Сервеєр-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сервеєр-1
Surveyor NASA lunar lander.jpg
Модель «Сервеєра» на Землі
Основні параметри
COSPAR ID 1966-045A
Організація США НАСА
Виготівник США Hughes Aircraft Company
Тип апарата посадковий
Ракета-носій Атлас-Центавр
Космодром Мис Канаверал
Тривалість польоту ~ 63 години 30 хвилин
Технічні параметри
Маса 292 кг
Розміри 4,3 м (на Місяці). Висота приблизно 3 м.
Потужність до 85 Вт
Джерела живлення сонячні батареї
Посадка на небесне тіло
Небесне тіло Місяць
Дата і час посадки 2 липня 1966
Місце посадки Океан Бур,
2°28′26″ пд. ш. 43°20′20″ зх. д. / 2.474° пд. ш. 43.339° зх. д. / -2.474; -43.339 (Сервеєр-1)

Сервеєр-1 (англ. Surveyor 1) — перший американський спускний апарат, що здійснив м'яку посадку на Місяць в рамках місячної програми Сервеєр із запуску безпілотних апаратів з метою вивчення Місяця з його поверхні[1]. Після посадки апарат почав збирати дані, необхідні для підготовки польотів за програмою «Аполлон».

Сервеєр-1 був запущений 30 травня 1966 з мису Канаверал, штат Флорида, і 2 червня 1966 року успішно опустився на Місяць в Океані Бур. Він став першим американським спускним апаратом, що здійснив м'яку посадку на небесне тіло. За 4 місяці до цього на Місяць м'яко опустився радянський космічний апарат Луна-9. Сервеєр-1 передав на Землю 11 237 фотознімків місячної поверхні за допомогою телевізійної камери і складних радіо-телеметричних систем[1].

Програма Сервеєр координувалась Лабораторією реактивного руху з Лос-Анджелеса; проектування і складання апарата виконала компанія Хьюз Ейркрафт з Ель-Сегундо, штат Каліфорнія[1].

Цілі місії[ред. | ред. код]

Запуск ракети-носія Атлас-Центавр з Сервеєром-1 на борту
«Сервеєр-1», знятий орбітальним апаратом LRO (2009)
Тінь від Сервеєра-1 на місячній поверхні
  • Вивчення місячного рельєфа.
  • Дослідження гравітаційного поля Місяця.
  • Вивчення різних фізичних умов на місячній поверхні.
  • Телезйомка поверхні Місяця.

Конструкція[ред. | ред. код]

Рама[ред. | ред. код]

Рама апарата мала базову трикутну форму з алюмінієвих труб, що спрощувало монтування науково-технічного обладнання. У кутах рами кріпились три відкидні посадкові ноги з амортизаторами і опорами. Під час запуску опори перебували складеними під обтічником. Опори і амортизаційні блоки, укріплені на кожній нозі, складались з алюмінієвих чарунок, за рахунок деформації яких поглиналася енергія посадкового удару. Опори розкладалися на 4,3 м від центру апарата. Апарат був висотою приблизно 3 м.

Живлення[ред. | ред. код]

На вершині вертикальної щоглі висотою понад один метр, розташованої в центрі трикутника, були сонячні батареї площею 0,855 м² з 792 фотоелементів, що створювали потужність до 85 Вт, додатково використовувались срібно-цинкові батареї.

Зв'язок[ред. | ред. код]

До центру щогли кріпилась рухома плоска антена з високим коефіцієнтом підсилення, що передавала телевізійні зображення. Дві неспрямовані антени на кінцях розкладних щогл використовувались для передачі і прийому команд. Апарат мав два передавача і два приймача.

Теплозахист[ред. | ред. код]

Теплозахист забезпечувався поєднанням білої фарби і оздобленням з високим коефіцієнтом тепловиділення, нанесеними на поліровану алюмінієву основу.

Відсіки апаратури[ред. | ред. код]

На рамі у двох відсіках з контрольованою температурою розміщувалась електронна апаратура. Відсіки були вкриті потужною теплоізоляцією, крізь яку проходили теплові канали, також у відсіках були терморегулювачі і маленькі електричні нагрівачі. В одному відсіку, у якому підтримувалася температура від 5 до 50 °C, розміщувалось обладнання для зв'язку і контролю електропостачання. В іншому, у якому підтримувалася температура від −20 до 50 °C, розміщувалось обладнання для обробки сигналів.

Інженерне обладнання[ред. | ред. код]

Телевізійна камера була змонтована близько біля вершини триніжка. В структуру були вставлені тензодатчики, температурні сенсори та інше інженерне обладнання.

Один фотометричний приціл було змонтовано біля кінця посадкової опори. одна коротка стріла розкладалася з центру структури.

Сонячний сенсор, датчик Канопуса і швидкі гіроскопі, що оберталися у кардановій підвісці, допомагали визначити орієнтацію апарата.

Рух і орієнтація[ред. | ред. код]

Рух і орієнтація здійснювались за допомогою холодного азоту під час фази польоту. Твердопаливний двигун у формі сталевої кулі, змонтований у центрі апарата, використовувався при посадці. Три малі ракетні двигуни з керованою тягою використовувались під час корекції орбіти і посадки. Двигуни працювали на гідраті монометилгідразину (пальне) і суміші MON-10 (90 % диоксиду динітрогену (N2O2) і 10 % монооксиду азоту (NO)). Кожна камера згоряння мала тягу 130—460 Н, один двигун повертався для контролю крену. Паливо зберігалося у сферичних баках, прикріплених до рами апарата.

Схема посадки[ред. | ред. код]

Висотомір вмикав головний ракетний двигун для початкового гальмування. Після закінчення роботи твердопаливного двигуна відокремлювались висотомір і двигун. Після цього вмикались доплерівський і висотомірний радари, що забезпечували інформацію для роботи автопілота, який контролював систему малих двигунів до посадки.

Обладнання[ред. | ред. код]

На Сервеєрі-1 була встановлене телевізійна система і близько 100 датчиків для вимірювання температур, напруг, положення рухливих елементів апарату, а також акселерометри. Спеціальної наукової апаратури на Сервеєрі-1 не було. Телевізійна система могла працювати у двох режимах: з розкладанням зображення на 200 або на 600 рядків. Роздільна здатність її була 0,5 мм на відстані 1,6 м від камери. У складі апарату знаходилися сонячний датчик і датчик опорної зірки Канопус, а також кілька радіолокаторів для визначення швидкості спуску і відстані до місячної поверхні. Радіовисотомір давав сигнал на вимикання гальмівного двигуна. Інший висотомір за допомогою бортової обчислювальної машини керував двигунами малої тяги[1].

Політ[ред. | ред. код]

«Сервеєр-1» був запущений 30 травня 1966, відразу попрямувавши до Місяця, без виходу на паркувальну орбіту. Гальмівні двигуни були вимкнені на висоті близько 3,4 м над поверхнею Місяця. Силу удару об поверхню погасили його три амортизовані опори. Сервеєр-1 успішно приземлився 2 червня 1966 року в Океані Бур за координатами 2°28′26″ пд. ш. 43°20′20″ зх. д. / 2.474° пд. ш. 43.339° зх. д. / -2.474; -43.339[1].

Тривалість польоту Сервеєр-1 склала приблизно 63 години 30 хвилин. Стартова маса апарату становила 995,2 кг, а при примісяченні (витратилося паливо для маневрування, а також відокремився основний гальмівний двигун і радіолокаційний висотомір) близько 294,3 кг[1].

Сервеєр-1 почав телевізійну зйомку поверхні Місяця відразу після примісячення. Оскільки Місяць завжди обернений до Землі однією стороною, підтримка радіозв'язку з Сервеєром-1 вимагала тільки змін наземних станцій, через постійне обертання Землі. Електроенергія не вироблялася під час місячних ночей (апарат працював від сонячних батарей), середня тривалість яких становила 2 тижні. Весь цей період Сервеєр-1 був бездіяльним, споживаючи електроенергію тільки для обігріву електроніки[1].

Передача наукових даних (температури й інших параметрів середовища) тривала до 7 січня 1967 року, з кількома довгими перервами під час місячних ночей.

Галерея[ред. | ред. код]

Панорама з місця посадки Сервеєра-1

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж (англ.) NASA: «Surveyor 1».

Шаблон:Космічні запуски 1966