Пінгвін перуанський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перуанський пінгвін
Spheniscus humboldti.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Пінгвіноподібні (Sphenisciformes)
Родина: Пінгвінові (Spheniscidae)
Рід: Очкові пінгвіни (Spheniscus)
Вид: Пінгвін перуанський
Біноміальна назва
Spheniscus humboldti
Meyen, 1834
Поширення перуанського пінгвіна
Поширення перуанського пінгвіна
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Spheniscus humboldti
ITIS logo.jpg ITIS: 174463
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9240
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Spheniscus humboldti

Пінгвін перуанський (Spheniscus humboldti) — вид птахів з роду Очкові пінгвіни родини Пінгвінові. Інша назва «пінгвін Гумбольдта» (на честь німецького вченого Александера фон Гумбольдта).

Опис[ред.ред. код]

За розміром схожий з магеллановим пінгвіном. Досягає довжини 65—70 см і ваги близько 4—4,7 кг. Самці трохи більші за самиць. Зовнішність обох видів також схожа (чорні спина й голова, біле черево), за винятком того, що у періанського пінгвіна одна, а не дві білі смуги, що йдуть через горло. Забарвлення самиць схоже із коліром пір'я самців.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляє кам'янисті узбережжя. Живиться рибою та ракоподібними недалеко від берега на глибині менше 60 м, але може пірнати і на 150 м. Взимку може мігрувати на сотні кілометрів від місць гніздування.

Здатен розмножуватися у віці 2 років. Гнізда влаштовуються в норах, скельних невеликих печерах або просто в ямках на поверхні ґрунту. Яйця відкладаються з березня по грудень, однак, в залежності від становища колонії, виражені два піки: у квітні—травні та вересні—жовтні. Якщо кормові умови цьому сприяють, цілком може виростити два виводка протягом року. Зазвичай за двомісячним линянням слідують два періоди розмноження по 5 місяців кожен. Як результат, птахів в районі гніздування можна бачити протягом всього року. Два однакових за розміром яйця відкладаються з інтервалів в 2-4 дні. Обидва батьків насиджують кладку протягом 40—42 днів. Найбільша частка яєць гине в результаті затоплення гнізд штормами, руйнування нір і хижацтва мартинів. Пташенята вилуплюються з інтервалом у два дні. Батьки годують пташенят щодня, відправляючись не годівлю вранці і повертаючись ввечері. Час, який батьки проводять на годуванні, зростає в міру зростання пташенят.

У період розмноження не відправлються далі 35 км від колонії. Пташенята залишаються в гнізді до тих пір, поки у них не виросте мезоптільний наряд. З цього часу відправлятися на пошук здобичі для пташенят можуть обидва батьки. Пташенята «злітають» у віці 10—12 тижнів і залишають колонію на кілька тижнів, щоб живиться у морі.

Дорослі птахи з року в рік гніздяться в одному і тому ж гнізді й з тим же самим партнером. Після того, як остання пташеня другого виводка «злетів», дорослі птахи перед линянням на пару тижнів відправляються в море годуватися. Птахи линяють близько трьох тижнів — у січні-лютому. Після завершення линьки птахи знову на два тижні йдуть у море, щоб набрати вагу перед новим періодом розмноження.

У неволі доживають до більш ніж 30 років.

Розповсюдження та чисельність[ред.ред. код]

Зустрічається тільки по західному узбережжя Південної Америки в зоні впливу холодної Перуанської течії, від о. Фока (5° південної широти) біля узбережжя Перу до Альгарробо (33° південної широти) у Чилі. Окрема колонія існує далі на південь, на островах Пуніуіл. Світова популяція налічує 12 000 пар, з яких 8 гніздиться в Чилі, а 4 — в Перу. Загальна чисельність становить приблизно 8 тисяч осіб. Чисельність цього пінгвінів на тепер значно скорочується через надмірний вилов риби, загибель птахів у рибальських тенетах і діяльність людини при зборі гуано.

Узбережжя, уздовж якого живуть ці пінгвіни, дуже піддається впливу Ель-Ніньйо. У такі періоди, крім харчів змінюється і погода. Йдуть сильні дощі, які можуть повністю змити колонії, як це трапилося на узбережжі Перу і Чилі у 1997/98 р. Природними хижаками є мартини, грифи, каракара, лисиці, ластоногі і китоподібні.

Джерела[ред.ред. код]

  • HENNIKE, Janos: Variabilität im Jagdverhalten des Humboldtpinguins (Sphenisus humboldti) unter verschiedenen ozeanographischen Bedingungen. Kiel, Dissertation 2001.