Полторацький Олексій Іванович
| Полторацький Олексій Іванович | |
|---|---|
| Народився |
1 грудня 1905 Чернігів, Російська імперія |
| Помер |
15 березня 1977 (71 рік) Київ, СРСР |
| Поховання | |
| Громадянство (підданство) |
 СРСР |
| Діяльність | письменник, журналіст, літературний критик, редактор, сценарист, громадський діяч |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Володіє мовами | українська і російська |
| Жанр | повість і оповідання |
| Нагороди |
 |
Олексій Іванович Полторацький (1 грудня 1905, Чернігів, Російська імперія — 15 березня 1977, Київ, Українська РСР) — український радянський письменник. Редактор Одеської студії художніх фільмів. Головний редактор журналу іноземної літератури «Всесвіт». Штатний працівник НКВД СССР.
Доклав руку до арешту й ув'язнення поета Остапа Вишні.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині службовця.
Закінчив філологічний факультет Київського університету (1926). Працював у 1931 р. редактором Одеської студії художніх фільмів. Викладав у Харківському українському комуністичному інституті, співробітничав у редакціях газет і журналів. Учасник Другої світової війни.
Був головним редактором журналу «Всесвіт».
Член Спілки письменників України.
Автор роману «Гоголь у Петербурзі», нарисів «Герої нашого часу», «Форт Щербинівка» та ін., багатьох статей і робіт з питань кінематографії: «Етюди до теорії кіно», К., 1930 тощо, а також сценаріїв художньої кінокартини «Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1959) та документальних фільмів: «Наш Пушкін» (1949), «Народна творчість» (1951), «В далекі води Атлантики» (1959).
1930 в журналі «Нова ґенерація» (№ 2—4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста, написаною на замовлення російських спецслужб. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934. № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди». «...я щасливий відзначити... що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні».
На його статтю "Ким опікуються деякі гуманісти" В. Стус написав листа до президії СПУ, в якому діагностував: "Ті, що займаються літературним вандалізмом, майже ніколи не помиляються. Досить згадати всіх цих санових, стебунів, шамот, моргаєнків, хінкулових, пронів, щупаків, гансів, агуфів... Чи не соромно українським письменникам, ЦК КПУ за те, що вони віддають на поталу полторацьким нашу літературу?" (1968).
Похований на Байковому кладовищі.
Твори[ред. | ред. код]
- Останні дні бурханів (1932)
- На шістьох меридіянах (1933)
- Джентлмени з спеціальною військовою освітою (рассказы, 1933)
- У дні перемог і відплати (1945)
- Юність Гоголя (1957)
- Повість про Гоголя. (1960)
- Люди йдуть у вогонь (роман, 1965)
- Людина, народжена Жовтнем (1967)
Література[ред. | ред. код]
- Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С.487.
- С. Цалик, П. Селігей. Таємниці письменницьких шухляд. К., 2011. — С.251.
|
Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
