Волконський Сергій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волконський Сергій Григорович
Volkonsky-4 S G.jpg
Народився 8 (19) грудня 1788
Москва, Російська імперія
Помер 28 листопада (10 грудня) 1865 (76 років)
Вороньки (Бобровицький район), Бобровицький район, Україна
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність офіцер, мемуарист
Учасник Наполеонівські війни
Членство Південне товариство декабристів
Титул Князь
Військове звання генерал-майор
Батько Grigorij Semënovič Volkonskij[d]
Брати, сестри  • Рєпнін-Волконський Микола Григорович і Sof'ja Grigor'evna Volkonskaja[d]
У шлюбі з Волконська Марія Миколаївна
Діти Michail Volkonsky[d]
Нагороди
орден Святого Георгія 4 ступеня орден Святої Анни 1 ступеня орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня орден Святої Анни 2 ступеня Орден Леопольда (Австрія) Георгіївська зброя OrderStGeorge4cl rib.png Knight second class of the Order of the Red Eagle Band to Order St Andr.png

Сергій Волконський, акварель Миколи Бестужева

Волконський Сергій Григорович (8 (19) грудня 1788(17881219) — 28 листопада (10 грудня) 1865) — генерал-майор, бригадний командир 19 піхотної дивізії, декабрист, Герой Франко-російської війни 1812 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Походить зі старовинного роду чернігівських князів.Предки декабриста - знамениті в давньоруський історії Ольговичі, правили в Чернігові і були ініціаторами та учасниками безлічі міжусобних воєн в Стародавній Русі. Сам декабрист належав до XXVI коліну роду Рюриковичів.[1] По материнській лінії Волконський з роду князів Рєпніних. Батько — Член Державної Ради, генерал від кавалерії, князь Волконський Григорій Семенович (25.01.1742 — 17.07.1824), мати — кн. Рєпніна Олександра Миколаївна (25.04.1756 — 23.12.1834). С. Г. Волконський виховувався до 14 років вдома. Записаний до служби сержантом в Херсонський гренадерський полк (номінально) у 1796 році 8 років від народження до штабу фельдмаршала Суворова-Римнікського. На дійсній військовій службі з 28.12.1805 року.

Воював з французами в кампанію 1806 — 1807 років, заслужив орден Володимира 4 ступеня, золотий знак за Прейсіш-Ейлау ( 1807 ) і золоту шпагу за хоробрість.

1810 — 1811 — учасник військових кампаній в Османській імперії.

Учасник франко-російської війни 1812 року і закордонних походів. В 1812 р. був у почеті імператора Олександра I, потім в загоні Ф. Ф. Вінцингероде, за оборону переправи через ріку Москву отримав звання полковника. Брав участь майже у всіх великих битвах війни. В 1813 році отримав звання генерала.

Володів 10 000 десятин землі в Таврійській губернії, хутором під Одесою, 1046 кріпаками в Нижегородській губ. і 545 в Ярославській губ..

Масон, член ложі «Об'єднаних друзів» (1812), ложі «Сфінкса» (1814), засновник ложі «Трьох чеснот» (1815) та почесний член Київської ложі «Товариство об'єднаних слов'ян».

Член Союзу благоденства (1819) і Південного товариства. З 1823 року Волконський очолює разом з Давидовим Василем Львовичем Каменську управу Південного товариства, активний учасник київських з'їздів, здійснював зв'язок між Північним товариством та Південним товариством. У 1825 році князь Волконський вів переговори про спільні дії і з Польським патріотичним товариством. Переговори ці закінчилися невдачею: ні з Північним, ні з Польським патріотичним товариствами південним змовникам домовитися так і не вдалося.

У 1824 році на виконання доручення Пестеля, Волконський їздив на Кавказ, намагаючись дізнатися, чи існує таємне суспільство в корпусі генерала О.П. Єрмолова.

Волконський - єдиний генерал дійсної військової служби, який узяв безпосередню участь у повстанні декабристів.

Заарештований 5.1.1826 року, доставлений до Петербургу і ув'язнений у Петропавлівській фортеці в № 4 Алексєєвського равеліну.

Горджиані М. Портрет Волконського С.Г., написаний у 1873 році з останньої фотокартки Волконського, зробленої 3 травня 1864 року у Ніцці

Засуджений по 1 розряду і по конфірмації відправлений на каторжні роботи до Сибіру в кайданах. 22.8.1826 року строк скорочено до 15 років. 25 жовтня 1826 року прибув на Благодатний рудник. У вересні 1827 року відправлено до Читинського острогу. У дворі Читинського острогу був невеликий город - і Волконський вперше захопився "городництвом". У вересні 1830 року відправлено в Петровський завод, строк скорочено до 10 років в 1832 році. У Петровському Заводі, нової в'язниці, куди декабристів перевели з Чити у вересні 1830 року, каторги як такої взагалі не було: злочинців не змушували ходити на роботи, ті з них, у кого були сім'ї, могли жити в острозі разом з дружинами.

У Петровському заводі Волконський як і раніше займався "сільським господарством". І ще до того, як закінчився термін його каторжних робіт, по Сибіру стала поширюватися слава про надзвичайні овочі і фрукти, які він вирощував у своїх парниках. У 1834 році померла мати Волконського. Після смерті в її паперах знайшли лист з передсмертним проханням до імператора - пробачити сина.За клопотанням матері звільнений від каторжних робіт і виведений на поселення у Петровському заводі в 1835 році.

Дружина Сергія Волконського Марія Миколаївна Раєвська (25.12.1805 — 10.08.1863) поїхала слідом за чоловіком до Сибіру і в листопаді 1826 року прибула в Благодатний рудник.

З 1845 року родина Волконських мешкає в Іркутську. Волконський як і раніше живе в Уріку, лише зрідка відвідуючи сім'ю в Іркутську. У нього тепер зовсім інше життя - "хлібороба" та купця. Після закінчення каторжного терміну він отримав велику ділянку землі, і всі сили віддав її обробці. До кінця свого перебування в Сибіру ссильнопоселенец Сергій Волконський власною працею зібрав пристойний статок. [2]

За амністією 26.08.1856 року С. Г. Волконському і його дітям повернено дворянство (дітям дарований князівський титул) і дозволено оселитися в Європейській Росії, місцем проживання визначено с. Зиково Московського повіту.

Помер Волконський Сергій Григорович в с.Воронки ( маєток Кочубея М.А., чоловіка дочки Волконського), Козелецького повіту Чернігівської губернії, де і похований разом з дружиною.

Діти: син - Волконський Михайло Сергійович ( 1832 - 1909 ), дочка - Олена Сергіївна ( 1835 - 1916 ).

Нагороди[ред. | ред. код]

Портрет Волконського С.Г. роботи Дж.Доу. Військова галерея Зимового палацу Ермітаж

Нагороди були повернуті С.Г.Волконському в 1863 році. «Ніколи не шкодував про свою зламану кар'єру і ставився холоднокровно до позбавлення його відзнак, С. Г. Волконський жалкував лише про втрату ним Георгіївського хреста, відзнаки на згадку Прейсіш - Ейлауської битви , і військової медалі дванадцятого року, як свідків його колишніх військових подвигів » [3]- писав його син М.С.Волконський, перший біограф С.Г. Волконського.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. О.И.Киянская ж."Отечественная история" №3 2003 Декабрист Сергей Волконский
  2. О.И.Киянская ж."Отечественная история" №3 2003 Декабрист Сергей Волконский
  3. Лада Вуичж."Наше наследие" № 58 2001«В дивном Фалле под Ревелем»

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]