Ітельмени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ітельмени
Itelmen 1.jpg
Кількість бл. 3,5 тис. осіб
Ареал Росія: 3180 чол. (2002)[1]
Близькі до: віддалено коряки
Мова Ітельменська мова
Релігія Переважно Православ'я, Анімізм

Ітельмени — один з корінних етносів півострова Камчатка. Назва є російською адаптацією етноніма ітенмен («сущий», «той що живе тут»). Стара російська назва — камчадали.

Історія[ред. | ред. код]

Етнічна мапа (бл. 1900 р.) Сибіру з територією розселення ітельменів (на мапі — камчадалів) у XVI ст. до російської експансії.

Ітельмени вважаються одним з найдавніших народів Сибіру. Аналіз археологічних розкопок на Камчатці показав, що найдавнішим пам'яткам ітельменської культури близько 5200 років.

У XVIII — на початку XIX століть ітельмени поділялись на кілька чималих локальних груп, що мають власні самоназви і особливості культури: камчатську, авачинську, большерецку, західну, хайрюзовську. В цей час північна межа території розселення ітельменів на західному узбережжі Камчатського півострова досягала басейну р. Тігіль, на східному — р. Ука, південна, доходила майже до мису Лопатка. У першій половині XIX ст., розміри території розселення не змінюється, але зменшується число ітельменських поселень, а в другій половині XIX ст., ітельмени жили вже тільки на західному узбережжі Камчатки.

Чисельність ітельмнів у Російській імперії/СРСР/Росії[ред. | ред. код]

Найбільш обґрунтовані відомості про чисельність ітельменів наприкінці XVII—XVIII ст. дав Б. О. Долгих. Він використовував матеріали ясачних книг і прийшов до висновку, що в 1697 р. чисельність ітельменів дорівнювала 12 680 чол. А в 1738 р. — 8448 чол. Основними причинами зменшення їх чисельності були завезені заразні хвороби (віспа, «гнила гарячка» тощо), колоніальна політика царизму і процес асиміляції ітельменів з росіянами. У ітельменів через малу чисельність немає своєї автономії, живуть вони переважно в Коряцькому АТ. У 1950-х р. у зв'язку з укрупненням колгоспів почалося переселення ітельменів з так званих не перспективних селищ. Мешканці селищ: Сопочного, Морошечного та Утхолока переселилися в Коврай, жителі Аманіно, Напани та Седанки — в Тігіль. Наразі основна маса ітельменів живе в селах Коврай, Тігіль, Палана і Хайрюзово.

Розселення[ред. | ред. код]

Частка ітельменського населення району у загальній чисельності ітельменів в РФ
Частка ітельменів у населенні району

Чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 3180 чоловік. Кількість ітельменів значно зросла за останні пару десятиліть (у 1979 їх було — 1370,а в 1989 році — 2481). Таке зростання чисельності було обумовлене певними національним відродженням та відбувалось за рахунок осіб, що перестали вважати себе росіянами.

Зараз проживають в основному на сході півострова Камчатка (Тигільський район Камчатського краю) і в Магаданській області.Поселення ітельменів на початку XVIII століття відповідали сімейним громадам. Розселялися вони на одній річці і були пов'язані кровною спорідненістю і єдністю рибальських угідь. Зазвичай всі родичі жили в одній напівземлянці. Назви більшості селищ(острожков) відповідали назвам річок, на яких вони розташовувалися. Організатором всього населення був старійшина в його напівземлянці приймалися всі рішення, що регулювали внутрішнє життя селища, обговорювалися всі суспільно-значимі справи, тут проводилися святкування жителів селища. За уявленнями ітельменів, всі предмети і явища природи наділені духами, які живуть власним життям. Ступінь шанування тих чи інших духів була в прямій залежності від ступеня їх передбачуваного впливу на матеріальне благополуччя людини. Особливо шанували морського духа, що дає основний продукт харчування — рибу; на честь нього влаштовували свято «очищення» в листопаді. Культ вогню при цьому виступав як святиня. Збиральництво знайшло відображення у віруваннях ітельменів у формі встановлення стовпів з зображенням істот у місцях промислу.

Мова[ред. | ред. код]

Раніше існувало три основні ітельменські мови: східна, західна, південна. До нашого часу збереглась лише західна ітельменська, на якій говорять близько 80 осіб. Відбувається, також постійне зниження кількості мовців через те, що нею володіють в основному літні люди.

Умовно ітельменські мови відносять до чукотсько-камчатської мовної родини, проте це робиться скоріше на основі географічного розташування, а не генетичної спорідненості. З усіх ітельменських мов саме західна зазнала найбільшого впливу коряцької мови. Проте її відмінність від решти мов цієї родини дуже велика.

Дуже поширена російська мова, якою вільно володіють всі ітельмени, а вважають рідною — 76,6 %.

Антропологічні особливості[ред. | ред. код]

Антропологічно, ітельменів включаються в материкову групу популяцій арктичної малої раси північної монголоїної раси.

Культура[ред. | ред. код]

Духовна культура[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

Традиційні вірування ітельменів — анімізм, тотемізм, фетишизм — пов'язані з поклонінням духам-господарям. Особливо шанувався «господар моря» Мітг, що дає основний продукт живлення — рибу. У ітельменів була відсутня ідея єдиного бога. Ітельменські шамани не мали обрядового одягу і бубнів в ролі шаманів зазвичай виступали жінки. Світ ітельмени вважали вічним, душі — безсмертними. Творцем народу, першопредком вони вважали Ворона (Кутх). Одним з видів релігійних поглядів був фетишизм. Чоловіки та жінки носили амулети з різьблених зображень істот. Величезну роль грали всякого роду повір'я і прикмети: так, навесні не можна розбирати старі будинки і балагани, в яких багато юкольной молі, останню боїться риба і може піти з річки. Категорично заборонялося рятувати потопаючого або засипаного сніговою лавиною, оскільки вважалося, що тим самим позбавляються бажаної їжі духів води і гір. Традиційні вірування ітельменів були обумовлені їх способом життя, соціальною організацією і екологічним середовищем. З середини XVIII століття ітельмени були навернуті в православ'я при цьому зберігши залишки попередніх вірувань.

Фольклор[ред. | ред. код]

Широко відомий цикл оповідей про воронячого персонажа Кутха. Найбільша кількість ітельменських казок була записана на початку XX ст. російським етнографом Ст. І. Іохельсоном.

Матеріальна культура[ред. | ред. код]

Господарство[ред. | ред. код]

На першому місці по господарському значенню стоїть рибальство, як морське, так і річкове. У річках ловили в основному рибу лососевих порід. У морі промишляли навагу (на льоду), корюшку, мойву. Знаряддя рибальства в основному пасивні — запори, ставні сітки, неводи, застосовувалися плавні сіті. У зв'язку з великими об'ємами виловлюваної риби, її зазвичай заготовляли про запас — в'ялили, квасили, солили.

Об'єктами морського звіробійного промислу були різні породи тюленячих. Практикувалося полювання на лежбищах і в прибережній зоні загонами в сіті. Продукція звіробійного промислу використовувалася в їжу (м'ясо, жир) і як корм їздовим собакам. Шкури йшли на виготовлення одягу та предметів домашнього ужитку.

Сухопутне полювання мало допоміжне значення. З крупних тварин добували камчатського бурого ведмедя і гірських баранів, м'ясо яких використовувалося в їжу. Об'єктами хутрового промислу були соболь, лисиця, песець.

У господарстві ітельменів було широко представлене збиральництво, причому не тільки задля власних потреб але й на обмін в тому числі різних дикорослих трав і коренів — одні вживалися в їжу, інші застосовувалися в народній медицині, треті використовувалися для в'язання мереж, плетіння циновок та інших предметів побуту. Для ітельменів характерна комплексність господарства.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Перепис населення РФ