Павлокома

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Село
Павлокома
пол. Pawłokoma
Pawłokoma 1.jpg

Координати 49°48′45″ пн. ш. 22°17′14″ сх. д. / 49.81250° пн. ш. 22.28722° сх. д. / 49.81250; 22.28722Координати: 49°48′45″ пн. ш. 22°17′14″ сх. д. / 49.81250° пн. ш. 22.28722° сх. д. / 49.81250; 22.28722

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Ряшівський повіт
Гміна ДинівГміна Динів|Динів
Перша згадка 1441
Висота центру 338 м
Населення 518 осіб (2003)
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+1
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 36-065
Код SIMC 0602006
Павлокома. Карта розташування: Польща
Павлокома
Павлокома
Павлокома (Польща)
Павлокома. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Павлокома
Павлокома
Павлокома (Підкарпатське воєводство)
Павлокома у Вікісховищі?

Павлокома — село на території теперішньої Республіки Польща, етнічна українська територія Надсяння (Підкарпатське воєводство, повіт — Ряшів (Жешув), гміна — Динів).

Село Павлокома розташоване за 40 км на захід від Перемишля, в долині річки Сян.

Історія[ред.ред. код]

Перша відома письмова згадка про Павлокому датована 1441 роком. До первісних 5 мешканців Павлокоми прибували з часом, крім двірської служби, чужі люди, корчували тут ліси та дали початок селу. Вже 1595 року там існувала парафія східного обряду.

Усі міжвоєнні та воєнні 1940-ві роки село було відоме високим рівнем української національної свідомості. Село належало до Березівського повіту Львівського воєводства. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село в ході утворення Дрогобицької області включене до Добромильського повіту[1]. Територія ввійшла до складу утвореної 4 грудня 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич) і утвореного 17.01.1940 Бірчанського району (районний центр — Бірча)[2]. Наприкінці червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська знову оволоділи цією територією. В березні 1945 року територія віддана Польщі.

3 березня 1945 року польські бандити під командою поручника львівської АК Юзефа Бісса «Вацлава» в жорстокий спосіб позбавили життя 365 павлокомських українців разом із місцевим парохом о. Володимиром Лемцьом[3].

Населення[ред.ред. код]

  • у 1879 році було 758 українців, 100 римо-католиків та 100 євреїв;
  • у 1909 році 970 українців, 240 римо-католиків, 2 родини євреїв;
  • у 1930 році у селі мешкало 982 українців, 261 римо-католик, 7 єврейських родин.

У 1936 році у селі мешкало 898 українців-грекокатоликів.

На 01.01.1939 у селі було 1370 жителів (1030 українців-грекокатоликів, 160 українців-римокатоликів, 70 поляків, 100 польських колоністів міжвоєнного періоду і 10 євреїв)[4].

Релігія[ред.ред. код]

Отець Василь Шевчук, попередник на посаді пароха місцевої громади вбитого поляками Володимира Лемця, згодом — військовий капелан УПА на псевдо «Кадило»[5]

До другої світової війни в селі були дерев'яна Церква Пресвятої Богородиці (за шематизмом 1879 р.), в 1909 році тимчасова каплиця, в 1930 р. нова мурована церква Покрова Пресв. Богородиці. При церкві були Братство тверезості і апостольство молитви. Церква була парафіяльною, до парафії належали с. Бартківка і с. Сільниця. До 1930 р. парафія входила до Бірчанського деканату Перемишльської єпархії, у 1934-1947 рр. — до Динівського деканату Апостольської адміністрації Лемківщини).

Парохами села були:

  • у 1879 р. — о. А. Копистянський,
  • у 1909 р. — о. І. Городецький.

Опісля душпастирями були оо.: Чайковський, Антонович, Лебедович, Калужняцький, Гук, Добрянський, Паславський.

В 1936 р. управителем був о. Василь Шевчук, а після нього о. В. Лемцьо (вбитий поляками).

Коли перша дерев'яна церква в Павлокомі згоріла, її мешканці ходили до церкви в Сільниці, де була колись самостійна греко-католицька парафія. Місце, де стояла та церква і де були побудовані приходські будинки в Сільниці, називають тепер «пробощувка». Коли церква і в Сільниці згоріла, у Павлокомі побудували нову дерев'яну, що була до 1909 р. а опісля збудовано нову, муровану Покрови Пресвятої Богородиці. Сільничани не хотіли складати датків на парафіяльні і церковні потреби матерньої церкви в Павлокомі і всі перейшли в 1875 р. на латинський обряд і приєднані були до латинської парафії в Дильонґовій. Метрики вінчань велись від 1784 р.; інші метрикальні книги пропали під час війни.

Освіта[ред.ред. код]

В 1909 р. була школа з українською мовою навчання. У Бартківці і Дильонговій — польські школи. Всіх українських дітей в школах — 120. У 1930—1936 роках була двокласова школа з польською мовою навчання.

У 1909 році була заснована читальня ім. Качковського, у 1930 році — читальня товариства «Просвіти».

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженцями села є[ред.ред. код]

  • Микола Левицький — місцевий народний діяч і учитель.
  • Андрій Мудрик (1893—1969) — кооператор, суспільний діяч і організатор кооперації, молочарства, автор опису п.н. «Трагедія села Павлокоми», в збірнику «Перемишль західній бастіон України», в якому описує рідне село і його повоєну трагедію.
  • Петро-Йосип Потічний — вістун УПА, професор Мак-Мастерського університету (Канада).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]