Чоботи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Чо́боти — взуття, зазвичай з високими халявами. Слово чобіт (давньорус. чеботъ, чоботъ) вважається запозиченням з тюркських мов (пор. тат. чабата, каз. шабата — «личак»), менш ймовірне утворення від бот («черевик») за допомогою приставки че-[1].

Історія[ред. | ред. код]

В Україні[ред. | ред. код]

У руських літописах 10 століття чоботи протиставляються личакам як знак приналежності до аристократії. Майстрів, що виготовляли чоботи, називали чоботарями (шевцями).

В Україні у XIX ст. були поширені такі види чобіт, як сап'янці (зроблені з сап'яну), червониці, пасові (суцільні з невідрізним передом)[2], витяжні (з передком і халявою, зробленими із суцільного шматка шкіри)[3], з закотом (з відігнутим назовні краєм халяв)[4]. Ознакою якісної виробки вважалося, коли взуття рипіло під час ходьби: існував навіть вираз «чоботи на рипу» («на рипах»)[5].

У середовищі робітничого класу Російської імперії були популярними так звані «російські» (рос. русские) чоботи. Коли колишній селянин облаштовувався в місті, ставав майстром або кваліфікованим робітником, він замовляв собі їх; кращими вважалися чоботи «на рипу». Щоб забезпечити гарантований «рип», чоботарі навіть вдавалися до таких прийомів, як закладання бересту між устілкою й підошвою[6] (повідомляється, що в Одесі для цієї мети використовували пісок). Серед російських ремісників і міщан поширення набули чоботи-«гармошки» — з рівними складками на халявах. Наприкінці XIX ст. з'явилися і чоботи «пляшками» (рос. сапоги бутылками) — з сильно опуклими лакованими халявами, їхню появу пов'язують з імператором Олександром III, який начебто почав їх носити одним з перших. Уподобали такі чоботи багаті селяни, купці, а також представники патріотично настроєної інтелігенції.

Чоботи, що закривають коліна, отримали назву ботфортів і були популярні в епоху бароко. У Радянській Армії солдати носили кирзові чоботи.

Сучасність[ред. | ред. код]

Сьогодні чоботи є, здебільшого, елементом жіночого взуття.

Елементи чобота[ред. | ред. код]

У чоботі виділяють такі елементи: передок[7] (головки, головка)[8] — передня частина з миском, задник[9] (закаблук)[10] — задня частина, знизу до передка і задника кріпиться підошва з підбором (каблуком) і набійками. Зверху до передка і задника пришивається халява.

Види чобіт[ред. | ред. код]

Інше[ред. | ред. код]

В епоху інквізиції «іспанськими чоботами» називали знаряддя тортур[11].

Прислів'я, мовні звороти[ред. | ред. код]

  • Пан у чоботях ходить, а босі сліди знати
  • Чобіт дірявий, та в ньому козак бравий
  • Не дай, Боже, з кози кожуха, а з свині чобіт
  • Не поклоняйся постолу, коли можна вклонитися чоботу
  • Чоботи каші просять (чоботи роти пороззявляли) — чоботи продірявилися, зносилися
  • Два чоботи — пара — один одного варт
  • Дурний, як чобіт — дуже темна, забита, неосвічена людина
  • Під чоботом чиїм бути (жити, стогнати) — бути в цілковитій залежності

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. Пасовий // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Витяжний // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Закот // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Рип // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Засосов Д. А., Пызин В. И., Из жизни Петербурга 1890 — 1910-х годов. Заметки очевидцев, Л., 1991, с. 105
  7. Передок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Головка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Задник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Закаблук // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. [джерело?]
  12. М. Э. Чупрякова. Искусство одеваться. Свердловск. Средне-Уральское книжное издательство, 1989. с.90
  13. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна. К.: Балтія-Друк, 2008, с.138

Література[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  2. М. Э. Чупрякова. Искусство одеваться. Свердловск. Средне-Уральское книжное издательство, 1989. с.90
  3. Традиційне вбрання українців / О. Ю. Косміна. К.: Балтія-Друк, 2008, с.138