Айни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Айни
Utari, アイヌ
Загальна кількість 50,000 осіб айнського походження (включаючи метисів першого поколіня)
150,000 осіб з домішками крові айну
  • (називається цифра у 1,000,000 осіб, прапращури яких могли бути айну. Однак точна чисельність айну невідома)
Найбільші розселення Японія
Росія
Близькі етнічні групи яматосці, рюкюсці.
Мова Айнська мова
1-5% активні носії
5-10% пасивні носії
50% володіють основами мови
Релігія Анімізм
Російська Православна Церква

А́йни (ай. Utari, яп. アイヌ — айну) — тубільний етнос Півночі Хонсю, Хоккайдо, Курильских островів, більшої частини Сахаліну та півдня Камчатки. Самоназва — утарі. Японські назви — едзо й еміші (蝦夷 — «варвари»). Найбільш відомі під іменем айну («людина», «товариш»), яке поширили етнічні японці. У західних дослідженнях 19 століття називаються курильцями[1].

Точна кількість айнів невідома, оскільки неможливо провести підрахунок їхнього населення. Багато айнів приховують своє походження, боячись дискримінації.

Походження[ред.ред. код]

Походження айнів є одним з найсуперечливіших питань для істориків, етнологів і генетиків. На сьогодні науковцями були представлені три теорії походження айнів.

Європеоїдна теорія[ред.ред. код]

Реконструкція айнського житла в містечку Нібутані.

Найстаршою концепцією, яка тлумачить походження айнів, є так звана європеоїдна (кавказоїдна теорія). Вона була запропонована англійськими науковцями у середині 19 століття. Її доказова база засновувалась на результатах краніологічних та соматологічних аналізів «білих» та айнів, які вказували на подібність обох популяцій. Ця теорія була розвинута німецьким вченим, лікарем Е. фон Бельцом (1849 ÷ 1913), який припускав, що айни це частина так званої «альпійської білої раси», яка першопочатково проживала у Середній Азії, але згодом розселилась у Європі та Японії. Найближчими кавказоїдами до айнів вчений вважав мешканців Південної Росії і України. Причини занепаду айнів пояснювалися їх «дегенеративністю», яка була «природно притаманна» представникам не-арійської альпійської раси.

Дана теорія була панівною у наукових колах Японії і Заходу до середини 20 століття. На сьогодні, вона не достататньо підтверджена результатами етнології та генетики. Її прибічники сьогодні — це ряд фізичних антропологів Європи та США.

Австралоїдна теорія[ред.ред. код]

Ця теорія була запропонована французькими вченими у 19 столітті, і розвинута російськими у 20 столітті. Зокрема, для розробки цієї концепції доклали багато сил антропологи СРСР. Вона базується на результатах морфологічних аналізів. Згідно з цією теорією, айни — це представники австралоїдної раси, яка займала азійські терени у палеоліті, але була розколота вторгненням монголоїдів на північну (айни) і південну (аборигени Австралії, Океанії, Меланезії) групи.

Монголоїдна теорія[ред.ред. код]

Монголоїдна концепція є найновішою. Вона була запропонована у 1960-х роках японськими вченими. Сьогодні ця теорія є найбільш аргументованою і підтримується більшістю науковців світу. Результати порівняльних аналізів генетичних маркерів народів Східної та Південно-Східної Азії вказують, що айни близькі до південно-азійських монглоїдів. Згідно з цією концепцією, реконструкція генези айнів наступна. У часи палеоліту частина представників прото-монголоїдної (палеоазійської) популяції Південно-Східної Азії заселила Японські острови. Вони були відтиснені ново-монголоїдною популяцією (яматосцями) північно-азійського походження на північ острова Хонсю та Хоккайдо. Там ці прото-монголоїди перетворилися на айнів.

Головним суперечливим положенням усіх концепції є те, чи можна визначати палеоазійців, нащадками яких є айни, як монголоїдів, австралоїдів чи кавказоїдів. Палеоазійська популяція мала риси усіх трьох великих рас, тому її можна з легкістю класифікувати до будь якої з них. Оскільки питання айнів було завжди політизованим, вчені Європи, США і Японії по-різному визначають їх генезу.

Історія[ред.ред. код]

Регіон розселення айнів в середині ХІХ ст.
Історичний регіон розселення айнів

В період формування держави Ямато відбувалися постійні війни між яматосцями та айнами. Протистояння держави Ямато і айнів тривало майже півтори тисячі років. Тривалий час (починаючи з восьмого і майже до п'ятнадцятого століття) межа держави Ямато проходила в районі сучасного міста Сендай, і північна частина острова Хонсю була дуже погано освоєна тодішніми японцями. Тільки в середині XV століття невеликій групі самураїв на чолі з Такеда Нобухіро вдалося переправитися на Хоккайдо, який тоді називався Едзо, і заснував на південному краю острова (на півострові Осима) перше японське поселення. Такеда Нобухіро вважається засновником клану Мацумае, який правив островом Хоккайдо до 1798 року, коли управління перейшло в руки центрального уряду. У ході колонізації острова самураям клану Мацумае постійно доводилося стикатися із опором з боку айнів. З найбільш значних виступів слід зазначити: боротьбу айнів під проводом Косямаіна (1457), виступи айнів в 1512-1515 роках, в 1525 р, під проводом вождя Танасягасі (1529), Таріконни (1536), Меннаукеі (Хенауке) (1643), і під проводом Сягусяіна (1669), а також безліч дрібніших виступів. Найбільш значущим з усіх виступів було повстання Сягусяіна (1669 — 1672). Слід, однак, відзначити, що ці виступи, по суті, не були виключно боротьбою «айнів проти японців», адже серед повстанців було чимало японців. Це була боротьба жителів острова Едзо за незалежність від центрального уряду, та за контроль над вигідними торговими шляхами (через острів Едзо проходив торговий шлях до Маньчжурії).

Айни в сучасній Японії[ред.ред. код]

Відсоток населення айнів в округах Хоккайдо

В даний час в Японії проживає близько 25 000 айнів (200 000 за неофіційними даними). 6 червня 2008 японський парламент визнав айнів самостійним національною меншиною, що, однак, ніяк не змінило ситуації і не призвело до зростання самосвідомості, тому що всі айни повністю асимільовані і нічим практично не відрізняються від японців, вони знають про свою культуру часто набагато менше японських антропологів і не прагнуть її підтримувати, що пояснюється тривалою дискримінацією айнів [2]. При цьому сама по собі айнського культура повністю поставлена ​​на службу туризму і, по суті справи, являє різновид театру. Японці і самі айни культивують екзотику на потребу туристам. Найбільш яскравий приклад - бренд «айни і ведмеді»: на Хоккайдо майже в кожній сувенірній крамниці можна зустріти маленькі фігурки ведмежат, вирізані з дерева. Всупереч розхожій думці, у айнів існувало табу на вирізання статуеток ведмедя, а вищезазначене ремесло було, за свідченням Еміко Онук-Тірні, привезено японцями зі Швейцарії в 1920-і роки і тільки потім впроваджено серед айнів.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Ханіхара Кадзуро. Ніхондзін но кіґен (Походження японців). — Токіо: Каддокава сьотен, 1990. ISBN 4-04-703202-6
  • Рубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. № 1, — С. 156—162.
  • 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) 京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.3
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Японію Це незавершена стаття про Японію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.