Синявський Олекса Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Наумович Синявський
Олексій Синявський.jpg
Народився 23 вересня (5 жовтня) 1887(1887-10-05)
с. Андріївка, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія (тепер Бердянський район Запорізька область, Україна)
Помер 24 жовтня 1937(1937-10-24) (50 років)
Київ, УРСР
Громадянство Російська імперія, УРСР, СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Сфера роботи мовознавство
Alma mater Харківський університет
Заклад Київський педінститут, Інститут мовознавства
Відомий завдяки: дослідженням та нормуванням української мови
Звання професор

Оле́кса Нау́мович Синя́вський (23 вересня (5 жовтня) 1887(18871005), с. Андріївка, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія (тепер Бердянський район Запорізька область, Україна) — 24 жовтня 1937, в'язниця НКВС СРСР, Київ, УРСР) — визначний український мовознавець і педагог, професор (1920), провідний діяч у нормуванні української літературної мови (1917—1933), фактичний редактор остаточного тексту «Українського правопису» (1927).

Жертва сталінського терору: безпідставно заарештований і страчений 1937 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1899 закінчив початкову школу. Навчався в нижчій ремісничій школі та середній електротехнічній школі в Одесі (не закінчив). 1909 екстерном закінчив гімназію (Дорпат). З 1909 — студент фізико-математичного факультету, з 1910 р. — історично-філологічного факультету Харківського університету.

Брав участь в українському національному русі. 1914 заарештований і висланий на два роки в Полтаву під нагляд поліції. Повернувшись до Харкова 1916, закінчив екстерном університет і отримав диплом 1-го ступеня. Залишений на кафедрі слов'янської філології (на підставі недрукованих праць) без стипендії.

З осені 1917 до початку 1918 працював управителем і учителем першої на Слобожанщині української гімназії, комісаром при Харківській шкільній окрузі (з грудня 1917 р.), головою Комісаріату в справах Харківської шкільної округи (квітень — вересень 1918 р.), викладав на курсах українську мову. Брав участь у видаванні часописів «Рідне Слово» й «Нова Громада», редагував українські підручники у видавництві «Союз». Був членом «Харківської шкільної громади».

Професор української мови Харківського інституту народної освіти (1920-1928), керував у ньому секцією української мови науково-дослідної кафедри мовознавства імені О. О. Потебні.

Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925—1928; відредагував його кінцевий варіант). Працював членом-редактором Комісії для складання словника української живої мови ВУАН. З 1928 очолював Діалектичну комісію ВУАН, з 1930 — завідувач відділу діалектології Інституту мовознавства ВУАН, де розробляв, зокрема, тему «Методологія соціальної діалектології». Одночасно (19321937) — професор Київського університету та Київського педагогічного інституту.

У 1937 заарештований органами НКВС. Убитий у тюрмі 24 жовтня 1937 в Києві. Реабілітований самими комуністами 1958.

Доробок[ред. | ред. код]

Олексій Синявський з дружиною Наталією Костянтинівною, донькою Галиною та сином Віктором (1930)

Автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови. У діалектології виступив за елементи фонологічного принципу проти суб'єктивізму епігонів молодограматизму (О. Брок, М. Йогансен та ін.). Ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка. Його перу належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови.

Книжка «Норми української літературної мови» (1941) стала вдалим синтезом як досліджень самого автора, так і тогочасних дискусій, що точилися довкола внормування української мови. Головним критерієм нормування для О. Синявського були внутрішні закони української мови. Праця мала на меті допомогти українцям вміло послуговуватися всім розмаїттям граматичних і стильових ресурсів рідної мови. Книга відзначається змістовністю, фаховістю, композиційною стрункістю. Складається з таких розділів: Літери і звуки; Звукозміни; Словозміна; Невідмінювані слова; Словотвір; Наголос; Ортоепія і правопис; Синтакса; Розділові знаки. Написана з глибокою лінгвістичною обізнаністю й великою спостережливістю, ця праця справила істотний вплив на зміцнення літературних норм, стала вихідним пунктом усіх пізніших академічних граматик та підручників для вишів.

Ю.Шевельов про О.Синявського[ред. | ред. код]

У праці «Покоління двадцятих років в українському мовознавстві» Ю. Шевельов високо оцінює доробок О. Синявського. Хоч усю мовознавчу продукцію 1920-х років тривалий час уважали «націоналістично-шкідницькою», усе істотне з усталеного Синявським збереглося до сьогодні. «…У головному реґляментація, запроваджена Синявським, хоч і без імени її творця, лишилася. Це, може, найкращий доказ її тверезости, життєздатности й науковости. Бо вона справді була побудована на широкій аналізі, на тверезому оцінюванні, на синтезі. В її основі лежало не механічне відштовхування від чогось неприємного…, а самостійна, суверенна, власна традиція й тенденція розвитку української мови, зокрема літературної мови»[1].

Серед визначних осіб, які найбільше вплинули на розвиток української літературної мови, Ю. Шевельов називає три прізвища: Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Олекса Синявський. Останній «вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу не тільки відчуття тенденцій розвитку, а й розуміння їх»[2].

Праці[ред. | ред. код]

Практичний доступний порадник з української мови.
Норми української літературної мови

Підручники, посібники[ред. | ред. код]

  • «Короткий нарис української мови» (Х., 1918).
  • «Порадник української мови» (Х., 1922).
  • «Украинский язык» (Х., 1923; кілька видань).
  • «Діалектологічний порадник. Програма для збирання діалектичних матеріалів з лівобережних монофтонгічних говорів української мови» (Х., 1924).
  • «Найголовніші правила української мови (За новим правописом)» (Х., 1929).
  • «Норми української літературної мови» (Х.-К., 1931).
  • «Норми української літературної мови» Л., 1941.
  • «Курс української мови» (підручник для педвишів; не опублікований).

Статті[ред. | ред. код]

  • Описание рукописей А. А. Потебни // Бюлетень редакційного комітету для видання творів О. О. Потебні. — № 1. — Х., 1922. — С. 86-92 (співавтор).
  • Мова творів Гр. Сковороди // Червоний шлях. — 1924. — № 4-5. — С. 248—255.
  • Дещо про Шевченкову мову. Спроба вияснити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови // Україна. — 1925. — № 1-2. — С. 100—114.
  • Украінський правопис // Вісти ВУЦВК. Додаток: «Культура і Побут», 1926, № 36, ст. 1—2.
  • Фонетична контроверса // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. — Кн. 13-14. — 1927. — С. 264—276.
  • З верховин нової літературної української мови (Про мову І. Котляревського) // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. — № 76-б. — Т. 2. — 1928. — С. 106—210.
  • Потебня як дослідник української мови // Збірник Харківського інституту народної освіти. — Т. 3. — 1928. — С. 14-18.
  • З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології) // Український діалектологічний збірник. — Кн. 2. — 1929. — С. 231—273.
  • Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства. — Т. 2. — 1929. — С. 5-33.
  • Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 7-51.
  • На синтаксичні теми (З приводу орудного дієвої особи при переємних дієприкметниках) // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 85-91.
  • Коротка історія «Українського правопису» // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 93-112.
  • Принципи редагування мови й правопису Т. Шевченка та конкретні зразки. (Пропозиція) // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 116—124.
  • Російсько-український словник ВУАН // На мовознавчому фронті. — Кн. 1. — 1931. — С. 57-66.
  • Замітки про мову села Любеча на Чернігівщині // Мовознавство. — № 1. — 1934. — С. 91-97.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві існує вулиця Олекси Синявського[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шевельов Ю. Покоління двадцятих років в українському мовознавстві // Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. — К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2002. — С. 15
  2. Там само. — С. 16
  3. Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 490/4554 «Про найменування нових вулиць у Святошинському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]