Підводний комунікаційний кабель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поперечний розріз сучасного підводного комунікаційного кабелю:

1. Поліетилен;
2. Лавсанова стрічка;
3. Скручений сталевий дріт;
4. Алюмінієва водоізолююча перегородка;
5. Полікарбонат;
6. Мідна чи алюмінієва труба;
7. Вазелін;
8. Оптичні волокна.
Підводні кабелі прокладаються спеціальними кораблями, такими як зображений René Descartes (укр. Рене Декарт) флоту France Telecom.

Підводний комунікаційний кабель — комунікаційний кабель, який прокладено по морському чи океанічному дну для забезпечення передачі даних між об'єктами.

Історія[ред. | ред. код]

Перші підводні комунікаційні кабелі були прокладені в 1850-х роках та передавали телеграфні сигнали. Наступні покоління забезпечували телефонний зв'язок, потім трафік даних, в тому числі — Інтернет. Сучасні кабелі використовують оптоволоконні технології.

Конструкція[ред. | ред. код]

Як правило, сучасні підводні комунікаційні кабелі мають 69 міліметрів у діаметрі. Відрізок кабелю в 1 метр має вагу приблизно 10 кг. На глибоководних ділянках використовуються тонші та легші кабелі[1].

Розташування[ред. | ред. код]

Станом на 2010 рік, підводні комунікаційні кабелі сполучають між собою всі континенти, окрім Антарктиди.

Експлуатація[ред. | ред. код]

4 березня 2024 року, як повідомила телерадіокомпанія CNN, зафіксовано пошкодження чотирьох підводних телекомунікаційних кабелів, прокладених по дну Червоного моря. За попередніми оцінками, цей випадок торкнувся чверті загального трафіку між країнами Азії та Європи, а також Близького Сходу[2][3].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]