Ручкін Олександр Олександрович
| Олександр Олександрович Ручкін | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Загальна інформація | |||||
| Громадянство |
 Росія | ||||
| Народження |
26 листопада 1963 Казахська РСР | ||||
| Смерть |
2 вересня 2015 Перу | ||||
| Вебсторінка | ruchkin.com | ||||
| Спорт | |||||
| Країна |
 СРСР → Росія | ||||
| Вид спорту | Альпінізм | ||||
| Спортивне звання |
  | ||||
| Участь і здобутки | |||||
| |||||
Олександр Олександрович Ручкін (26 листопада 1963, Казахська РСР — 2 вересня 2015, Перу) — радянський і російський альпініст, Майстер спорту СРСР, Заслужений майстер спорту Росії, майстер спорту Росії міжнародного класу, чемпіон СНД у зимовому й висотно-технічному класах, багаторазовий чемпіон Росії в технічному і скельному класах, дворазовий володар «Золотого льодоруба Росії», а також міжнародної нагороди за видатні досягнення в альпінізмі «Золотий льодоруб» (в команді — за першопроходження північної стіни Жанну (7710 м), Гімалаї).
Загалом здійснив понад трьохсот сходжень, в тому числі понад сто вищої категорії складності[en], з яких дванадцять стінних найскладніших першопроходжень на Кавказі, Паміро-Алаї, Тянь-Шані, в Альпах, Андах, Гренландії та Гімалаях[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Олександр Ручкін народився 26 листопада 1963 року в Казахстані «в невеликому містечку, що знаходиться в степу, куди регулярно приземлялися космонавти»[2]. Пізніше сім'я переїхала в Україну. У дитинстві та юності займався гандболом, десятиборством, спортивною стрільбою, дзюдо — останнім деякий час продовжував займатися і в більш зрілому віці[3].
Після закінчення школи вступив до Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ. 1984 року, під час навчання в училищі, вперше сходив у нескладний гірський похід на Кавказ, після якого вирішив спробувати свої сили в альпінізмі. Почав тренуватися в секції при заводі «Кіровець» під керівництвом тренера Ігоря Винокура. У 1985 році за дві зміни навчання в альптаборі «Ельбрус» на Кавказі отримав свій перший (3-й) спортивний розряд з альпінізму[2][3].
1986 року, після закінчення училища, отримав розподіл (за власним бажанням) для подальшого проходження служби в місто Алейськ (Алтайський край). Того ж року на зборах в альптаборі «Варзоб» (Таджикистан) «закрив» 2-й альпіністський розряд. У 1989 році, через три роки служби, разом з товаришем по службі, другом і партнером по сходжень Сергієм Капраловим був звільнений з лав збройних сил, в зв'язку з чим вони «стали вільними від військового маразму і були безмежно щасливі». Того ж року Олександр Ручкін закінчив школу інструкторів у навчально-методичному центрі «Ельбрус», а з командою Сибірського військового округу з альпінізму посів третє місце в чемпіонаті Збройних Сил. Наприкінці літа переїхав до Фрунзе на альпіністську базу «Ала-Арча», на якій прожив кілька років і працював тренером-інструктором у ЦСКА[ru][2][3].
Після розпаду СРСР Олександр переїхав до Омська, в якому прожив понад п'ять років і одружився. Через деякий час переїхав до Алмати, а у 2003 році перебрався до Санкт-Петербурга, де проживав із сім'єю аж до своєї трагічної загибелі[3].
Від 1990 до 2000 року в складі різних команд здійснив дуже багато складних (переважно скельних стінових) сходжень V—VI категорій складності, багато з яких отримали призові місця на чемпіонатах СРСР, СНД і Росії в скельному, технічному й висотно-технічному класах. 1991 року за 3-є місце на чемпіонаті СРСР з альпінізму отримав звання Майстер спорту СРСР, а в 1994 році був удостоєний звання Майстер спорту Росії міжнародного класу[2][3].
Від 1996 до 2007 року брав участь у проекті «Російський шлях — стіни світу» (керівник А. Одинцов), метою якого є сходження за новими маршрутами по найвідоміших і найскладніших скельних стінах у світі. У рамках цього проекту пройшов західну стіна піку Аксу (Туркестанський хребет) (1-ше місце на чемпіонаті Росії в технічному класі), Стіна Тролів (Норвегія), Велике Вітрило (англ. Great Sail Peak) (Баффінова Земля, найкраще сходження року), Кизил-Аскер (Тянь-Шань), Північна стіна Жанну (Гімалаї). Після сходження на Кизил-Аскер вирішив полишити проект[4][5].
Від середини 2000-х років географія сходжень Олександра була дуже широка. У 2008 році здійснено низку сходжень у Перу і Аргентині. 2009 року за першосходження у зв'язці з альпіністом із Киргизстану Михайлом Михайловим на Пік 6134 м у масиві Гунгашань, Китай) Ручкін став володарем головної національної премії країни «Золотий льодоруб Росії»[6] (за це саме сходження двійку також номіновано на альпіністський «Оскар» Piolet d'Or)[7].
2010 року проведено кілька експедиції в Патагонію і Альпи[2]. У травні 2011 року Ручкін і Михайлов здійснили першосходження на вершину Акулячий Зуб (англ. Shark Tooth) в Гренландії[8]. У грудні 2013 року за сходження на гімалайський шеститисячник Кусум-Кангуру[en] за маршрутом «Провалюючись у порожнечу» (у двійці з В'ячеславом Івановим) О. Ручкін став дворазовим володарем «Золотого льодоруба Росії». Церемонія нагородження відбулася 14 грудня в Міжнародному прес-центрі РИА Новости[9][10][11].
У серпні 2015 року О. Ручкін у двійці з В. Івановим планували сходження на вершину Хуандой-Південна (Анди). 12 серпня вони прибули в Перу, а 17 серпня почали обробку маршруту. 27 серпня двійка надіслала останнє повідомлення, після чого альпіністи перестали виходити на зв'язок. 2 вересня рятувальний загін компанії Peru Expeditions, що вийшов на пошуки зниклих альпіністів знайшов їхні тіла на висоті 5300 метрів. Точні обставини трагедії не з'ясовані[12].
Похорони Олександра Ручкіна відбулись 19 вересня 2015 року[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Олександр Ручкін. Risk Online. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 7 грудня 2015.(рос.)
- ↑ а б в г д Олександр Ручкін. Олександр Ручкін. Автобіографія. Mountain.RU. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 12 лютого 2016.(рос.)
- ↑ а б в г д Євген Гаврилов (Спеціальне інтерв'ю для Алтайського краю [8 липня 2008 р.]). Ручкін Олександр Олександрович. Алтай Туристський. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.(рос.)
- ↑ Олена Лалетіна (Russianclimb.com). Кизил Аскер, Південно-Східна стіна. Російське гірське товариство, Клуб альпіністів "Санкт-Петербург". Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 6 грудня 2015.
- ↑ Російський шлях - стіни світу. Risk.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 12 лютого 2016.(рос.)
- ↑ Номінанти. Золотий льодоруб. «Федерація альпінізму Росії». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2015.
- ↑ Анна Піунова. 18-й Piolet d'Or. Критерії відбору або як потрапляють до «шістки». Mountain.RU. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2015.
- ↑ Олександр Ручкін, Олена Лалетіна (23 травня 2011). “Пошукай сміливіше, й буде тобі багато чарівних гір….». www.Russianclimb.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 грудня 2015.(рос.)
- ↑ Олександр Ручкін і В'ячеслав Іванов стали володарями премії "Золотий льодоруб Росії 2013". Black Diamond Equipment. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 6 грудня 2015.(рос.)
- ↑ Олександр Ручкін – двічі володар «Золотого льодоруба Росії». RedFox. 16.12.2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.(рос.)
- ↑ Олександр Ручкін, СПб. Звіт про сходження на пік Кусум Кангуру 6367 м. по південно-західній стіні. Першопроходження категорії складності 6А. Mountain.RU. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 9 грудня 2015.(рос.)
- ↑ Редакція 4sport.ua, за матеріалами www.alpfederation.ru (2 вересня 2015). У Перу загинуло двоє російських альпіністів: Олександр Ручкін і В'ячеслав Іванов. 4sport.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 вересня 2015.(рос.)
- ↑ Ручкин. Федерація альпінізму, скелелазіння і льодолазіння Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2015.(рос.)