Плине качур по Дунаю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Плине качур по Дунаю»
Пісня Байко Марія Яківна
з альбому «Пісні франкового краю»
Випущено 1983
Номер треку B1
Тип LP
Записано 1982 — 1983
Жанр соціально-побутова
Мова українська
Тривалість 4:06
Лейбл Мелодія
Автор слів народна пісня

Плине качур по Дунаю – українська народна пісня про долю заробітчанина. Уперше записана Миколою Лисенком з голосу Івана Франка[1]. Належить до наймитських пісень.

Пісня розповідає про важку долю наймита, якому доводиться мандрувати на чужину для заробітку. Він вимушений заради цього залишити рідний край і кохану дівчину. Він жаліється на неоднакову з братами долю, яким випало «панувати», а йому – «бідувати» по чужих краях.

Фольклорні записи[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на Коломийській ратуші, в якій ув'язнений Іван Франко зробив фольклорні записи пісні

Пісня відома у декількох фольклорних записах, найвідоміший з яких був здійснений Миколою Лисенком з голосу Івана Франка, і увійшла у «Збірник народних українських пісень» т. IV, опублікований 1886 року[2]. У збірнику міститься 5 пісень, записаних М. Лисенком під час першого перебування І. Франка у Києві 1885 року, серед яких «Про Добвуша» та «Ой там за горою та за крем'яною». Пісню «Плине качур по Дунаю» Іван Франко записав і перейняв від Кароля Батовського з села Ценяви Коломийської округи у 1880 році під час свого другого тримісячного ув'язнення, яке він відбував у коломийській тюрмі[3].

Мелодії пісні «Плине качур по Дунаю»

Плине качур по Дунаю, –
Дай ми, боже, що думаю!
Я думаю мандрувати,
Жаль ми роду покидати.
Не так роду, як мамочки,
Що нас мала три синочки,
Що нас мала, згодувала,
Не однаку долю дала;
Брату дала панувати,
Мені дала бідувати
Брату дала штири воли,
Штири воли, як соколи;
Мені дала іголочку,
Гіркий же мій заробочку!
Ой піду я лісом-бором,
Стану собі під явором.
Край явора є ставочок,
Там плаває шість качечок:
Одна другу припливає,
Кожна свою пару має.
Лиш я бідний, нещасливий,
Ніхто мені не зичливий;
Лиш я бідний на чужині,
Моя мила плаче нині.
«Де ж ти, милий, пробуваєш,
Що за мене забуваєш?»
– «Пробуваю край Дунаю,
Нераз тебе споминаю!
Коби човен тай весельце,
Ночував бим в тебе, серце, –
Та ні човна, ні порома,
Ночувати мушу дома!»

Пісня також відома у інших фольклорних записах, зроблених у різних частинах Карпатського регіону - на Покутті, Закарпатті та Лемківщині. Один з них був здійснений Осипом Роздольським в селі Серафинці Городенківського повіту на Станіславщині і виданий 1906 року у Львові.[4][5].

Варіант цієї пісні був записаний фольклористкою Софією Грицею і увійшов до збірки «Наймитські та заробітчанські пісні» 1975 року[6].

До впорядкованої Марією Байко збірки «Антологія лемківської пісні» увійшов варіант записаний з голосу лемківської співачки Анни Драган, село Розділля[5] та Осипа Федака з села Павлокома[7].

В часи Першої світової війни пісня зазнала авторських інтерпретацій. Зокрема у часописі «Місяцеслов» під редагуванням Августина Волошина була опублікована авторська версія пісні, надіслана вояком італійського фронту австро-угорської армії закарпатцем Іваном Паппом[8]

Плыне качур по Дунаю…
Дай ми Боже, что гадаю,
Я ще гадав вандровати,
Айбо мушу воевати[9].

Ця ж версія, записана на Закарпатті 1967 року як народна фольклористом Юрієм Туряницею увійшла до збірки «Рекрутські та солдатські пісні»[10].

Також на Закарпатті фольклорист Дезидерій Задор у 1940-х роках записав пісню «Пливе кача по Тисині», яка перегукується в окремих моментах з піснею «Плине качур по Дунаю»[9].

Пісня у творчості Івана Франка[ред. | ред. код]

Іван Франко у своїх творах тричі звертався до пісні «Плине качур по Дунаю». У виставі «Війт заламейський» – вільній переробці драми іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барка «Саламейський алькальд» пісня звучить на початку другої дії. Донька селянина Педро Креспа Ізабелла та її двоюрідна сестра Інес співають фрагмент пісні. У ремарці до вистави зазначено, що мелодія Лисенка[11].

Пісня є ключовим епізодом неопублікованої Франком повісті «Не спитавши броду», зокрема її розділу, який окремо був виданий Іваном Франком як оповідання «Дріада» (1905)[12]. Герой повісті Борис Граб почувши пісню знайомиться з дівчиною, яку він прийняв за дріаду[13].

« Відтам, із противного кінця ярка, з вищої його стіни, з-поміж густої зелені буків та ліщини, лився той голос — чистий, дзвінкий та мелодійний, лилася пісня, повна туги і меланхолії, та притім надихана якоюсь таємною життєвою енергією, мов тужливий, а притім так могутній своєю енергією гомін гірського потоку. Борис зупинився, напружив слух і прислухувався до слів пісні.
Плине качур по Дунаю,—

вистрілила вгору відома йому мелодія, мов протяжне, тужливе зітхання...

Плине качур по Дунаю,—

повторилися слова, та мелодія надала їм більше пристрасті; вони звучали тепер, мов порив ув’язненої душі, що бачить перед собою широкий Дунай і граціозні рухи живучої птиці, а сама не може вирватися з гнітючих її оковів. І знов іде глибоке, пристрасне зітхання, розливаючися широкими тактами мелодії:

Дай ми, боже, що думаю!

І мов жайворонок із піднебної висоти камінцем спадає вниз, так і мелодія розсипається тихим хлипанням безсильного жалю:

Дай ми, боже, що думаю!
«

Вдруге пісня звучить в епізоді освідчення в коханні Бориса Граба та Густі Трацької[14].

« Мов скаменілий, стояв він на місці і слухав. Його напружене ухо розрізнювало мелодію, просту, жалібну мелодію руської народної пісні, далі розрізнило й слова:
Де ж ти, милий, пробуваєш,
Що за мене забуваєш?
Пробуваю край Дунаю,
Не раз тебе споминаю…
Коби човен та й весельце,
Ночував би-м в тебе, серце;
Та ні човна, ні порома,
Ночувати мушу дома!

Що сталося з Борисом? Яка незглибима, чародійська сила обхопила його могучими руками, понесла його душу, як буря пилиночку, гойдаючи її та пестячи, мов дитя, на хвилях сього голосу не спокійній, а живій течії сеї пісні? Ох, він пізнав той голос, той чистий срібний, трохи горляний голос, котрий будив в його серці найкращі, найлюбіші акорди.

«

Записи[ред. | ред. код]

Nuvola apps arts.svg Зовнішні аудіофайли
Nuvola apps arts.svg Марія Байко ‎– «Плине качур по Дунаю»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Колесса, Філарет (1946). Улюблені українські народні пісні Івана Франка (uk). Львів: Видавництво «Вільна Україна». 
  2. Збірник українських пісень для голосу в супроводі фортепіано: [у 7 вип.] / зібрав і в ноти завів М. Лисенко. – Київ, 1886 . – Вип. 4.
  3. Про значення історико-краєзнавчих досліджень в статті І.Франка "Галицьке краєзнавство". lib.if.ua. Процитовано 2021-01-27. 
  4. Галицько-руські народні мелодії/ Зібр. Й. Роздольський, ред. С. Людкевич. Етнографічний збірник. — Львів, 1906. — Т. XXI, Ч. І
  5. а б ПЛИНЕ КАЧУР ПО ДУНАЮ Українські народні пісні. proridne.com. Процитовано 2021-01-27. 
  6. Наймитські та заробітчанські пісні / Упор. С.Й. Грица та ін. – К.: Наук. думка, 1975. – 575 с
  7. ПЛИВЕ КАЧУР ПО ДУНАЮ Українські народні пісні. proridne.com. Процитовано 2021-01-28. 
  8. Мѣсяцословъ на 1917. обыкновенный годъ… / Сост. Авг. Волошин. – Унгвар: Книгопечатня «Акц. общества УНІО», 1916. – С. 93-94.
  9. а б Падяк, Валерій (2017). Плаве кача по Тисині. Ужгород: Видавництво В. Падяка. 
  10. «Рекрутські та солдатські пісні». К., 1974., с. 442-443. 
  11. Іван Франко – Війт Заламейський. www.i-franko.name. Процитовано 2021-01-28. 
  12. Не спитавши броду (коментарі). Збруч (uk). 2014-12-10. Процитовано 2021-01-28. 
  13. Франко, Іван (1979). Зібрання творів. Повісті та оповідання 1904-1915 (uk). Naukova dumka. 
  14. Не спитавши броду. / Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 18, с. 403 – 410.. www.i-franko.name. Процитовано 2021-01-28. 
  15. Марія Байко - Пісні Франкового Краю. Discogs (ru). Процитовано 2021-01-10. 
  16. Музичний фонд - НБУВ. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2021-01-28.