Гербель Сергій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Миколайович Гербель
Sergey Nikolaevich Gerbel.jpg
Отаман Ради міністрів Української держави
14 листопада 191814 грудня 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Попередник(и) Федір Лизогуб
Наступник(и) посада скасована; Володимир Чехівський (як голова Ради Міністрів УНР)
Особові дані
Народився 1856(1856)
Місце народження Санкт-Петербург, Російська імперія
Місце смерті Німецька імперія
Нагороди
 
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ге́рбель Сергі́й Микола́йович (1856, Санкт-Петербург, Російська імперія — 1936, Німецька імперія) — російський і український (1918) державний діяч. Харківський губернатор, міністр в уряді Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, прем'єр-міністр Ради Міністрів Української Держави (у листопаді—грудні 1918 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї купця Санкт-Петербурзької губернії.

1877 — після закінчення Кременчуцького реального училища поступив на військову службу, яку залишив у 1883. З того часу мешкав у Херсонській губернії й активно працював на різних посадах у земських повітовій і губернській управах.

З 1886 — губернський гласний, почесний мировий суддя, член херсонської училищної ради.

У січні 1889 затверджений членом комітету Херсонського відділення Державного банку з видачі позик землевласникам.

1900 — голова Херсонської губернської земської управи.

Від жовтня 1901 — статський радник.

Після призначення харківським губернатором князя І. Оболенського у вересні 1902 С. Гербеля затвердили харківським віце-губернатором.

1903-1904 — харківський губернатор.

1904-1912 — начальник управління у справах місцевого господарства міністерства внутрішніх справ Росії, член Державної ради.

Під час Першої світової війни — головний уповноважений з постачання продовольством російської армії.

Від 29 травня 1918 — представник голови Ради Міністрів Української Держави при Головному штабі австро-угорських військ в Одесі.

Від 3 липня — міністр продовольства в уряді Ф. Лизогуба, брав участь у складанні проекту аграрної реформи. Підписав «Записку дев'яти» (жовтень 1918) про необхідність переорієнтації зовнішньої політики Української Держави на Антанту та встановлення федеративного зв'язку з майбутньою небільшовицькою Росією.

Сучасники, зокрема князь Є. Трубецькой, стверджують, що Сергій Гербель, будучи на службі в гетьмана П. Скоропадського, свідомо підтримував організацію добровольчих військових відділів в Україні, займався саботажем, приховував запаси хліба, сукна та зброї на Чернігівщині й Харківщині.

Після проголошення Федеративної грамоти 14 листопада очолив новий кабінет, де обіймав також посаду міністра земельних справ.

У «Спогадах» князя Олександра Голіцина записано, що 14 грудня 1918 року він заходив до кабінету Гербеля і на питання про шляхи порятунку той:[1]

спокійно і з гідністю відповів мені, що нікуди не збирається ховатися, що не рушить з свого поста і зустріне переможців на цьому самому місці

Того ж дня на останньому засіданні Ради Міністрів Сергій Гербель відновив діяльність міської думи та управи Києва. Після звістки про зречення Павла Скоропадського Гербелем було підписано документ про передачу влади Директорії.[2]

Сергія Гербеля було заарештовано опівдні 15 грудня 1918 року представниками Директорії УНР та ув'язнено до Лук'янівської в'язниці.[2]

Заарештований колишній голова Ради міністрів Гербель разом з кількома іншими міністрами спочатку перебували у Лук'янівський в'язниці, а з наступом більшовиків перевозились разом з Директорією до Вінниці, Жмеринки, Кам'янець-Подільського. Звільнений 9 квітня 1919 року, виїхав спочатку до Хотина звідти до Одеси, звідти дістався Добровольчої армії Антона Денікіна, де обійняв посаду головного уповноваженого з продовольчого постачання військ.

У еміграції перебував у Німеччині, де й помер 1936 року.[2][3]

Нагороди[ред. | ред. код]

Кавалер святого Володимира 2-го та 4-го ступенів, орденів святої Анни 1-го та 3-го ступенів, святого Станіслава 2-го ступеня.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. kni︠a︡zʹ., Golit︠s︡yn, A. K. (Andreĭ Kirillovich),; князь., Голицын, А. К. (Андрей Кириллович), (2008). Vospominanii︠a︡. Russkiĭ putʹ. ISBN 9785858872757. OCLC 436207945. 
  2. а б в I︠A︡kovych),, Pyrih, R. I︠A︡. (Ruslan; Якович),, Пиріг, Р. Я. (Руслан. Dii︠a︡lʹnistʹ uri︠a︡div hetʹmanatu Pavla Skoropadsʹkoho : personalʹnyĭ vymir = Governments activities of the Pavlo Skoropadsky Hetmanate : personal dimension. ISBN 9789660277618. OCLC 958224646. 
  3. http://antiquecity.com.ua/ukr/aukcion-terra-decorum-no3/18_para-ikornic-z-gerbom-rodu-gerbel. antiquecity.com.ua. Процитовано 2017-06-14. 

Джерела[ред. | ред. код]