Самовар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Електричний самовар, що випускався серійно в другій половині XX ст. в СРСР

Самова́р — пристрій для кип'ятіння води та приготування чаю. Спочатку вода нагрівалася внутрішньою топкою, що являє собою високу трубку, яку наповнювали деревним вугіллям. Пізніше з'явилися інші види самоварів — гасові, електричні та ін.

Класифікація самоварів[ред. | ред. код]

Сучасна класифікація самоварів:

  • електричний самовар (нагрівання води відбувається за допомогою нагрівального елемента);
  • жаровий самовар (синоніми: вугільний, дров'яний);
  • комбінований.

Історія самовара[ред. | ред. код]

Пристрої такого типу давно були відомі в Китаї[1], але вони не служили для приготування чаю. На ранні російські самовари дуже схожа давньогрецька автепса[en]. Первісною Батьківщиною самовара в Росії є Урал. Про появу перших документально зафіксованих самоварів у Росії (у Тулі) відомо таке. У 1778 році на вулиці Штиковій, що в Заріччі, брати Іван і Назар Лисицини виготовили перший самовар у невеликому закладі. Засновником цього закладу був їхній батько, зброяр Федір Лисицин, який у вільний від роботи на збройовому заводі час побудував власну майстерню і виготовляв у ній різні вироби з міді.

Вже в 1803 році на них працювали четверо тульських міщан, сім зброярів, двоє візників, 13 селян. Разом 26 осіб. Це була вже фабрика, і капітал її становив 3000 рублів, дохід — до 1500 рублів. Чималі гроші. Фабрика в 1823 році перейшла до сина Назара — Микити Лисицина.

Самовар-барило

Самовари Лисицина славилися розмаїттям форм і оздоблень: барила, вази з карбуванням і гравіюванням, самовари яйцевидної форми, з кранами у вигляді дельфіна, з петлеподібними ручками.

Чаювання із самоваром. Листівка із серії «Русские типы»

Самоварне виробництво виявилося вельми прибутковим. Кустарі швидко перетворювалися на фабрикантів, майстерні — в фабрики.

У 1785 році відкривається самоварний заклад А. М. Морозова, у 1787 році — Ф. М. Попова, у 1796-му — Михайла Медведєва.

У 1808 році в Тулі працювало вісім самоварних фабрик. У 1812 році відкривається фабрика Василя Ломова, у 1813 році — Андрія Курашова, у 1815 році — Єгора Черникова, в 1820 році — Степана Кисельова.

Василь Ломов разом зі своїм братом Іваном випускали самовари високої якості, за 1000—1200 штук на рік, і отримали високу популярність. Самовари тоді продавалися на вагу і коштували: з латуні — 64 рубля за пуд, з червоної міді — 90 рублів за пуд.

У 1826 році фабрика купців Ломових випускала за рік 2372 самовара, Микити Лисицина — 320 штук, братів Черникових — 600 штук, Курашова — 200 штук, міщанина Малікова — 105 штук, зброярів Мінаєва — 128 штук і Чигінського — 318 штук.

Самовар з чашками на підносі, кінець XIX ст.

У 1850 році в одній тільки Тулі було 28 самоварних фабрик, які випускали близько 120 тисяч штук самоварів на рік і безліч інших мідних виробів. Так, фабрика Я. В. Ляліна виробляла в рік понад 10 тисяч штук самоварів, фабрики І. В. Ломов, Рудакова, братів Баташових — по сім тисяч штук кожна.

Наприкінці XIX — початку XX століття з'являються нові типи самоварів — гасовий, самовар «Паричко» і мідні самовари фабрики Черникових з пристроєм труби збоку. В останніх подібний пристрій посилював рух повітря і сприяв швидкому закипанню води.

Самовари гасові з резервуаром для палива випускала (поряд з жаровими) заснована в 1870 році фабрика російського підданого Рейнгольда Тейле, і робили їх тільки в Тулі. Цей самовар знайшов великий попит там, де був дешевий гас, особливо на Кавказі. Гасові самовари продавалися і за кордоном.

Самовар був важливим атрибутом російських хатніх господарств і трактирів, використовувався всіма верствами населення — від найбідніших селян до найвищих класів[2][3]. Вираз «сісти біля самовара» означав «вести невимушену бесіду під час чаювання».

У 1908 році парова фабрика братів Шахдат і К° випустила самовар зі знімним глечиком — самовар «Паричко». Його винайшов інженер А. Ю. Паричко, який продав свій патент Шахдату і К°. Ці самовари були безпечні в пожежному відношенні, не могли розпаятися або зіпсуватися, як звичайні самовари, якщо при топці в них не опинялося води. Завдяки влаштуванню верхнього піддувала і можливості регулювати тягу, вода в них довго залишалася гарячою. І чистити їх було зручно. Працювали вони на вугіллі, спирті і іншому паливі. Газета «Тульскій говоръ» за 1908 рік писала про самовар «Паричко» як про видатний винахід, як про добрий подарунок до свята. Самовар, що зберігається в музеї, має тавро: «Самовар Паричко. Єдине у світі виробництво парової самоварної фабрики товариства братів Шахдат і К°».

Старовинні російські самовари

Революція 1917 року внесла свої корективи. У цей період самоварна промисловість майже припинила своє існування. У 1918 році відбувається націоналізація самоварних підприємств. У 1919 році в Тулі утворюється державне об'єднання самоварних фабрик. У 1922 р. виробництво самоварів організовується на Першому державному мідеобробному заводі в м. Кольчугіно (нині ЗАТ ТД Кольчуг-Міцар).

У XX столітті, з поширенням газових і електричних плит, а також електричних чайників використовування самоварів сильно зменшилося, вони сприймаються як пам'ятки минулої епохи. Самовар є популярним сувеніром для зарубіжних туристів[4].

У 1950 році Тульський патронний завод був перейменований в «Штамп». Після війни це був єдиний завод у Тулі, який випускав самовари. З 1956 року завод «Штамп» почав випускати електричні самовари, що прийшли на зміну вугільним. А в 1964 році тут же почали випускати самовари-сувеніри «Ясна поляна». У цей час у «Штампі» діє заводський музей самоварів, в якому більше 400 експонатів.

У 1990 році в Тулі на вулиці Менделєєвська біля стін Кремля було відкрито музей «Тульські самовари».

У парк-готелі «Грумант» Щекинського району Тульської області експонується приватна колекція самоварів (різних епох, фабрик та географії) Михайла Борщова. У колекції понад 400 експонатів. «Онлайн-музей» колекції Михайла Борщова відкрито на сайті www.samovaroff.net. Незабаром для колекції планується побудувати окремий музей.

Будова самовара[ред. | ред. код]

Схема самовара: 1 — заглушка, 2 — конфорка, 3 — кришка, 4 — корпус, 5 — ручки, 6 — піддон, 7 — трубка крана, 8 — гілка крана, 9 — шишки кришки і заглушки

Незважаючи на різноманітність форм, влаштовані самовари однаково.

Кожен самовар складається з нижче перелічених частин:

  • Стінка (основна частина самовара, куди наливається вода для кип'ятіння)
  • Глек (внутрішня труба у самоварі, куди кладеться паливо: соснові шишки, гілки, тріски, вугілля)
  • Коло (лите кільце, яке розташоване на верхній частині стінки)
  • Шийка (низ самовара)
  • Піддон (підставка самовара)
  • Ручки
  • Репейок (фігурна пластина, що прикріплюється до стінки самовара, в яку врізається кран)
  • Гілка (ручка крана, яка може мати найрізноманітніші форми й декоративні прикраси)
  • Конусний кран
  • Денце
  • Душник (отвір на кришці самовара для випускання пари при кип'ятінні води)
  • Шишки — ручки на кришці і заглушці
  • Підшишки (цвяхи для прикріплення дерев'яних шишок)
  • Конфорка (пристосування для установки заваркового чайника і для здійснення потоку повітря, якщо конфорка закрита кришкою)
  • Заглушка (ковпачок, щоб закривати глек)
Самовар з виведеною в душник печі трубою. Фото М. П. Андреєва, 1924 р.

На глек часто встановлюється Г-подібна труба для відводу диму, зроблена зі сталі чи латуні. На руських печах передбачався спеціальний канал-димохід з отвором-душником, куди вставляється верхній кінець самоварної труби.

Коли самовар не використовувався, паливо могли залишати в глеку, де воно злегка тліло; а коли треба було нагріти воду, полум'я роздмухували міхом (для цієї мети нерідко використовували чобіт, хоча промисловістю випускалися і спеціальні міхи)[5].

Інше[ред. | ред. код]

  • За часів Другої Світової війни радянські солдати іноді називали «самоварами» міномети[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Российский гуманитарный энциклопедический словарь: В 3 т. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС: Филол. фак. С.-Петерб. гос. университета, 2002 (рос.)
  2. Information about Russian Samovars. www.russianamericancompany.com (en). Процитовано 2018-09-07. 
  3. Barry, Mary J. The Samovar History and Use. fortross.org. 
  4. Which souvenirs to buy in Russia? From Matrioskas to Cheburashka. Russiable (en-US). 2017-01-28. Процитовано 2018-11-04. 
  5. Kelley, Katie (June 5, 2014). Episode 19 Russian Samovar. A History of Central Florida Podcast. Процитовано January 24, 2016. 
  6. Самовар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання[ред. | ред. код]