Їжак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Їжак
Європейський їжак
Європейський їжак
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні
Царство: Тварини
Тип: Хордові
Клас: Ссавці
Ряд: Комахоїдні (Insectivora)
Родина: Їжакові (Erinaceidae)
Рід: Їжак Erinaceus
Linnaeus, 1758
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Erinaceus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Erinaceus
EOL logo.svg EOL: 14833
ITIS logo.svg ITIS: 633446
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9364
Fossilworks: 40375

Їжа́к (лат. Erinaceus; діал. яри́ч[1], яре́й[2]) — один з 9-ти родів ссавців родини Їжакових (Erinaceidae).

Етимологія[ред.ред. код]

Слово Їж (їжак) походить або від слова «змія» (гр. έχiς, «змія», вірм. iż «гадюка», дінд. ahih «змія»;), маючи на увазі «поглинач змій» або від індоєвропейського *eg'hio- <*eg'hi- <*eg'h- «колоти»)[3].

Таксономія[ред.ред. код]

Голки їжака
Дитинча їжака
Їжак біля Києва вночі 50°43′34″ пн. ш. 30°22′28″ сх. д. / 50.726014° пн. ш. 30.374403° сх. д. / 50.726014; 30.374403 Київська область, Вишгородський район
Ротова порожнина їжака
їжак південний (Erinaceus concolor)

Їжаків розглядають як одну з найдавніших груп епітерій, або вищих плацентарних ссавців, яка зберігає низку вихідних для цієї груп ознак. До недавнього часу у межах цього роду види не розрізняли, і найбільші зміни сталися у ІІ половині ХХ та на початку XXI століть, коли було виявлено відмінності між популяціями «звичайного» їжака (Erinaceus europaeus auct.) за низкою генетичних (каріотип, білки) та «тонких» морфологічних ознак (шви черепа, особливості морфології зубів та ін.).

За сучасними оглядами фауни у складі роду Erinaceus визнають 4 близькі види:

У фауні Європи та України довгий час визнавали тільки один вид — Erinaceus europaeus. З приблизно 1970-80 рр. європейських їжаків поділили на два аловиди — Erinaceus europaeus та Erinaceus concolor, межа у поширенні яких проходить приблизно від Балкан до Скандинавії. На початку XXI ст. було підтверджено окремішність малоазійської і закавказької форми їжака (Erinaceus concolor s. str.) від більш північних (зокрема східноєвропейських) популяцій «звичайного їжака», за якими залишено назву колишнього східноєвропейського підвиду — Erinaceus roumanicus. Для зон контакту обох європейських видів (Erinaceus europaeus та Erinaceus roumanicus) припускають наявність зон гібридизації.

Поширення[ред.ред. код]

Їжаки роду Erinaceus поширені у помірних широтах Давнього Світу. Вони звичайні у Європі, Середній і Передній Азії, відомі з Сибіру, Китаю, Кореї тощо.

В Європі загалом та Україні зокрема їжаки поширені повсюдно. В Україні найчисельніші популяції відмічені на півдні (зокрема, у Криму). Повсюдно види тяжіють до урболандшафту, зокрема, до малих населених пунктів і дачних селищ. У цілком природних місцезнаходженнях зустрічаються не часто і, очевидно, більша частина сучасного ареалу сформувалася внаслідок історичного розселення виду на північ завдяки мережі населених пунктів.

Морфологія та екологія[ред.ред. код]

Відмінності їжаків від інших близьких груп ссавців фауни України, які тепер нерідко визнають за відмінності рядів, полягають у наступному:

  • Erinaceidae: Верхня частина тіла вкрита твердими голками довжиною 15–30 мм. Вуха добре розвинені. Тварина здатна скручуватись у клубок. Морда конусоподібна, не має вигляду рухливого хоботка. Череп з міцними широко поставленими вилицями. Передні різці іклоподібні, великі, між ними є помітний проміжок.
  • Soricoidei: Верх тіла вкритий м'яким волосям. Вушниці недорозвинені чи редуковані. Тварина нездатна скручуватись у клубок. Кінчик морди перетворений на рухливий хоботок. Череп без виличних дуг або ці дуги тонкі і відстань між ними вужча за череп. Передні різці малі, або пірамідальні, між ними немає проміжку.

За екологією всі їжаки є загалом схожими. Живляться різними дрібними тваринами — комахами, молюсками, анелідами, ящірками, дрібними гризунами. Розмножуються переважно раз на рік, на початку або серед літа. Сховищами слугують різного роду природні або штучні порожнини, нори інших тварин, купи хмизу. Взимку сплять. Здатні до гіпотермії (зниження температури тіла у періоди низької активності).

Народні повір'я[ред.ред. код]

Їжак — тварина, наділена в народних повір'ях мудрістю і цілющими властивостями.

За віруваннями болгар Баната, їжак порадив «дідові Богу», як вкрити землю небом. Подібні уявлення наявні й у румунів. Мотив мудрості їжака також присутній у південнослов'янських легендах про одруження Сонця, в яких їжак рятує світ від випалення сонцем. Згідно з македонською легендою, Сонце осідлало ослицю й поїхало шукати собі наречену. Тоді їжак встав на дорозі й зупинив ослицю. Сонце не одружилося й не породило багато інших сонць, і світ вцілів. У болгарському варіанті легенди Сонце одружується з Місяцем і запрошує на весілля всіх звірів. Не з'явився один лише їжак. Сонце вирушило шукати їжака і знайшло його, коли той гриз камінь. На питання, навіщо він це робить, їжак відповів: «Відтепер я вчуся їсти камінь, адже коли ти одружишся, народиться багато сонць. Коли вони будуть світити на небі, все згорить і нічого буде їсти». Почувши це, Сонце передумало одружуватися, а Місяць від сорому сховався від Сонця і тепер не світить, коли на небі Сонце. Згідно болгарськими повір'ями, їжак наймудріший з тварин, бо найдовше живе на світі. Він знає все, що було раніше і про що люди давно забули. Він знає також особливу молодильну траву і ніколи не старіє.

За південнослов'янськими уявленнями, всезнаючий їжак знає, як добути не тільки молодильну траву, але і «розрив-траву», здатну зривати будь-які запори, відкривати без ключа будь-які замки. Щоб отримати цю траву, потрібно загородити гніздо з дитинчатами їжака камінням. Їжачиха, не зумівши подолати цю перешкоду, відправиться на пошуки «розрив-трави», а здобувши її, повернеться до гнізда і з її допомогою зруйнує перепону. Тоді можна підібрати чарівну траву і використовувати її для крадіжки. Македонці вважають, що їжак тримає цю траву під язиком. Таке ж повір'я зафіксовано в Гомельській області Білорусі. Проте в багатьох інших слов'янських регіонах повір'я про цю траву пов'язане не з їжаком, а з іншими тваринами: черепахою, змією, жовною, одудом тощо.

У легенді з Боснії та Герцеговини походження їжака зв'язується з чортом: чорт кинув вичесане волосся під колоду для рубання дров, і це волосся миттю перетворилися на їжака.

В українців два різновиди їжака іноді розрізняються термінологічно: яри́ч пе́сій та яри́ч сви́нський. З уявленнями про різні види їжаків пов'язано малопольське повір'я, що їжак може обернутися на свиню.

Завдяки колючкам їжак має відвертаючу силу і використовується як оберіг. Так в Малопольщі, для захисту від богинок, що душать вночі людей, кладуть собі на груди шкурку їжака. В Сербії людина, у якої помирають діти, аби відвернути їхню смерть, повинна вбити їжака, змастити його кров'ю палицю, прикріпити до неї шкурку їжака і виставити біля входу в будинок. Можливо, функцію оберега має палиця з прикріпленою на кінці шкуркою їжака, з якою ходять в Словенії «куренти», ряджені учасники масничної ходи. Серби носять при собі серце їжака як оберіг від хвороб. А македонці пришивають морду їжака до шапки чи до одягу на плечі для захисту від пристріту. На Дону оберегом для молодят під час першої шлюбної ночі служить особливий калач їжак, утиканий пофарбованими і позолоченими хворостинками; в Польщі хліб у формі їжака печуть у нареченої в переддень весілля.

Їжак і його атрибути використовуються і в лікувальних цілях. Шкрумом (салом) їжака мажуть худобу від укусів мух, змащують збиті місця на шиї у биків, натирають хворого на пропасницю або ревматизм, змащують нариви; сечу їжака підмішують п'яницям в їжу, в питво або в горілку, щоб відучити їх від пияцтва.

З їжаком пов'язані і деякі прикмети. Так, їжак, що бігає, віщує смерть або важку хворобу. Якщо в погожі дні їжак часто згортається в клубок, майбутня зима буде суворою, а якщо восени носить яблука собі в нору, настане голод.[4]

Їжак у мистецтві[ред.ред. код]

Герб міста Їглава, Чехія

В українському фольклорі є багато казок з їжаками. Нерідко їжак зустрічається в Геральдиці.

Їжак — популярний об'єкт мистецтва. Мультфільм «Їжачок в тумані» (режисер Юрій Норштейн, 1975 рік) 2003 року визнано одним з найкращих мультиплікаційних творів сучасності (за результатами опитування 140 кінокритиків і мультиплікаторів різних країн). У Києві є пам'ятник їжачку (в районі Софії Київської).

Утримання в неволі[ред.ред. код]

Їжаки легко приручаються. У сільській місцевості приручають для вилову мишей та щурів, збереження від змій. Приручені їжаки рідше скручуються у клубок, більше вживають рослинної їжі.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Кліщі докучають їжакам більше, ніж іншим тваринам: їжак, що біжить по траві, немов гребенем «вичісує» з трави паразитів. Членистоногі із задоволенням селяться на їжаках — власні голки заважають тваринам позбавитися від паразитів. У епідеміології існує поняття «їжако-година». Воно визначає кількість кліщів, що було зібрано їжаком за годину бігу лісом. Шляхом обліку «їжако-годин» виявляють природні вогнища поширення кліщового енцефаліту[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ярич // Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 542.
  2. Ярей // Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 541.
  3. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні Етимологічний словник української мови. — Київ : Наукова Думка, 1985. — Т. 2. — С. 323.
  4. Гура А. В. Символика животных в славянской народной традиции. М.: Издательство «Индрик», 1997.
  5. а б Найцікавіши факти про все на світі. Цікаві факти про їжаків. www.cikavo.net. Процитовано 13.02.2017. 
  6. Оксенгендлер Г. И. Глава 6. Цианиды и антицианиды. Синильная кислота и другие цианиды // Яды и противоядия. — Серия «Библиотечка «Человек и окружающая среда». — Ленинград : Издательство «Наука», 1982. — 192 с. (рос.)

Література[ред.ред. код]