Садовський Валентин Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валентин Садовський
Валентин Садовський

Час на посаді:
15 червня 1917 — 11 січня 1918
Попередник посада запроваджена
Наступник Валентин Садовський

Час на посаді:
11 січня 1918 — лютий 1918
Попередник посада запроваджена
Наступник Сергій Шелухін

Народився 1886(1886)
Пліщин
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 24 листопада 1947(1947-11-24)
Київ
СРСР СРСР
Національність українець
Політична партія Революційна українська партія
УСДРП
Діти Ірина Нітефор
Професія політик, економіст, громадський діяч, журналіст, педагог, науковець
Особистий підпис Valentyn Sadovsky Signature 1917.png

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Валенти́н Васи́льович Сад́овський (1886(1886), Пліщин, нині Шепетівський район, Хмельницька область — 24 листопада 1947, Київ) — громадський і політичний діяч, економіст, журналіст, педагог, науковець, член «УСДРП», член «Центральної» і «Малої Рад», генеральний секретар судових справ, народний міністр праці УНР, професор «Української господарської академії в Подебрадах», очолював кафедру економічних наук «Українського наукового інституту у Варшаві», член «Наукового товариства ім. Т. Шевченка».

Життєпис[ред.ред. код]

Валентин Садовський народився у сім'ї священика в с. Пліщин на Волині, нині Шепетівського району Хмельницької області[1]. Середню освіту здобув у Острозькій гімназії. По закінченні, у 1909 році, юридичного факультету «Київського університету Святого Володимира» вступив на економічний факультет «Петербурзького політехнічного інституту». У Петербурзі брав активну участь у створенні українських студентських громад, входив до складу їх керівних органів — «Інформаційного бюро» та «Головної ради». Співробітничав із часописом «Український студент».

Валентин Садовський у 1914–1915 роках викладав на українських таємних університетських курсах в Петрограді, провадив національну агітацію серед військових. Після закінчення університету в 1913 роув працював товаришем присяжного повіреного. У 1915 році Валентин Садовський переїхав до Києва, де займався адвокатською практикою.

Політична діяльність[ред.ред. код]

У 1904 році 18-річний студентський активіст стає членом «Революційної Української Партії» (РУП), а згодом — одним з керівних діячів «Української соціал-демократичної робітничої партії» (УСДРП). У 1907 році йому, як члену Центрального комітету, доручають вести листування з місцевими організаціями, у зв'язку з чим він був заарештований. У 1909–1910 роках Садовський разом з Дмитром Донцовим, Володимиром Дорошенко і Андрієм Жуком редагує партійну газету «Праця».

Коли у березні 1917 року революційні змагання в Україні переросли у спробу відновлення української державності, Валентин Садовський не залишився осторонь цих подій. Після утворення «Української Центральної Ради» він розпочав активну громадську та політичну діяльність. Як представник УСДРП брав участь у підготовчій комісії Центральної Ради: готував Статут цього законодавчого органу, який конституював утворення Української Народної Республіки.

У 1917 року — член «Центральної» і «Малої Рад». 28 червня 1917 року після проголошення «Універсалу» «Комітет Центральної Ради», на закритому засіданні, постановив організувати уряд України під назвою «Генерального секретаріату Української Центральної Ради». Валентин Садовський став генеральним секретарем судівництва, в уряді Володимира Винниченка. 27 липня 1917 року обрали новий склад «Генерального секретаріату», де він знову обійняв посаду генерального секретаря судових справ. Як член Малої Ради брав участь у голосуванні IV Універсалу, обговоренні «Берестейської мирної угоди», входив до економічної парламентської комісії, яка вивчала економічний аспект угоди.

Після гетьманського перевороту його було запрошено до політичної комісії української делегації на переговорах з більшовицькою Росією. Одночасно викладав на курсах українознавства та позашкільної освіти. Входив до складу опозиційної гетьманському урядові організації — «Українського національного союзу». За Директорії УНР був призначений міністром праці і на цій посаді залишався в декількох кабінетах протягом 1920–1922 рр.

У листопаді 1920 року Садовський разом з урядом Директорії емігрував до Польщі, де очолював кафедру економічних наук в Українському науковому Інституті у Варшаві, а потім до Чехословацької республіки. Валентин Садовський викладав в Українській господарській академії (Подєбради). Займаючись науковою і педагогічною діяльністю, Валентин Васильович продовжував брати участь в політичному житті. Тривалий час він був експертом з економічних питань в уряді УНР на чужині.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Професор Садовський був автором численних наукових праць з економіки, економічної географії, демографії, національної політики. Найбільш вагомими серед них є наступні роботи: «Нарис економічної географії України» (1920), «Проблеми індустріалізації у народному господарстві» (1929), «Районізація України» (1931), «Сучасні проблеми економіки України» (у співавт.) (1931), «Праця в УРСР» (1932), «З підсумків колонізаційної політики в СРСР» (1936).

Поміж багатьох наукових проблем Валентин Садовський, займався і проблемами національної політики. Він постійно цікавився питаннями національної політики в Україні. Він був одним із найкомпетентніших українських науковців еміграції. У роботі «Національна політика совітів на Україні» (1937), детально аналізується національна політика в Радянському Союзі загалом і стосовно України зокрема.

Валентин Садовський був одним з визначних вітчизняних демографів, що зробив вагомий внесок у демографію і демогеографію України. У праці «Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року» Садовський аналізує дані перепису у землях, історія яких пов'язана з різними державами. У першій частині статті аналіз торкається перепису у Східній Галичині, у другій — перепису у північно-західних землях. Садовський вивчав також розміщення українців поза Україною, зокрема в СРСР поза межами тодішньої УССР. Цій проблемі він присвятив статтю «Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р».

Вчений плідно співпрацював з різними видавництвами, друкував свої статті у часописі «Прометей», що виходив у Парижі французькою мовою та був «органом оборони інтересів Кавказу, України та Туркестану». Він обирався дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка (1935), членом Українського наукового інституту у Варшаві

Праці[ред.ред. код]

  • Садовський В. В. Північно-західна Україна в світлі статистики // Літ. -наук. вістн. Львів, 1924. Ч. 11. С. 156–166; Ч. 12. С. 250–261.
  • Садовський В. В. Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року // Студії з поля суспільних наук і статистики. — Львів, 1927. — Т. 4. Вип. 1. — 51 с.
  • Садовський В. В. Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р. // Українська людність СССР. Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1931. Т. 1. С. 138–160.
  • Садовський В. В. Огляд літератури про українську демографію // Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1931. Т. 1. С. 9-29.
  • Садовський В. В. Перепис людности 1926 р. // Тризуб. 1929. Ч. 14-15 (170–171). С. 9-14.
  • Садовський В. В. П'ятилітка й народньо — господарські інтереси України. Сучасні проблеми економіки України. Праці Українського наукового

інституту. Варшава, 1931. Т. 3. С. 88-141.

  • Садовський В. В. Праця в УССР. Праці Українського наукового інституту. // Варшава, 1932. Т.7.148 с.
  • Садовський В. В. Робоча сила в сільському господарстві України. // Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1935. Т.26.147 с.
  • Садовський В. В. З підсумків кольонізаційної політики в СССР. // Сучасні проблеми економіки України. Т.2. Праці Українського наукового

інституту. Варшава, 1936. Т. 32. С. 5-24.

  • Садовський В. В. Національна політика совітів на Україні. // Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1937. Т. 39. 173 с.

Ув'язнення та смерть[ред.ред. код]

Після капітуляції нацистської Німеччини, 12 травня 1945 року військова контррозвідка Першого Українського фронту заарештувала у Празі професора Українського вільного університету Валентина Садовського[2]. Колишньому міністру уряду УНР інкримінували друк антирадянських творів та іншу допомогу міжнародній буржуазії, що передбачало санкцією статті 10 років ув'язнення або вищу міру покарання — розстріл.

Більше двох років тривало попереднє розслідування у його справі, але вироку військового трибуналу Валентин Васильович не дочекався. 24 листопада він загинув у Лук'янівській в'язниці від рук кримінальних злодіїв.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У місті Шепетівка названо вулицю на честь Валентина Садовського[3].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.