Руська піч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Руська піч у хаті. Російська імперія, початок 20 століття.

Ру́ська піч — масивна піч з лежанкою (полом). Використовується для обігрівання житла, приготування їжі, сушіння продуктів та місце на печі для перебування в холодну пору людей, широко поширена в Україні, Росії, та Білорусі .

Відоме три способи влаштовування печі: «по-чорному» (піч не має димаря), «по-сірому» (піч споряджена димовловлювачем) і «по-білому» (піч з повноцінним димарем).

Історія[ред.ред. код]

Печі спочатку були глиняні, а вже потім з каменю чи цегли. Що важливо, в землянці піч принципово не може експлуатуватися без димоходу, тобто курним способом. І якраз ця обставина пояснює, чому в Україні майже не зустрічався курний спосіб обігрівання житлових приміщень, коли топлять піч, яка не має димоходу («топити по-чорному»), або дим виводиться на горище («топити по-сірому»). А в багатьох інших народів курний спосіб використовувався ще до XVI ст.

Курні печі, як правило, влаштовувалися без фундаменту. Для того, щоб топити піч «по-сірому», над припічком на висоті 50—65 см прибудовувався димовловлювач («кіш», «куш», «капа», «окап», «кобилка», «кобулка», «кох», «рура»), який відводив дим на горище або в сіни.

Будова печі[ред.ред. код]

Піч у Білорусі. Видно припічок, челюсті, праворуч — заслінку. На комині — дверцята кагли. Біля печі стоять хлібна лопата і рогач
Припічок із заслінкою
Піч без фундаменту з пічурками

Піч зазвичай мурують на фундаменті, влаштованому безпосередньо в ґрунті, але у деяких районах існують печі, встановлені без фундаменту, просто на підлозі (така конструкція печі трапляється, наприклад, на Поліссі, на території Росії — у сіцкарів). Розташовують піч, як правило, посередині приміщення — для кращого обогріву. Мурують її з випаленої цегли, нижню черінь і внутрішнє склепіння викладають з вогнетривкої цегли. Розчином слугує глина. Змуровану піч обмазують глиною і білять.

У масиві печі можуть влаштовувати канал, призначений для труби самовара, його отвір («душник») виходить на поверхню біля челюстів.

На класичних руських печах відсутні колосники, піддувало і зольник. Такі печі прийнято називати «череневими» або «подовими»: горіння відбувається на черені (поді). Втім, деякі конструкції руських печей передбачають влаштування колосників і піддувала.

Елементи печі[ред.ред. код]

  • Склепіння — верхнє внутрішнє покриття печі
  • Черінь (або під) — нижня горизонтальна поверхня всередині печі[1][2]. Слово «черінь» також вживається щодо верхнього перекриття печі, у цьому разі її називають «верхньою черінню», на відміну від «нижньої черені», де відбувається горіння.
  • Че́люсті (род. відм. че́люстів) — вихід печі, отвір дугастої форми між припічком і внутрішньою частиною печі[3]
  • Чоло́ — передня частина печі[4]
  • Припі́чок — горизонтальна площина перед челюстями під комином, продовженням якої є черінь. Припічком також називають виступ зверху печі, що слугує лежанкою.
  • Дима́р (димохід, вивід, бовдур) — труба для відведення диму з печі
  • Ко́мин — нижня частина димаря, іноді також його верхня зовнішня частина, а також інша назва всього димаря[5]
  • Підпіччя (підпічок, штандари)[6] — заглибина під піччю. На деяких видах печей є два підпічки: нижній слугує місцем для невеликого запасу дров, на верхньому (який на Бойківщині відомий як «підприпік», на Поліссі — як «підприпічок») зберігають начиння.
  • За́слі́нка (затула, затулка) — шматок жерсті або дерева певної форми з ручкою, яким закривають челюсті. Для захисту від вогню заслінку обмазували глиною.
  • Пічурка — ніша на зовнішній поверхні печі, призначена для кращої тепловіддачі, а також для сушіння і зберігання дрібних речей[7]. Розрізнюють «холодні» і «теплі» пічурки.
  • Ка́гла́ (від сер.-в.-нім. kacheloven — «вид печі») — отвір у димоході (усередині хати), у якій розташована каглянка. З боку хати зачиняється дверцятами.
  • Кагля́нка (затулка, в'юшка, заслінка) — засувка у димарі для збереження тепла.
  • Лежак (піл) — поміст для лежання. Може розташовуватися прямо на печі, у традиційних білоруських і російських хатах піл також влаштовується біля печі під стелею.
  • О́пі́чок — край печі, де ставили каганець.
  • За́пічок — місце на печі, відгороджене комином, або місце в хаті за піччю. Запічком також називають пічурку[8].

Використовування печі[ред.ред. код]

Використовування рогача з котком

Вогонь розкладають на черені під комином. Для цього кладуть дві дровини паралельно, між ним поміщають розтопку, а зверху стосом розташовують решту полін. Коли дрова розгоряться, їх коцюбою відсовують углиб. Склепіння печі покривається сажею, яка потім вигоряє, поверхня склепіння білішає. Після того, як вугілля повністю прогорить, можна закрити заслінку і перекрити димар каглянкою. Доти затуляти каглянку не слід — неминуче утворення небезпечного чадного газу[9].

Для випікання хліба або варіння у горщику приск з печі вигрібають (або просто відгортають до стінок) за допомогою кочерги. Хліби саджають на черінь за допомогою хлібної лопати, горщики ставлять рогачем, а сковороди — чаплією.

У деяких місцевостях піч могли використовувати замість лазні. Добре протопивши її і вигрібши з неї золу та вугілля, черінь устилали соломою і забиралися у неї (голова залишалася назовні).

Пічне начиння[ред.ред. код]

До пічного начиння належали такі речі, як коцюба, кочерга, хлібна лопата, чаплія, рогач, помело, совок і ємність для золи.

Піч у культурі[ред.ред. код]

  • Піч пов'язувалася з лінню, неробством: ледарів і домосідів звали «пічкурами»[10].

Джерела[ред.ред. код]

  • Федотов Г. Я. Русская печь. — М.: Эксмо, 2003. — 280 с. — ISBN 5-04-008191-X
  • А. Е. Школьник Русская печь XX века // Наука и жизнь. — 1988. — № 1.
  • Виды печей и их конструкции // А. М. Шепелев Как построить сельский дом. — М.: Росагропромиздат, 1988.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]