Сенченко Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сенченко Микола Іванович
Народився 1 травня 1945(1945-05-01) (73 роки)
Ніжин
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність науковець
Alma mater Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Науковий ступінь професор
Заклад Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Звання доктор технічних наук

Мико́ла Іва́нович Се́нченко (1 травня 1945, Ніжин) — український учений у галузі обчислювальної техніки та книгознавства. Доктор технічних наук (1988). Професор (1995). Заслужений діяч науки і техніки України (1999). З 2005 — лідер Української консервативної партії, член Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року»

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчивши 1961 року середню школу, вступив на перший курс фізико-математичного факультету Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Далі перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки. 1966 року здобув вищу освіту за фахом «Математичні та лічильно-розв'язувальні прилади та пристрої».

У 1966—1985 роках працював у Харківському інституті інженерів комунального будівництва. Розпочавши трудову діяльність завідувачем лабораторії обчислювальної техніки, зумів реорганізувати її у великий інформаційно-обчислювальний центр.

Паралельно Сенченко вів наукові дослідження з проблем створення автоматизованих інформаційних технологій, працював над написанням кандидатської дисертації «Розробка й дослідження принципів синтезу автоматизованих обчислювальних структур». 1974 року захистив дисертацію і став кандидатом наук. 1974 року розпочалася педагогічна діяльність Сенченка — спочатку на посаді старшого викладача, а від 1976 року — доцента кафедр вищої математики та прикладної математики й обчислювальної техніки.

1988 року захистив докторську дисертацію (спеціальність «Обчислювальні машини, комплекси, системи і мережі»), в якій розглядалося питання використовування електронно-обчислювальної техніки для зберігання й обробки значних інформаційних масивів. Дисертацією Сенченка зацікавився віце-президент АН УРСР Ігор Костянтинович Походня і запросив ученого до Києва на посаду директора Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського).

Детально ознайомившись із діяльністю бібліотеки Конгресу США та відвідавши низку бібліотечних установ Мюнхена, Афін, Відня, Західного Берліна, а також найбільших установ тодішнього СРСР, Сенченко розпочав роботу над створенням нового бібліотечно-інформаційного комплексу на базі бібліотеки. Завдяки діяльності Сенченка на посаді директора упродовж 1985—1992 років установа здобула статус науково-дослідного інституту першої категорії (1988), їй надано ім'я Володимира Івановича Вернадського (1987), закінчено будівництво та введено в експлуатацію нове приміщення площею 35,7 тис. м² (1989), відкрито кілька нових відділів, підготовлено технічний проект автоматизації бібліотеки, закуплено обладнання й створено локальну комп'ютерну мережу на 100 комп'ютерів.

У 1992—1993 роках — проректор Києво-Могилянської академії.

У 1993—1995 роках — проректор і завідувач кафедри Київського інституту культури.

Від 1995 року — директор Книжкової палати України (повна назва — Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова»).

Головний редактор журналу «Вісник Книжкової палати». А з 2013-го — головний редактор державного бібліографічного покажчика України Літопису газетних статей.

Від 1995 року академік Міжнародної академії інформатизації.

У 2006 році балотувався до Верховної Ради України за списками Української консервативної партії, однак до Парламенту не потрапив — партія набрала 0,09 % голосів виборців.

У 2014 році під його іменем видана книга «Доларовий лохотрон» чи фінансове поневолення світу (2014).

У 2015 році балотувався до Київської міської ради від Народного Руху України, виборчий округ № 39.

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  1. Сенченко М. І. Фінансовий інтернаціонал [Бібліотека журналу «Персонал»] (2002)
  2. Сенченко М. І. Латентні структури світової політики (2003)
  3. Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації? (2003, МАУП, Киів)
  4. Збітнєв Ю., Сенченко М. Біла книга України, або Вашингтонський консенсус в дії. Наслідки економічних реформ 1991—2001 років. — К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2003. — 250с.
  5. «Культурна революція» в Україні або управління деградацією (2004, МАУП, Київ)
  6. Сенченко Н. И. Общество истребления — стратегическая перспектива «демократических реформ» (2004)
  7. Четверта світова інформаційно-психологічна війна (2006, МАУП, Київ)
  8. Сенченко М., Гастинщиков В. Таємні товариства: міфи та реальність (2007)
  9. Сенченко Н. И. Неведимый заговор против человечества (Киев, МАУП, 2007)
  10. Сенченко Н. Планетарная война — формирование наркоцивилизации. — К.: МАУП, 2007. — 488 с.
  11. Венецианская черная аристократия на пути к мировому господству (2009, КИТ, Киев)
  12. Теория и практика невидимых войн (2009, КИТ, Киев)
  13. Україна потребує диктатури (2010, Кіт-Прінт, Київ)
  14. Сенченко Н. И. Кто делает мировую политику? (2010, Эксмо, Алгоритм, Москва)
  15. Парламентаризм — велика брехня нашого часу (2010, Кіт-Прінт, Київ)
  16. Сенченко Н. И. Дари Запада: медицинская мафия (Стебеляк О. М.,ФОП, 2013)
  17. Сенченко М. І. «Доларовий лохотрон» чи фінансове поневолення світу (2014)
  18. Сенченко М. І. Латентна світова інформаційна війна («ФОП Стебеляк», Київ, 2014)
  19. Сенченко Н. И. «Novus Ordo Seclorum», или путь к глобальной колонии" (Киев: КИТ, 2016)
  20. Сенченко Н. И. Наемники новой войны или частные военные компании (2016)
  21. Сенченко Н. И. Невидимая война: психофизическое оружие (2016)
  22. Сенченко М., Сенченко О., Гастинщиков В. Мозкові центри країн світу (Київ; ДП Видавничий дім «Персонал», 2016)
  23. Сенченко. М. І. Продукти з ГМО вже в Україні. Неоголошений геноцид (2017)
  24. Сенченко Н. И. Судьба Украины в мире управляемого хаоса (Киев, «Лира-К», 2018)

Переклади[ред. | ред. код]

Луї Буаєр. Фармацевтическая и продовольственная мафия. Последствия её деятельности: дискредитация аллопатической медицины и серьёзные проблемы состояния здоровья населения Запада / Пер. с франц. Н. И. Сенченко / Луи Броуэр. — К.: Изд. дом «Княгиня Ольга», 2002. — 280с.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]