Попов Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Попов Іван Васильович
Народився 17 (29) січня 1867(1867-01-29)
Вязьма, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер 8 лютого 1938(1938-02-08) (71 рік)
Єнісейськ, Росія
Місце проживання ,Московская духовная академия
Громадянство Російська імперія,
СРСР СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Московська духовна академія
Заклад Імператорський Московський університет[d]
Вчене звання Доктор церковної історії
Відомий завдяки: зарахований до лику святих Російської православної церкви

Іван Васильович Попов (1867, Вязьма1938, Єнісейск) — російський православний богослов, церковний СРСР СРСР, патролог, професор Московської духовної академії.

Зарахований до лику святих Російської православної церкви в 2003 році. Пам'ять 26 січня (8 лютого) та у Собор новомучеників і сповідників Російської Церкви.

Родина[ред. | ред. код]

Народився Шаблон:СС3 року в родині священика Воскресенської церкви міста Вязьми Василя Михайловича Попова і його дружини Віри Іванівни. Не був одружений, вів у мирському світі, по суті, чернече життя.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1882 році закінчив Вяземське духовне училище, в 1888 році — Смоленську духовну семінарію, в 1892 році — Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я; тема кандидатської роботи: «Про совість та її походження»). У 1892-1893 роках — професорський стипендіат академії.

Магістр богослов'я (1897 рік; тема дисертації: «Природний моральний закон»). Доктор церковної історії (1917; тема дисертації, захист якої відбувся в Петроградській духовної академії: «Особа та вчення блаженного Августина». Т. 1, 1 Ч. «Особистість блаженного Августина», Ч. 2 «Гносеологія та онтологія блаженного Августина»).

Викладацька діяльність[ред. | ред. код]

З 1893 року — в.д. доцента Московської духовної академії (МДА) по кафедрі патристики.

З 1897 року — доцент МДА.

З 1898 року — екстраординарний професор МДА. У 1901-1902 роках перебував у науковому відрядженні у Німеччині, стажувався в Берлінському і Мюнхенському університетах.

З 1917 року — ординарний професор МДА.

Після припинення діяльності МДА в Сергієвому Посаді в 1919 році читав лекції на неофіційних богословських академічних курсах у Москві.

Одночасно з педагогічною діяльністю в МДА викладав на кафедрі історії церкви Московського університету: з 1907 року був приват-доцентом університету, де спочатку читав факультативний курс «Походження сучасної церковної свідомості», а в 1909-1915 роках — курс «Філософія середніх віків». У 1918-1923 роках він читав лекції на кафедрі філософії середніх віків університету, перетвореної незабаром у Філософський дослідний інститут.

У 1917 році він був ще і професором Вищих жіночих богословсько-педагогічних курсів.

Був відомий своїми ліберальними поглядами. У 1903-1906 роках редагував журнал МДА «Богословський вісник»[1] — при ньому це видання набуло значної популярності, але редактор піддався критиці з боку консервативно налаштованих православних діячів.

З 1909 року він був членом Смоленської губернської вченої архівної комісії.

Член Помісного собору 1917-1918 років від МДА; працював у Комісії з реформування вищих духовних шкіл.

З 1897 року був дійсним членом Московського психологічного товариства при Московському університеті.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Був високоосвіченою ученим, видатним фахівцем в області патрології, багато використовував у своїй роботі як джерела, так і іноземну церковно-історичну літературу. Архієпископ Іларіон (Троїцький), вже перебуваючи у Соловецькому таборі, в присутності інших ув'язнених — архієреїв і кліриків — говорив про нього так: «Якщо б, отці і браття, всі наші з вами знання скласти разом, то це буде ніщо перед знаннями Івана Васильовича»[2].

Його праця про блаженного Августина була удостоєна Макаріївської премії, при цьому професор А. П. Орлов заявив, що ця робота

далеко перевищує по ґрунтовності всі наявні в нашій, як перекладеній, так і оригінальній літературі, досвіди з'ясування духовної особистості Августина в цей цікавий період його релігійно-філософських пошуків, ... оскільки розкриває ті історико-філософські чинники, які мали визначальний вплив на характер гносеологічних і онтологічних поглядів Іппонского мислителя.

За даними протопресвітера Михайла Польського, після приходу до влади більшовиків І. В. Попов написав другий том своєї праці про блаженного Августина, який залишився в рукописі.

Арешти, табір, заслання[ред. | ред. код]

У 1919 році звернувся в Раднарком із протестом проти планів влади вилучити мощі преподобного Сергія Радонезького з Троїце-Сергієвої лаври. У 1924 році за дорученням патріарха Тихона склав відповідь Константинопольському патріарха Григорія VII який визнав обновленців і запропонував патріарху Тихону віддалитися від справ управління церквою. У грудні 1924 року був заарештований і засуджений до трьох років позбавлення волі. У 1925-1927 роках перебував в ув'язненні в Соловецькому таборі особливого призначення, де працював учителем у школі грамотності для зеків-кримінальників. Був одним з авторів «Соловецького послання», які перебували в таборі православних діячів (1926 рік), в якому пропонувався компроміс держави і церкви на основі лояльності церкви по відношенню до держави і невтручання державної влади у церковні справи.

З 1927 року — в Уральській області, з 1928 року — на засланні в селі Ситомино Сургутської району на річці Об, де працював над дослідженням про Григорія Нисского. Через нього з центру Росії присилалися гроші та продукти Місцеблюстителю Патріаршому престолу митрополиту Петра (Полянському), який перебував у засланні на Півночі.

У 1931 році був заарештований в Сургуті, восени того ж року засуджений до заслання ще на три роки в село Самарово (нині увійшло до складу міста Ханти-Мансійська). У 1932 році йому було дозволено повернутися в Центральну Росію — мабуть, у зв'язку з хворобою (серцевою слабкістю, пухлиною ніг) і похилим віком.

Жив у Підмосков'ї, 21 лютого 1935 року знову був заарештований за звинуваченням у встановленні контакту з представниками Римо-Католицької церкви в контрреволюційних цілях. Насправді мова йшла про отримання ним посилок від Міжнародного Червоного хреста і, можливо, про передачу на Захід даних про гоніння на церкву в СРСР. Винним себе не визнав, був засуджений до п'яти років заслання. Висланий в село Ігнатово Пирівського району Красноярського краю.

Останній арешт і мученицька кончина[ред. | ред. код]

9 жовтня 1937 року був заарештований на засланні і звинувачений у контрреволюційній діяльності і за рішенням Трійки УНКВС Красноярського краю від 5 лютого 1938 року розстріляний 8 лютого.

Зарахований до лику святих Визначенням Священного Синоду Російської православної церкви від 30 липня 2003 року як новомученик. Разом з ним був канонізований його учень ієромонах Серафим (Тьєвар), помер у таборі в 1931 році.

4 травня 2017 року рішенням Священного Синоду Руської православної церкви занесений до собору «Отців Помісного Собору Церкви Російської 1917-1918 рр.» (пам'ять 5/18 листопада)[3].

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Волков В. А., Куликова М. В., Логинов В. С. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Гуманитарные и общественные науки. — М.: Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2006. — С. 196—197. — 300 с. — 2000 экз. — ISBN 5-8037-0164-5.

Посилання[ред. | ред. код]