Геноцид племен гереро і нама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Статті на тему
Колоніалізм

Франко-туніська війна
Повстання махдістів
Англо-єгипетська війна
Війни з мандінго
Битва при Догалі
Перша франко-дагомейська війна
Pioneer Column Expedition
Друга франко-дагомейська війна
Англо-ашантійські війни
Перша італо-ефіопська війна
Друга італо-ефіопська війна
Перша англо-матабельська війна
Друга англо-матабельська війна
Англо-занзібарська війна
Бенінська експедиція
Центральноафриканська експедиція
Фашодський інцидент
Перша англо-бурська війна
Друга англо-бурська війна
Геноцид племен гереро і нама
Повстання Маджі-Маджі
Перша Марокканська криза
Повстання Бамбата
Франко-вадайська війна
Агадірська криза
Захоплення Марокко Францією
Італійсько-турецька війна
Повстання Марітца

Гереро, закуті німецькими військами в ланцюги, 1904 рік

Геноцид племен гереро і нама — знищення в 19041907 роках колоніальними військами кайзерівської Німеччини близько 65 000 (до 80%) людей з племені гереро (банту) і 10 000 (50%) осіб племені нама (готтентоти) в Німецькій Південно-Західній Африці на території сучасної Намібії в ході жорстокого придушення народного повстання. У 1985 році доповідь ООН віднесла знищення племен до актів геноциду, порівнюючи його з нацистським геноцидом євреїв[1]. У 2004 році Німеччина визнала вчинення геноциду в Намібії[2].

У 1884 році після того, як Британія дала зрозуміти, що не має зацікавленості в територіях Намібії, Німеччина оголосила їх протекторатом. Колонізатори використовували рабську працю місцевих племен, захопивши землі і ресурси країни (алмази)[3].

Початок повстання[ред.ред. код]

В 1903 році гереро і нама під проводом Самуеля Магареро і Хендріка Віттбоя почали повстання, убивши близько 120 німців, включаючи жінок і дітей. Німецькі війська чисельністю 14 000 солдатів під командуванням генерала Лотара фон Трота почали придушення повстання. Експедицію профінансував Deutsche Bank і спорядила фірма «Вурманн»[4][5].

У жовтні 1903 році фон Трота пред'явив ультиматум: «Всі гереро повинні покинути цю землю … Будь гереро, виявлений в межах німецьких володінь, будь він озброєний або беззбройний, з домашніми тваринами або без, буде застрелений. Я не буду приймати більше ні дітей, ні жінок. Я буду відправляти їх назад до своїх одноплемінників. Я буду стріляти в них»[6].

Гереро, що вижили після переходу через пустелю

В битві при Ватерберзі німецькі війська розбили основні сили повстанців, втрати яких склали 3-5 тисяч. Британія запропонувала повсталим притулок у Бечуаналенді на території сучасної Ботсвани, і кілька тисяч людей почали перехід через пустелю Калахарі. Ті, хто залишився, потрапили до концтаборів, змушені були працювати на німецьких підприємців. Багато хто загинув від непосильної праці та виснаження. Як зазначало в 2004 році німецьке радіо Deutsche Welle, «саме в Намібії німці вперше в історії застосували метод утримання ув'язнених чоловіків, жінок і дітей в концтаборах. У ході колоніальної війни плем'я гереро було майже повністю винищено і становить сьогодні в Намібії лише невелику частку населення»[7]. Є також відомості, що жінки племен були зґвалтовані і примушені до заняття проституцією[8]. Згідно з доповіддю ООН від 1985 року, німецькі війська знищили три чверті племені гереро, в результаті чого його чисельність скоротилася з 80 тисяч до 15 тисяч виснажених біженців[1].

Російський історик-африканіст Аполлон Давідсон порівнював знищення африканських племен з іншими діями німецьких військ, коли кайзер Вільгельм II давав поради німецькому експедиційного корпусу в Китаї: «Пощади не давати! Полонених не брати. Вбивайте, скільки зможете! <…> Ви повинні діяти так, щоб китаєць вже ніколи не посмів косо подивитися на німця». Як писав Давідсон, "за наказом того ж імператора Вільгельма повсталий проти німецького панування народ гереро вогнем кулеметів загнали в пустелю Калахарі і прирекли десятки тисяч людей на загибель від голоду і спраги. Навіть німецький канцлер фон Бюлов обурився і сказав імператору, що це не відповідає законам ведення війни. Вільгельм незворушно відповів: «Законам війни в Африці це відповідає»[9].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б "The Nazi aberration has unfortunately not been the only case of genocide in the twentieth century. Among other examples which can be cited as qualifying are the German massacre of Hereros in 1904 … General von Trotha issued an extermination order; water-holes were poisoned and the African peace emissaries were shot. In all, three quarters of the Herero Africans were killed by the Germans then colonizing present-day Namibia, and the Hereros were reduced from 80,000 to some 15,000 starving refugees ". См. Текст доповіді. Whitaker Report. United Nations Economic and Social Council Commission on Human Rights. Sub-Commission on Prevention of Discrimination and Protection of Minorities. Thirty-eighth session, Item 4 of the provisional agenda, E / CN.4 / Sub.2 / 1985/6. 2 July 1985
  2. Germany admits Namibia genocide // BBC, 14 August, 2004
  3. Нікітін В. Піти, щоб повернутися … // Навколо світу, № 8 (2599), серпень 1975
  4. Народ гереро вимагає від Німеччини 4 млрд доларів як компенсацію за геноцид // NEWSru, 12 січня 2004
  5. Claus Kristen. Waterberg 1904 // Uni Kassel, 2004
  6. Germany regrets Namibia» genocide " // BBC News, January 12, 2004
  7. Перші концтабори побудували сто років тому в Африці // Deutsche Welle, 11 серпня 2008
  8. The tribe Germany wants to forget // Mail & Guardian, March 13, 1998
  9. Давидсон А. Що це? Застереження світу? // Іноземна література, 2001, № 12

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Rachel Anderson, Redressing Colonial Genocide Under International Law: The Hereros 'Cause of Action Against Germany, 93 California Law Review 1155 (2005).
  • Exterminate all the Brutes , Sven Lindqvist, London, 1996.
  • A Forgotten History-Concentration Camps were used by Germans in South West Africa , Casper W. Erichsen, in the Mail and Guardian , Johannesburg, 17 August, 2001.
  • Genocide & The Second Reich , BBC Four, David Olusoga, October 2004
  • German Federal Archives, Imperial Colonial Office, Vol. 2089, 7 (recto)
  • The Herero and Nama Genocides, 1904–1908 , JB Gewald, in Encyclopedia of Genocide and Crimes Against Humanity , New York, Macmillan Reference, 2004.
  • Herero Heroes: A Socio-Political History of the Herero of Namibia 1890–1923 , JB Gewald, Oxford, Cape Town, Athens OH, 1999.
  • Let Us Die Fighting: the Struggle of the Herero and Nama against German Imperialism, 1884–1915 , Horst Drechsler, London, 1980.
  • The Revolt of the Hereros , Jon M. Bridgman, Perspectives on Southern Africa , Berkeley, University of California, 1981. </ Small>