Гербель Сергій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Миколайович Гербель
Sergey Nikolaevich Gerbel.jpg
Отаман Ради міністрів Української держави
14 листопада 191814 грудня 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Попередник(и) Федір Лизогуб
Наступник(и) посада скасована; Володимир Чехівський (як голова Ради Міністрів УНР)
Особові дані
Народився 1856
Місце народження Санкт-Петербург, Російська імперія
Місце смерті Німецька імперія
Нагороди
 
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Ге́рбель Сергі́й Микола́йович (1856, Санкт-Петербург, Російська імперія — 1936, Німецька імперія) — російський і український (1918) державний діяч. Харківський губернатор, міністр в уряді Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, прем'єр-міністр Ради Міністрів Української Держави (у листопаді—грудні 1918 року).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї купця Санкт-Петербурзької губернії.

1877 — після закінчення Кременчуцького реального училища поступив на військову службу, яку залишив у 1883. З того часу мешкав у Херсонській губернії й активно працював на різних посадах у земських повітовій і губернській управах.

З 1886 — губернський гласний, почесний мировий суддя, член херсонської училищної ради.

У січні 1889 затверджений членом комітету Херсонського відділення Державного банку з видачі позик землевласникам.

1900 — голова Херсонської губернської земської управи.

Від жовтня 1901 — статський радник.

Після призначення харківським губернатором князя І. Оболенського у вересні 1902 С. Гербеля затвердили харківським віце-губернатором.

1903-1904 — харківський губернатор.

1904-1912 — начальник управління у справах місцевого господарства міністерства внутрішніх справ Росії, член Державної ради.

Під час Першої світової війни — головний уповноважений з постачання продовольством російської армії.

Від 29 травня 1918 — представник голови Ради Міністрів Української Держави при Головному штабі австро-угорських військ в Одесі.

Від 3 липня — міністр продовольства в уряді Ф. Лизогуба, брав участь у складанні проекту аграрної реформи. Підписав «Записку дев'яти» (жовтень 1918) про необхідність переорієнтації зовнішньої політики Української Держави на Антанту та встановлення федеративного зв'язку з майбутньою небільшовицькою Росією.

Сучасники, зокрема князь Є. Трубецькой, стверджують, що Сергій Гербель, будучи на службі в гетьмана П. Скоропадського, свідомо підтримував організацію добровольчих військових відділів в Україні, займався саботажем, приховував запаси хліба, сукна та зброї на Чернігівщині й Харківщині.

Після проголошення Федеративної грамоти 14 листопада очолив новий кабінет, де обіймав також посаду міністра земельних справ.

У «Спогадах» князя Олександра Голіцина записано, що 14 грудня 1918 року він заходив до кабінету Гербеля і на питання про шляхи порятунку той:[1]

спокійно і з гідністю відповів мені, що нікуди не збирається ховатися, що не рушить з свого поста і зустріне переможців на цьому самому місці

Того ж дня на останньому засіданні Ради Міністрів Сергій Гербель відновив діяльність міської думи та управи Києва. Після звістки про зречення Павла Скоропадського Гербелем було підписано документ про передачу влади Директорії.[2]

Сергія Гербеля було заарештовано опівдні 15 грудня 1918 року представниками Директорії УНР та ув'язнено до Лук'янівської в'язниці.[2]

Заарештований колишній голова Ради міністрів Гербель разом з кількома іншими міністрами спочатку перебували у Лук'янівський в'язниці, а з наступом більшовиків перевозились разом з Директорією до Вінниці, Жмеринки, Кам'янець-Подільського. Звільнений 9 квітня 1919 року, виїхав спочатку до Хотина звідти до Одеси, звідти дістався Добровольчої армії Антона Денікіна, де обійняв посаду головного уповноваженого з продовольчого постачання військ.

У еміграції перебував у Німеччині, де й помер 1936 року.[2][3]

Нагороди[ред.ред. код]

Кавалер святого Володимира 2-го та 4-го ступенів, орденів святої Анни 1-го та 3-го ступенів, святого Станіслава 2-го ступеня.

Джерела[ред.ред. код]

Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. kni︠a︡zʹ., Golit︠s︡yn, A. K. (Andreĭ Kirillovich),; князь., Голицын, А. К. (Андрей Кириллович), (2008). Vospominanii︠a︡. Russkiĭ putʹ. ISBN 9785858872757. OCLC 436207945. 
  2. а б в I︠A︡kovych),, Pyrih, R. I︠A︡. (Ruslan; Якович),, Пиріг, Р. Я. (Руслан. Dii︠a︡lʹnistʹ uri︠a︡div hetʹmanatu Pavla Skoropadsʹkoho : personalʹnyĭ vymir = Governments activities of the Pavlo Skoropadsky Hetmanate : personal dimension. ISBN 9789660277618. OCLC 958224646. 
  3. http://antiquecity.com.ua/ukr/aukcion-terra-decorum-no3/18_para-ikornic-z-gerbom-rodu-gerbel. antiquecity.com.ua. Процитовано 2017-06-14.