Рутил
| Рутил | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Хімічна формула | TiO₂ |
| Nickel-Strunz 10 | 4.DB.05[2] |
| Dana 8 | 4.4.1.1 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | Тетрагональна сингонія[3] |
| Просторова група | кристалографічна група 136d[3] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | червоний[4] |
| Типова місцевість | Оркахуело-де-ла-Сьєрра[2] |
 Рутил у Вікісховищі | |
Рутил (рос. рутил; англ. rutile; нім. Rutil) — мінерал класу оксидів та гідрооксидів; діоксид титану ланцюжкової будови.
Назва[ред. | ред. код]
Назва мінералу походить від лат. rutilus — червонуватий (A. G. Werner, 1803). Синоніми — ґалітциніт, кажуеліт, кахуеліт, каюеліт, руда титанова, титаншерл, едісоніт.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Хімічна формула: ТіО2. Містить (%): Ті — 60,0; О2 — 40,0. Ізоморфні домішки: Cr, Nb, Та, V, Sn. Різновиди Р.: стрюверит — містить домішку Ta2O5 до 47 %; ільменорутил Nb2О5 до 42 %; нігрин — залізистий рутил. Сингонія тетрагональна. Дитетрагонально-дипірамідальний вид. Густина 4,3. Тв. 6,0-6,75. Бурого або червоного кольору. Блиск алмазний, металічний. Прозорий у невеликих уламках. Риса жовта, бура. Кристали призматичні, стовпчасті до голчатих. Грані призми покриті вертикальною штриховкою. Звичайні двійники. Утворює епітаксичні зростки з магнетитом, гематитом, ільменітом, голчастими і волосоподібними вростками в кварці («стріли Амура», «волосся Венери»), ґранаті. Тонкозернистий агрегат Р. входить до складу псевдоморфоз по мінералах Ti (лейкоксен).
Поширення[ред. | ред. код]
Зустрічається найчастіше в метаморфічних породах, бідних на СаО, та у метасоматичних утвореннях і вивержених породах як акцесорний мінерал. Інколи зустрічається у пегматитах і деяких гідротермальних родовищах разом з кварцом. Руда титану. Є в метаморфічних породах, жилах, розсипищах.
Розповсюдження: альпійські райони Австрії та Швейцарії, пегматити Уралу (РФ), шт. Півн. Кароліна, Флорида (США), чорні піски Нового Півд. Уельсу, південь Квінсленду (Австралія). В Україні є у Придніпров'ї, на Волині.
Одержання[ред. | ред. код]
З титано-цирконієвих руд розсипів Р. вилучається гравітаційними методами. Доводка — магнітною й електричною сепарацією, збагаченням на концентраційних столах; флотацією.
Різновиди[ред. | ред. код]
Розрізняють:
- Рутил голчастий,
- Рутил залізистий (нігрин),
- Рутил залізний (різновид рутилу, який містить до 11 % Fe2O3),
- Рутил ніобіїстий (різновид рутилу, який містить до 5 % ніобію і дещо менше танталу),
- Рутилогематит (суміш оксидів заліза і титану),
- Рутил танталистий (різновид рутилу, який містить 15,44 % Ta2O5 i 8,64 % Nb2O5),
- Рутил штучний (одержаний синтетично).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б mineralienatlas.de
- ↑ http://www.mineralienatlas.de/lexikon/index.php/MineralData?mineral=Rutil
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Рутил // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Рутил // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання[ред. | ред. код]
- Рутил в базі catalogmineralov.ru (рос.)
- Rutile webmineral.com (англ.)
