Ропуха звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ропуха звичайна (сіра ропуха)
Common Toad (Bufo bufo).jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Ряд: Безхвості (Anura)
Родина: Ропухові (Bufonidae)
Рід: Ропуха (Bufo)
Вид: Ропуха звичайна
Біноміальна назва
Bufo bufo
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Bufo bufo
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Bufo bufo
EOL logo.svg EOL: 333310
ITIS logo.svg ITIS: 173480
IUCN logo.svg МСОП: 54596
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8384

Ропуха звичайна (Bufo bufo) — вид земноводних роду ропух (Bufo). Інша назва — ропуха сіра.

Ареал розповсюдження[ред.ред. код]

Вид поширений по всій Європі, крім Ірландії та деяких островів Середземного моря. На сході ареал досягає Іркутська, а на півдні охоплює окремі ділянки Північної Африки (включаючи північні гори Марокко, Алжиру та Тунісу).

Сіра ропуха (самець) на території садиби Карпатського біосферного заповідника в с. Мала Уголька

Населяє ліси, сади, зустрічається на полях.

Поширення в Україні[ред.ред. код]

Поширення ропухи звичайної в Україні

Поширення та мінливість. В Україні ці тварини поширені на більшій частині території. На півдні межа проходить приблизно середньою та нижньою течією Дніпра — Дніпропетровською та північчю Запорізької областей, Кіровоградською, північчю Миколаївської та Одеської областей; крім цього, відомі знахідки в околицях Херсона та в пониззі Дністра та Дунаю. На сході ареал почасти включає Харківську, Донецьку та Луганську області. У Карпатах піднімається на висоту до 2000 м. Звичайно населяє лісові ландшафти; у південній лісостеповій та степовій зонах поширення сірих ропух пов'язано с острівними лісами та заплавними ділянками. Порівняння зовнішньоморфологічних ознак сірих ропух показало, що самиці карпатських популяцій можуть відрізнятися від сірих ропух з інших регіонів України більшими розмірами барабанної перетинки, п'яткового горбка та першого пальця задньої ноги; у самців, окрім двох останніх ознак, більше значення також має індекс L. pt./Lt. pt. (0,48 проти 0,45 і 0,46 у ропух з Київської та Чернівецької бластей). Хромосомний набір (вибірка з околиць Києва) представлений 22 двоплечими хромосомами (2n = 22, NF = 44). Порівняння кількості ДНК сірих ропух з Балканського п-ва та ропух з території колишнього СРСР показало, що вони практично не відрізняються (середнє 13,2 пг).

Місця проживання та чисельність[ред.ред. код]

В Україні сірі ропухи живуть у регіонах з лісовими ландшафтами, де їх можна зустріти у доволі різноманітних біотопах, починаючи від різних типів лісів (хвойні, широколистяні, мішані) та закінчуючи антропогенними насадженнями: гаї, парки, садові ділянки, міські сквери, рідше — лісопосадки. Відкритих ділянок сіра ропуха уникає, хоча й відмічалася на орних землях та пасовиськах. З водоймами пов'язана тільки в сезон розмноження, решту періоду активності звичайно живе поблизу від них, віддає перевагу вологим біотопам. Така ж особливість відзначена й при вивченні цих тварин у дещо східніших ділянках ареалу. Сірим ропухам на Закарпатті властива певна прив'язаність до місць нересту. Так, з помічених у 1972 р. тварин наступного року на цьому самому місці (урочище Дубки, околиці Ужгорода) виявлено 56% тварин, ще за рік — 35,2% (Щербак, Щербань, 1980). При імплантації датчиків та спостереженні з їхньою допомогою за міграціями цих тварин в долині Рейну (Німеччина) встановлено, що деякі з них, хоча й мігрували пізно восени та взимку, загалом протягом останнього сезону залишалися у нижній частині заплавної рівнини. Вивчення сірих ропух в інших ділянках ареалу (Велика Британія) з допомогою ловчих циліндрів показало позитивну залежність між кількістю тварин, які щоденно прибувають на нерест, та мінімальною денною температурою повітря; крім того, була встановлена поява спершу великих особин, а згодом дрібніших. Хоча згідно з іншими даними, першими прибувають дрібніші самці (Чехія). Чисельність тварин під час та після розмноження суттєво розрізняється. Так, на місцях нересту на Закарпатті відзначалося до 70 особин на 100 м берегової лінії, а по закінченні сезону розмноження — приблизно 1-2 особини на 1 км маршруту. Дослідження у Дніпропетровській області показало, що на місцях нересту в сезон розмноження щільність тварин становить 2-4 ос./га, у тих місцях, де живуть як до рослі, так і молодь — від 15 до 20 ос./га; у період виходу цьоголітків на сушу — до 5-8 особин на 1 км маршруту. Порівняння характеру розподілу сірих ропух у цьо- му ж регіоні залежно від наявності водойм показує, що така залежність, найвірогідніше, відсутня або виявлена слабо. У всякому разі чисельність тварин (в ос./10 цил.-діб) біля водойми становила 3,2, а при віддаленні від неї на 10, 50, 100 та 1000 м — 3,8, 3,9, 2,7 та 3,1 відповідно. За результатами дослідження цього виду в інших ділянках ареалу (південний схід європейської Росії), чисельність сірих ропух становить, залежно від типу біотопу, в середньому від 0,2 до 4 особин на 1 км маршруту. При розрахунку показника життєздатності популяцій, як відношення ефективної чисельності дорослих особин, що розмножуються Nb, до загальної чисельності популяції N (Nb/N), було встановлено, що в сірої ропухи це відношення становить 0,01. Для порівняння, цей показник для Triturus cristatus (Східна Франція) на порядок вище й коливається від 0,10 до 0,19.Статистичний аналіз чинників, що можуть впливати на умови вибору місць нересту та ділянок перебування по завершенні сезону розмноження (величина покриття водною рослинністю, вік 117 ставка, умови наземного перебування біля ставка, ступінь антропогенного впливу, максимальна глибина, хімічні характеристики води, такі як рН, твердість тощо), показують, що щільність сірих ропух не пов'язана виразно з будь-яким з цих параметрів і цей вид, вірогідно, колонізує підхожі ділянки у своїх типових біотопах майже випадково.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Ропуха звичайна, що замаскувалась серед листя

Це найбільша ропуха, що зустрічається в Європі. Дорослі ропухи сягають 20 см. Самки більші за самців. Тіло широке і приземкувате. Очі помаранчевого кольору, зіниці горизонтальні. Шкіра грубозерниста. Забарвлення залежить від статі і віку, а також часу року, буває не тільки сірим, а й оливковим, темно-коричневим, теракотовим, піщаним.

Особливості біології[ред.ред. код]

Поведінка[ред.ред. код]

Зазвичай полює по ночах, і є найактивнішою у вологих погодних умовах. Вдень активна у дощову та похмуру погоду. В інакшому випадку денними сховищами сірих ропух служать порожнини під коренями та стовбурами повалених дерев, пеньки, каміння, купи хмизу, листова підстилка. На зимівлю йдуть у вересні-листопаді. Зимують поодинці або невеликими групами у непромерзаючих сховищах — норах гризунів, трухлявих деревах, порожнинах ґрунту, купах каміння, іноді в льохах. При дослідженні особливостей біології цього виду в Швеції зроблено припущення, що у зв'язку з тим, що в районі спостережень ґрунт протягом зимового періоду промерзає на глибину 1-2 м, сірі ропухи зимують тут, найвірогідніше, у воді (Ericsson et al., 1982). Ця особливість підтверджується спостереженнями у центральній Україні.

Для захисту від хижаків виділяє токсичну речовину — буфагін. Цього достатньо, щоб утримати багатьох хижаків на відстані, хоча деякі види змій і їжаки виробили проти цієї отрути імунітет.

Живлення[ред.ред. код]

Живляться ропухи комахами та малорухомими наземними формами безхребетних. Поїдають гусінь, жуків, павуків, багатоніжок, дощових червів, молюсків.

Розмноження[ред.ред. код]

Початок сезонної активності пов'язаний із встановленням весняних температур повітря 5-10°С й припадає на першу половину — середину березня (залежить від погодних умов щороку). Під час розмноження тварин можна зустріти у водоймах всякої години доби, але по його закінченні звичайно характерна присмерково-нічна активність. По закінченні нересту переважно тримаються в радіусі 500—1500 м від місць розмноження, але вже у серпні жовтні починають мігрувати до нерестових місць, де навесні наступного року буде відбуватися розмноження. Парування й відкладення ікри починаються майже відразу після виходу з місць зимівлі й зазвичай пов'язані з встановленням температур води приблизно 5-8°С і повітря близько 10 °C. Для нересту займають неглибокі слабопроточні або стоячі водойми, відкладаючи ікру, як правило, на глибині 50-100 см. Самці приходять на місця розмноження дещо раніше від самиць і перебувають тут протягом усього періоду нересту, який є досить коротким і триває 2-3 тижні. Вік самців, що вперше беруть участь у розмноженні при середніх розмірах 65,0 мм, становить 3-4 роки. В популяції протягом 4-5 років замінюється її доросла частина, а через 8-10 років відбувається повна заміна складу популяції. Самиці після відкладання ікри майже відразу ж покидають водойми, затримуючись тут не більше одного дня, хоча самці залишаються тут на тиждень та більше. Під час нересту самці сірих ропух дуже активні й можна спостерігати їхні спроби охоплювання пар, що вже перебувають в амплексусі. Це призводить до утворення «куль» з групи, часто до десятка особин. У статевій структурі популяції сірих ропух Карпат чисельно переважають самці — 61%. У популяції цих тварин у Чехії є особини, що беруть участь у циклах розмноження не щорічно, що зазвичай властиво самицям. Спостереження розмноження популяцій сірих ропух в Німеччині показали, що на трьох штучно сконструйованих нерестових водоймах чисельність самиць коливалася від 75 до 654 особин. Загальна кількість відкладених ними яєць досягала від 270 тис. до 2 млн. 616 тис.,при цьому чисельність цьоголітків на одну самицю становила від 0,9 до понад 153 особин, а на одну ікринку від 0,0003 до понад 0,038.В іншій ділянці ареалу (Велика Британія) в одному й тому ж самому ставку за рік розмноження були присутні 714 самців і 141 самиця. Приблизно таке ж співвідношення статей (самців — 69,9%) відзначено й у східній частині ареалу (Печоро-Іличський заповідник), де середня плодючість самиць становила 3305 ±309 ікринок. Ікру у вигляді двох довгих чорних слизуватих шнурів відкладають найчастіше неподалік від берега, одна кладка містить 7-9 тис. ікринок, розташованих звичайно у два-чотири ряди.

Пуголовки[ред.ред. код]

Вилуплення личинок при температурі 10-20°С відбувається через 2-5 діб. Вилуплені пуголовки спершу прикріпляються до слизових залишків шнура, майже не рухаються, а їхні розміри перед початком активного живлення незначні, усього 3-5 мм. Через 10-14 днів після вилуплення вони починають пересуватися й часто на мілководді утворюють скупчення у декілька десятків тисяч особин. Личинковий період триває дещо понад два місяці, розміри тіла ропух відразу після метаморфозу становлять 20-30 мм. У гірських струмках Карпат пуголовки сірих ропух не встигають завершити метаморфоз протягом теплого періоду року й зимують на цій стадії у воді (Кузьмин, 1999). Молоді особини, на відміну від дорослих, перший час можуть бути активні на суші не лише в присмерково-нічний період, але й у світлий час доби. За природних умов починають розмножуватися, найбільш вірогідно, на третьому-четвертому році життя, по досягненні самцями й самицями довжини тіла 50 і 60 мм відповідно.

Об'єктами живлення пуголовків є зелені та діатомові водорості. При аналізі особливостей будови личинок цього виду, у тому числі довжини тіла, висоти плавцевої складки, довжини кишечника тощо, зроблено висновок, що за своєю морфологією ці пуголовки, найвірогідніше, пристосовані до життя у товщі води. Однією з характерних рис процесу добування їжі дорослими є слабоактивне «патрулювання» ділянки перебування та тактика чатівного хижака. Склад живлення обмежений наземними безхребетними, у яких істотна частина (13,3-73,3%) представлена мурашками або плівкокрилими, жуками й жужелицями (48,0, 51,9 і 29,7% відповідно). У раціоні молодих особин суттєво переважають (37,7%) молюски.

Хижаки[ред.ред. код]

Личинок та цьоголітків сірих ропух виявляли у шлунках жовточеревої джерелянки та зелених жаб. Дорослі тварини можуть входити до раціону звичайного вужа та звичайної гадюки, багатьох видів птахів (сіра ворона, крук, сіра чапля, пугач, мохноногий канюк) та ссавців (сірий пацюк, борсук, ласка та ін.).

Охорона[ред.ред. код]

До зменшення чисельності популяцій та скорочення ареалу сірих ропух призводять численні антропогенні фактори, такі як руйнування природних лісових ландшафтів та забруднення промисловими та побутовими відходами водойм, які вони займають для розмноження. Вид занесено до Додатку III «Конвенції з охорони дикої флори і фауни та природного середовища існування в Європі» (категорія «види, що підлягають охороні») та до «Червоного Списку хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП)».

Література[ред.ред. код]

Писанець Є. Земноводні України (посібник для визначення амфібій України та суміжних країн). — Київ: Вид-во Раєвського, 2007. — 197 с.


Посилання[ред.ред. код]