Рух за незалежність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рух за незалежність — це прагнення людей до створення вільної, незалежної, суверенної держави.

Рух за незалежність УНР (до 1917 р.)[ред. | ред. код]

Емблема У. С.С (Українських січових стрільців), легіону, який боровся за незалежність України під час Першої Світової Війни

Ідеологічні передумови:[ред. | ред. код]

  • Розвиток українського національного руху в XIX—XX століттях.
  • Виникнення ідей українського державотворення.

Становище України в Російській імперії:[ред. | ред. код]

  • Політична і економічна відсталість України.
  • Насильницька русифікація України.

У XIX столітті в Україні розвивався український національний рух, який ставив за мету відродження української нації та її культури. У другій половині XIX століття виникли ідеї українського державотворення. У 1848 році в Києві було створено Кирило-Мефодіївське братство, яке ставило за мету створення незалежної української держави. У 1899 році було створено Революційну українську партію, яка також виступала за створення незалежної України.

У 1917 році в Україні відбулися події, які призвели до незалежної УНР:

  • Лютнева революція в Росії[1]: В результаті революції в Росії було повалено царський режим і створено Тимчасовий уряд. Тимчасовий уряд проголосив свободу слова, друку, зборів і віросповідання. Це створило умови для розвитку українського національно-визвольного руху.
  • Утворення Центральної Ради[2]: 4 березня 1917 року в Києві було створено Центральну Раду, яка стала органом, що представляв інтереси українського населення в Російській імперії.

Рух за незалежність України (1930—1991)[ред. | ред. код]

Очільник ОУН Євген Коновалець (1929—1938)

Боротьба ОУН за незалежність України[3][ред. | ред. код]

Організація українських націоналістів (ОУН) була однією з найважливіших сил, які боролися за незалежність України в XX столітті. ОУН була заснована в 1929 році і ставила за мету створення незалежної соборної української держави.

ОУН вела боротьбу за незалежність України в різних формах, включаючи:

  • Підпільну діяльність — ОУН створювала підпільні організації і мережі, які проводили пропагандистську роботу, організовували терористичні акти проти представників радянської влади та німецьких окупантів.
  • Збройну боротьбу — у 1942 році ОУН створила Українську повстанську армію (УПА), яка вела збройну боротьбу проти радянських військ, німецьких окупантів і польських бандерівців.

ОУН була неоднозначною організацією. Вона була об'єктом критики за використання насильства і тероризму. Однак, незважаючи на критику, ОУН є важливою частиною української історії і культури. Її боротьба за незалежність є прикладом героїзму і відданості українській національній ідеї.

Основні етапи боротьби ОУН за незалежність[ред. | ред. код]

  • 1929—1939 роки — ОУН здійснювала підпільну діяльність в Україні та інших країнах, де проживали українці. Вона проводила пропагандистську роботу, організовувала терористичні акти проти представників радянської влади та польської влади.
  • 1939—1945 роки — ОУН вела боротьбу проти радянської влади та німецьких окупантів. У 1942 році була створена УПА, яка стала військовим крилом ОУН.
  • 1945—1991 роки — ОУН продовжувала вести підпільну діяльність в Україні. Вона була розгромлена радянськими спецслужбами в 1950-х роках, однак її ідеї продовжували надихати українців у боротьбі за незалежність.

Вплив боротьби ОУН на незалежність України[ред. | ред. код]

Боротьба ОУН за незалежність України мала значний вплив на розвиток української держави. Вона:

  • Сприяла пробудженню української національної свідомості.
  • Стала символом української боротьби за незалежність.
  • Вплинула на розвиток українського національного руху.

ОУН була однією з найважливіших сил, які призвели до створення незалежної України в 1991 році. Її боротьба за незалежність є важливим фактором, який вплинув на сучасний розвиток України.

Заключні висновки[ред. | ред. код]

Боротьба ОУН за незалежність України була тривалою і важкою. ОУН була неоднозначною організацією, однак її внесок у розвиток України є неоціненним. Її боротьба за незалежність є прикладом героїзму і відданості українській національній ідеї.

Дисидентський рух [4][ред. | ред. код]

Дисидентський рух в Україні виник в 1960-х роках як протест проти радянського режиму. Діячі дисидентського руху виступали за дотримання прав людини, свободу слова та незалежність України.

Причини виникнення дисидентського руху[ред. | ред. код]

Причинами виникнення дисидентського руху в Україні були такі:

  • Радянський режим проводив політику русифікації та придушення української національної ідентичності.
  • Радянський режим порушував права людини, такі як свобода слова, друку, зборів і віросповідання.
  • В Україні виникла нова інтелігенція, яка була освіченою і незалежна у своїх поглядах.

Форми діяльності дисидентів[5][ред. | ред. код]

Діячі дисидентського руху використовували різні форми діяльності для вираження свого протесту проти радянського режиму.

До них відносилися:[ред. | ред. код]
  • Публічне поширення інформації про порушення прав людини і свободи слова в СРСР.
  • Створення підпільних організацій і гуртків, які займалися політичною та культурною діяльністю.
  • Акції протесту, такі як голодування, демонстрації та пікети.

Репресії проти дисидентів[6][ред. | ред. код]

Радянська влада жорстоко переслідувала діячів дисидентського руху. Вони були засуджені до тюремного ув'язнення, заслання або психіатричних лікарень.

Вплив дисидентського руху[ред. | ред. код]

Дисидентський рух в Україні зіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. Він сприяв пробудженню української національної свідомості і показав, що українці не згодні з радянським режимом. Дисидентський рух був одним із чинників, які призвели до розпаду Радянського Союзу.

Діячі дисидентського руху[7][ред. | ред. код]

Серед найвідоміших діячів дисидентського руху в Україні були:

  • Іван Дзюба — літературознавець, дисидент, лауреат Нобелівської премії миру (2000).
  • Василь Стус — поет, дисидент, лауреат Шевченківської премії (1989, посмертно).
  • Ліна Костенко — поетеса, дисидентка, лауреатка Шевченківської премії (1987).
  • Іван Гель — правозахисник, дисидент, лауреат Шевченківської премії (2006, посмертно).
  • Микола Руденко — правозахисник, дисидент, лауреат Шевченківської премії (2002, посмертно).

Діячі дисидентського руху є героями українського народу. Їхня боротьба за права людини і свободу слова була важливою частиною української історії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917. resource.history.org.ua. Процитовано 4 жовтня 2023.
  2. 17 березня 1917 року утворено Українську Центральну Раду, - Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики. www.rada.gov.ua. Процитовано 4 жовтня 2023.
  3. УІНП (4 лютого 2019). Головний урок ОУН: боротьба за свободу має бути безкомпромісною. УІНП (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.
  4. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 4 жовтня 2023.
  5. Форми діяльності дисидентів - ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 60-Х - НА ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ (друга хвиля опозиційного (дисидентського) руху) - УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ (середина 60-х — початок 80-х років) - Історія України опорні конспекти 11 клас. uahistory.co (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.
  6. КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників. Історична правда. Процитовано 4 жовтня 2023.
  7. Видатні діячі дисидентського руху в Україні - реферат з Історії України - шкільна програма 12 класів. uahistory.co (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.