Рєпніна Варвара Миколаївна
| Рєпніна Варвара Миколаївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
31 липня 1808 Москва, Російська імперія |
| Померла |
9 грудня 1891 (83 роки) Москва, Російська імперія |
| Поховання | Ново-Олексіївський монастирd |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | письменниця |
| Знання мов | російська |
| Титул | князь |
| Батько | Рєпнін-Волконський Микола Григорович |
| Мати | Варвара Олексіївна Розумовська[1] |
Варва́ра Микола́ївна Рєпніна́ (*31 липня 1808, Москва — †9 грудня 1891, Москва) — донька малоросійського генерал-губернатора князя Миколи Рєпніна-Волконського і княгині Варвари з Розумовських, небога відомого декабриста Сергія Волконського. Її ім'я було тісно пов'язане з культурним життям України середини XIX століття, зокрема, вона відіграла вагому роль у біографії Тараса Шевченка, який називав її «добрим ангелом».
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в Москві, але від часу переїзду батьків до Полтави (1816) знайшла собі в Україні другу батьківщину, яку щиро полюбила. У Полтаві вона навчалася в інституті шляхетних панн, брала участь у різних благодійних заходах, відвідувала театр, де бачила гру М. Щепкіна, була знайома з І. Котляревським, В. Капністом, П. Гулаком-Артемовським, М. Цертелєвим. Від батька дівчина успадкувала гуманне, доброзичливе ставлення до простого народу, якому завжди намагалася допомагати й, по суті, присвятила все своє життя.[2]
З 1842 р. мешкала в Яготині, який тоді належав до Полтавської губернії і де оселились батьки.[3] В їхній родині жили тоді талановиті сестри-сироти Псьол — Олександра, Глафіра і Тетяна. В липні 1843 року Олексій Капніст привіз до Яготина Тараса Шевченка для копіювання портрета батька княжни. Поет і художник був прийнятий всією князівською родиною привітно і щиросердно. Теплі стосунки склалися в нього з молоддю — княжною Варварою і сестрами Псьол.
Варвара Миколаївна з розумінням і глибокою симпатією поставилась до творчості Шевченка, сприяла поширенню перших естампів його «Живописної України», пізніше допомагала у влаштуванні вчителем малювання в Київському університеті. Щодо цих благородних рис в її характері знаходимо в некролозі такі слова: «Варвара Миколаївна була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала у ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на невірний шлях».[4]
У своєму ранньому автобіографічному творі «Дівчинка» В. Рєпніна за головним героєм Березовським сховала любий їй образ Шевченка. Тарас Григорович тоді ж, 1843 року, прочитав рукопис твору і зрозумів почуття авторки. В листі до Варвари Миколаївни він писав: «О добрый ангел! Молюсь и плачу пред тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!».[3]
У відомій посвяті до поеми «Тризна», адресованій Варварі Миколаївні, Шевченко щиро зізнався:
- Ваш добрый ангел осенил
- Меня бессмертными крылами
- И тихоструйными речами
- Мечты о рае пробудил…
Але той факт, що вони знаходились на різних суспільних щаблях, переважив, і їхні шляхи розійшлись.
Пізніше, коли Т. Г. Шевченко потрапив на заслання до Орська, В. Рєпніна докладала зусиль, щоб полегшити долю поета, листувалася з ним, надсилала йому книги, аж доки 1850 року граф Орлов (керівник III відділу Власної Й. І. В. канцелярії — політичний розшук і слідство) брутально пригрозив їй, і відтоді листування між ними припиняється. Відомо 8 листів Шевченка до Рєпніної і 16 її листів до поета.
На початку 1850-х років, залишаючись одинокою, переїхала з Одеси, де Рєпніни мали помешкання, до Москви, де й прожила до смерті. 1866 року видала книжку «Листи молодої жінки про виховання», підписану псевдонімом «Лізварська». Напевно, не вся її творчість опублікована.
Історію своїх взаємин з Шевченком Рєпніна висвітлила в розлогому листі до свого вихователя Ш. Ейнара та в безіменній повісті, що являють собою важливі документи до психологічної характеристики Шевченка та його біографії. Пізніше журнал «Русский Архив» опублікував її спогади про Шевченка. Вважається, що вони позначені меншою достовірністю, хоч і перейняті пошаною до поета.
У тому ж журналі «Русский Архив» були опубліковані її спогади про зустрічі з Миколою Гоголем.
Цінні відомості про Т. Г. Шевченка з часу його перебування на Полтавщині записав з уст княжни літературознавець М.Чалий.
До самої смерті свято берегла пам'ять про Т. Шевченка, розповідала про нього своїм знайомим, жваво цікавилася тим, що писали про нього журнали. Взимку 1883 року вона писала М. Чалому, біографу Шевченка: «Я почула з великим задоволенням, що Полтавське земство на останньому своєму зібранні вирішило дати 500 крб. на полагодження могили Шевченка». За кілька місяців вона передала до Полтави через свого племінника 180 крб. зі своїх заощаджень «на пам'ятник або могилу Шевченка».
Благодійність стала сенсом життя Варвари Рєпніної. Сучасник писав про неї: «Її двері були завжди відчинені для вбогих і знедолених». Одним вона допомагала грішми, іншим писала листи і прохання, влаштовуючи чиюсь долю.
Померла на 83-му році життя і похована у Алєксєєвському цвинтарі (Москва) поряд із своєю вірною подругою Г. І. Борковською, яку вона ненабагато пережила. У некролозі на її смерть писалося: «…смерть її є в кожному разі суспільною втратою, і майбутній історик російського суспільства поза сумнівом віднесе її до гурту тих чистих і благородних людей, які помітно впливали на суспільство самим фактом свого існування».
1925 року Михайло Возняк опублікував у Львові книжку під назвою «Шевченко й княжна Рєпніна», де містилося й її автобіографічне оповідання «Дівчинка». За словами вченого, Шевченко шанував у ній «благородний розум, смак і ніжні, піднесені почуття».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Репнина-Волконская, Варвара Николаевна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1899. — Т. XXVIа. — С. 599.
- ↑ Рєпніна Варвара Миколаївна. histpol.narod.ru. Процитовано 8 травня 2023.
- ↑ а б Черкаська, Ганна (1 серпня 2017). Варвара Рєпніна. UAHistory (укр.). Процитовано 8 травня 2023.
- ↑ Н. С. Памяти кн. В. Н. Репниной // Киевская старина. — 1892, февраль. (рос.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Дзира Я. І. Рєпніна Варвара Миколаївна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 191. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
- О. Ільченко Внесок дружин генерал-губернаторів у розвиток жіночої освіти в Україні: досвід княгині Варвари Волконської-Рєпніної // Педагогічні науки. 2015. № 63, с. 107-116.
Посилання[ред. | ред. код]
- Рєпніна Варвара Миколаївна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 461-463.
- Репніна Варвара // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1582. — 1000 екз.