Плиска чорноголова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плиска чорноголова
Самець
Самець
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Плискові (Motacillidae)
Рід: Плиска (Motacilla)
Вид: Плиска чорноголова
Motacilla feldegg
(Michahelles, 1830)

Пли́ска чорноголо́ва (Motacilla feldegg) — невеликий птах з родини плискових. В Україні гніздовий, перелітний вид.

Систематика[ред. | ред. код]

Систематика так званих «жовтих плисок» є суперечливою. Частина систематиків вважають плиску чорноголову підвидом політипного комплексу плиски жовтої (Motacilla flava sensu lato) — Motacilla flava feldegg[1][2]. Як окремий вид було описано Карлом Міхахелісом (англ. Karl Michahelles) ще 1830. Такого статусу дотримуються нині окремі дослідники[3][4]. У місцях спільного існування плиски чорноголової та жовтої на півночі ареалу першої спостерігається їхня обмежена гібридизація[5].

Опис[ред. | ред. код]

Птах розміром дещо менший за горобця. Маса тіла становить 15—17 г, довжина тіла — близько 18 см. Розміром, статурою та забарвленням подібна до жовтої плиски. У дорослого самця голова чорна; спина, поперек і надхвістя оливково-зелені; верхні покривні пера крил сірувато-чорні; горло, боки шиї і весь низ жовті; махові пера бурі; хвіст чорний, крайні стернові пера з білою барвою; дзьоб і ноги чорні. Доросла самка світліша, з сірим відтінком зверху; горло і воло майже білі; решта низу жовтувата. Молодий птах подібний до дорослого, але світліший; на шиї і волі темні плями.

Від решти плисок відрізняється чорною головою в поєднані з жовтим (дорослий самець) або майже білим (доросла самка і молодий) горлом.[6]

Поширення[ред. | ред. код]

Гніздовий ареал виду охоплює Євразію від західного узбережжя Балканського півострова на схід до Тарбагатаю, Алаколю, верхньої течії Ілі. На північ на Балканському півострові до 45-ї паралелі, до південного схилу південних Карпат, південної Молдови, Одеської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей України, Північного Кавказу (на північ тут приблизно до 47-ї паралелі), дельти Волги, в Казахстані до 48-ї паралелі. На південь до південної межі Балканського півострова, південного узбережжя Малої Азії, вздовж східного узбережжя Середземного моря до його південно-східної частини, до північного Іраку, звідки південна межа ареалу опускається до долини Євфрату; далі у східному напрямку на південь до північного узбережжя Перської затоки, в Ірані приблизно до 28-ї паралелі, до південно-західного Афганістану, Бадахшану, Алайської системи, південного підніжжя Тянь-Шаню. Населяють також о. Кіпр.[7]

З другої половини ХХ ст., та особливо протягом початку ХХІ ст., чорноголова плиска розширює ареал на північ, що пов'язують із потеплінням клімату[8].

Райони зимівель охоплюють Східну Африку та північий захід Індії.

В Україні ареал виду охоплює приморські райони Азовського і Чорного морів.[6] Загальна чисельність української популяції ймовірно становить близько 2,5—3 тис. пар.[9]

Місця існування[ред. | ред. код]

Оселяється на болотах, луках та вздовж берегів озер. Гніздовий біотоп виду, здебільшого це низинні болотисті луки, зарослі осокою і очеретом, або ж більш відкриті; болота з окремими кущами чагарнику, купинами.

Гніздування[ред. | ред. код]

На місця гніздування прилітає в середині березня — квітні. Більшість птахів прилітає наприкінці квітня, останніх мігрантів відмічають в середині травня.

У придатних місцях гніздиться групами — розрідженими мікроколоніями. Гніздо будують в ямці серед чагарнику, під кущем трави. Вони складаються з досить грубих стеблинок полину, Suaeda і Ceratocarpus, у лотку ретельно зроблена вистилка з кінського волосся і довгої м'якої вовни; іноді ж використовується ніжний рослинний матеріал та вистилка з кінського волосу з додаванням двох-трьох пір'їнок. У Ростовській області діаметр гнізда становив 80—90 мм, діаметр лотка — 55—60 мм, глибина лотка — 38—55 мм[10]. Кладка в 4—6 яєць, відкладання відбувається з кінця квітня до кінця червня. Середній розмір яєць в Ростовській області становив 18,8×14,0 мм. Інкубація триває 12 діб, пташенята перебувають в гнізді 14—15 днів.[9] Обидва батьків вигодовують пташенят, які вкриваються пером у кінці травня — середині липня. Після втрати першої кладки нерідко відбувається повторне гніздування.

Осінній відліт починається з середини липня — початку серпня. Більшість птахів відлітають в кінці серпня — вересні, останні тягнуться до початку жовтня.[9]

Живлення[ред. | ред. код]

Раціон чорноголової плиски складається здебільшого з комах — довгоносиків, нічних метеликів, мурах, двокрилих, а також павуків і молюсків (головним чином це Acridoidea, Sphaerininae, Histeridae (Saprinus), Chrysomelidae, Psylloidea, Noctuidae, Curculionidae, Ichneumonidae, Arachnida (Aranei), види родів Messor та Musca)[10]. Птахи збирають корм на землі, з листя рослин, а також на мілководді.

Охорона[ред. | ред. код]

Плиска чорноголова занесена до додатку 2 Бернської конвенції.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Alström P., Mild K. & Zetterström B. Pipits & Wagtails of Europe, Asia and North America. Identifications and Systematics. Christopher Helm, London. 2003.
  2. BirdLife International. 2017. Motacilla flava. (amended version published in 2016) The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T103822349A112004591. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-1.RLTS.T103822349A112004591.en. Downloaded on 17 November 2017.
  3. Редькин Я. А. Таксономические отношения форм в эволюционно молодых комплексах птиц на примере рода Motacilla L., 1785 (таксономическая ревизия подрода Budytes): автореферат дис. … кандидата биологических наук : 03.00.08 / Моск. пед. гос. ун-т. — Москва, 2001. — 18 с.
  4. Коблик Е. А., Архипов В. Ю. Фауна птиц стран Северной Евразии в границах бывшего СССР: списки видов. — М., 2014. — 171 с.
  5. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  6. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  7. Черноголовая трясогузка. Ebirds.ru. 17.11.2017. Процитовано 17.11.2017.
  8. Ferlini F. Evolution of the breeding range of the Black-headed Yellow Wagtail (Motacilla flava feldegg) // Rivista Italiana di Ornitologia — Research in Ornithology. — 2016. 86 (1): 3-38. DOI: 10.4081/rio.2016.303
  9. а б в Гаврись Г. Г. Плиска чорноголова // Птахи України під охороною Бернської конвенції / Під заг. ред. Г. Г. Гаврися. — К., 2003. — С. 218—220.
  10. а б Artemieva E. A., Muraviev I. V. Breeding Biology of Blackheaded Wagtail Motacilla feldegg Michahhelles, 1830 (Passeriformes, Motacillidae, Motacillinae) in South of Russia // International Journal of Biology. — 2014. — Vol. 6, No. 2. — P. 21—30.