Кереки
| Кереки Анкалгаку |
|
|---|---|
| Кількість | 8 осіб (2002), 4 особи (2010) |
| Ареал |  Росія:[1] |
| Близькі народи | Чукчі, Коряки |
| Мова | Чукотська мова, Російська мова, раніше Керецька мова |
| Релігія | Переважно Православ'я, також поширений Шаманізм частково Анімізм |
Кере́ки, анкалгакку (самоназва) - «приморські люди», аракикку (від чукотського керекіт) — найменш численна народність Півночі, що проживає в Беринґовському районі Чукотського АО Російської Федерації. Вони живуть в оточенні чукчів і зазнали сильної асиміляції з їхнього боку.
Чисельність і територія[ред. • ред. код]
Термін «кереки» був упроваджений у науковий ужиток у кінці XIX ст., але ще довго після цього кереків не розглядали як самостійну народність, не відокремлюючи їх від приморських осілих чукчів і трактуючи їхню мову як діалект чукотської або коряцької. Тому дані про їхню чисельність упродовж всього ХХ ст. були суперечливі.
Чисельність — близько 100 осіб (1959 р.), чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2010 року — 4 особи. Проживали в кількох селищах окремими сім'ями змішано з чукчами, піддалися асиміляції з їхнього боку.
Мова[ред. • ред. код]
Керецька мова належить до чукотсько-камчатської сім'ї. За даними 1991 року тих, що говорять по-керекськи, було всього троє. Всі вони були тримовними: крім рідної, вони володіли чукотською і російською.
Посилання[ред. • ред. код]
http://www.nsu.ru/ip/kereks.php
 |
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
|||||||||||||||||
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
