Пуркуа Па? (барк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пуркуа Па? (барк)
FMIB 33273 Pourquoi-Pas.jpeg
Барк «Пуркуа Па?»
Історія
Франція Франція
Назва: Пуркуа Па?
Будівник: верф Франсуа Готьє, Сен-Мало
Спуск на воду: 1908
Доля: зазнав трощі 16 вересня 1936 у водах Ісландії[1]
Основні характеристики
Клас і тип: тримачтовий барк
Повна
водотоннажність:
715,3 тонн
Довжина: 40 м
Ширина: 9 м
Осадка: 4,36 м
Двигуни:
Швидкість: 7,5 вузлів
Екіпаж: 35 чол. + 4-5 вчених

«Пуркуа Па?» (фр. Pourquoi Pas? — «Чому ні?») — тримачтовий барк, побудований 1908 року у Франції для океанографа Жана-Батиста Шарко, який з 1908 по 1910 рік здійснив на ньому свою другу антарктичну експедицію. Корабель зазнав аварії 16 вересня 1936 року біля узбережжя Ісландії. З сорока чоловік, що були на борту, вижив тільки один матрос[3].

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво - антарктична експедиція[ред. | ред. код]

1903 року океанограф Жан-Батист Шарко очолив французьку антарктичну експедицію на трищогловій шхуні «Француз» (фр. Français). Експедиція тривала близько двох років, протягом яких Шарко дослідив і описав близько 1000 кілометрів берегової лінії (крім іншого, він дав назву морю Беллінсгаузена); з експедиції він привіз 75 ящиків описів і різних предметів, які стали згодом експонатами паризького Музею історії природи[3]. 1907 році Шарко почав планувати нову антарктичну експедицію і для неї на верфі в Сен-Мало замовив нове судно. Це був трищогловий барк, призначений для полярних експедицій, забезпечений двигуном, мав три лабораторії і бібліотеку. Барк, який отримав назву «Пуркуа Па?», спущений на воду 18 липня 1908 року. Друга антарктична експедиція Шарко тривала з 1908 по 1910 рік. Члени експедиції повернулися до Франції 1910 року з новими науковими відкриттями — були досліджені острови Земля Ґреяма і Земля Олександра I, між цими островами було відкрито протоку, яку назвали на честь російського вченого-океанографа Ю. М. Шокальського. Також експедиція виявила невідомий раніше острів, який назвали на честь батька начальника експедиції — лікаря Жана-Мартена Шарко[4].

1911—1936[ред. | ред. код]

Після закінчення другої арктичної експедиції Шарко, 1911 року, «Пуркуа Па?» був переданий Вищій практичній школі, де він став плавучою лабораторією, а сам Шарко став директором цієї школи. У 1912-1913 роках судно перебувало у віданні Управління торгового флоту і на ньому практикувалися курсанти. З початком Першої світової війни судно стало базою для навчання вахтових начальників у місті Лор'ян[5]. Починаючи з 1918 року, судно знову було дослідним: починаючи з цього року і по 1925 Шарко брав участь на ньому в різних наукових місіях у Північній Атлантиці, Ла-Манші, Середземному морі і на Фарерських островах, головним чином з метою вивчення підводної літології і геології, а 1926 досліджував східне узбережжя Гренландії, де знайшов безліч скам'янілостей і цінних зразків комах і рослин. 1928 року «Пуркуа Па?» приступив до пошуків французького гідролітака «Латам-47» (Latham 47) з норвезьким дослідником Руалем Амундсеном на борту, який, у свою чергу, шукав італійського генерала Умберто Нобіле, який зник під час спроби перетнути Північний полюс на дирижаблі «Італія»[6]. 1931- 1933 роках «Пуркуа Па?» в рамках програми Другого Міжнародного полярного року здійснив плавання у водах Гренландії. 1934 році Шарко на «Пуркуа Па?» був в етнографічній експедиції в Гренландії на чолі з французьким етнографом і дослідником Полем-Емілем Віктором[fr], який провів рік в Ангмагссаліку[en], живучи серед ескімоського населення. 1935 року Шарко на «Пуркуа Па?»Повернувся туди, щоб знайти Віктора і трьох його спільників, і почав картографування цих регіонів[3].

Троща[ред. | ред. код]

Восени 1936 року, після виконання дослідницької місії, «Пуркуа Па?» повертався в Гренландію, щоб доставити науковий матеріал місії Віктора, яка щойно пройшла через крижані щити за 50 днів. 13 вересня барк зупинився в Рейк'явіку, щоб поповнити запаси. Два дні потому, 15 вересня, було взято курс на Францію, але 16 вересня судно потрапило в шторм і затонуло на рифах біля берегів Ісландії. Загинули всі члени екіпажу, зокрема й Шарко, за винятком майстра стернового управління Ежена Ґонідека.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь судна, що зазнало аварії, було названо мис Пуркуа Па і острів пуркуа Па в Антарктиці[7].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Блон, Жорж. Великие тайны океанов: Средиземное море, Полярные моря, Средиземное море : [рос.]. — Санкт-Петербург : Азбука, 2016. — 800 с. — ISBN 978-5-389-12370-0.
  2. Charcot, Jean-Baptiste. Autour du pôle sud, expédition du Pourquoi pas ?, 1908-1910 : [фр.]. — Flammarion, 1910.
  3. а б в Корабли Жана Батиста Шарко. Процитовано 2019-16-09. 
  4. Трешников А. Ф. История открытия и исследования Антарктиды. — М. : Государственное издательство географической литературы, 1963. — С. 74.
  5. Март Эммануэль Почему бы и нет?. — М. : Гидрометеоиздат, 1974. — С. 120.
  6. Кристенсен Моника Амундсен. Точка невозврата. — М. : Paulsen, 2017. — С. 232.
  7. Le texte du rapport sur le naufrage.

Література[ред. | ред. код]

  • Блон, Жорж. Великие тайны океанов: Средиземное море, Полярные моря, Флибустьерское море. — Санкт-Петербург : Азбука, 2016. — 800 с. — ISBN 978-5-389-12370-0.
  • Charcot, Jean-Baptiste. Autour du pôle sud, expédition du Pourquoi pas ?, 1908-1910. — Paris : Flammarion, 1910. — 520 с.
  • Трешников А.Ф. История открытия и исследования Антарктиды. — М. : Государственное издательство географической литературы, 1963. — 412 с.
  • Март Эммануэль. Почему бы и нет?. — М. : Гидрометеоиздат, 1974. — 208 с.
  • Кристенсен Моника. Амундсен. Точка невозврата. — М. : Paulsen, 2017. — 344 с. — ISBN 978-5-98797-193-2.

Посилання[ред. | ред. код]