Рейнбот Віктор Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Євгенович Рейнбот
4-й Міністр юстиції Гетьманського уряду України
14 листопада 191814 грудня 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Отаман Ради міністрів Сергій Гербель
Попередник(и) Андрій В'язлов
Наступник(и) Віктор Приходько (як мінстр юстиції у уряді Директорії)
Тимчасово виконуючий обов'язки Міністра внутрішніх справ Гетьманського уряду України Україна
24 жовтня 191814 листопада 1918
Отаман Ради міністрів Федір Лизогуб
Попередник(и) Ігор Кістяковський
Наступник(и) Василенко Микола Прокопович
Особові дані
Народився 1 червня 1869(1869-06-01)
Місце народження Петербург
Помер 16 червня 1956(1956-06-16)
Місце смерті Ніцца, Франція
Вища освіта Імператорське училище правознавства
Професія юрист
Нагороди

Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

Ві́ктор Євге́нович Рейнбот (1 червня 1869 — 16 червня 1956) — юрист, політичний діяч, дійсний таємний радник.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї дворянина Полтавської губернії в Петербурзі. У 1890 році закінчив Імператорське училище правознавства у чині Х класу (колезький секретар). Після цього, з 1891, служив у Харківській судовій палаті при прокуророві Закревському, після переведення якого до Сенату у 1894 був призначений на посаду судового слідчого в Усть-Медведицькій. Потім, займав посади прокурора у Костромі та Нижньому Новгороді (квітень 1906 — липень 1909), голови окружного суду Лібави. У 1914 став головою Петербурзького окружного суду. Став відомий завдяки своїй протидії намаганням закрити справу Манасевич-Мануйлова[1].

Під час революційних подій у Петрограді виїхав до України. Після гетьманського перевороту, спершу завідувач Головним управлінням місцями ув'язнення. Пізніше, товариш міністра, з 24 жовтня 1918 року — тимчасово керуючий міністерством внутрішніх оправ. 31 (18) жовтня видав циркуляр з мотивуванням необхідності боротьби з діяльністю таємних та легальних організацій та партій, які виступають проти існуючого ладу: РКП(б), «Всеукраинская организация коммунистов (большевиков)», анархістів, лівих російських соціалістів-революціонерів, лівих українських есерів, правих російських есерів — прагнули утворити в Україні військові організації для підготовки збройного повстання проти гетьманської владипроведені обшуки та арешти серед їхніх членів інші існуючі в Україні партії та організації мали перебувати під контролем влади. По проголошенні федерації з Росією — міністр юстиції в кабінеті Ґербеля, з 14 листопада 1918, генеральний прокурор Української держави.

Заарештований Директорією, був вивезений до Одеси на вимогу французьких сил, разом з іншими заарештованими членами уряду Гетьманату, і там звільнений. Жив у еміґрації, спочатку у Варшаві, останні двадцять років прожив у Ніцці. Служив у банку; член Союзу російських адвокатів. В 1930-х входив до складу членів Комітету правознавців. 1950 року в правлінні Російського дому департаменту Приморські Альпи. Помер у 1956 році.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]