Андріївка (Бердянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Андріївка
Andriivka berd gerb.png Andriivka berd prapor.png
Герб Андріївки (Бердянський район) Прапор Андріївки (Бердянський район)
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район/міськрада Бердянський район
Рада Андріївська селищна рада
Код КОАТУУ: 2320655200
Основні дані
Засноване 1808
Статус з 1957 року
Площа 9.42 км²
Населення 2765 (01.01.2018)[1]
Густота 293,5 осіб/км²
Поштовий індекс 71140
Телефонний код +380 6153
Географічні координати 47°06′02″ пн. ш. 36°35′03″ сх. д. / 47.10056° пн. ш. 36.58417° сх. д. / 47.10056; 36.58417Координати: 47°06′02″ пн. ш. 36°35′03″ сх. д. / 47.10056° пн. ш. 36.58417° сх. д. / 47.10056; 36.58417
Висота над рівнем моря 88 м
Водойма р. Кільтиччя, Комишувата
Відстань
Найближча залізнична станція: Єлизаветівка
До станції: 24,8 км
До райцентру:
 - автошляхами: 40,9 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 156 км
Селищна влада
Адреса 71140, Запорізька обл., Бердянський р-н, смт. Андріївка, вул. Праці, 2
Голова селищної ради Кагадій Наталя Анатоліївна
Веб-сторінка Андріївська селищна рада
Карта
Андріївка. Карта розташування: Україна
Андріївка
Андріївка
Андріївка. Карта розташування: Запорізька область
Андріївка
Андріївка

Андрі́ївка (до колонізації — татарське селище Канжеґали) — селище міського типу розташоване в Бердянському районі Запорізької області. Населення становить 2765 (01.01.2018) осіб. Орган місцевого самоврядування - Андріївська селищна рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Селище міського типу Андріївка знаходиться на березі річки Кільтиччя в місці впадання в неї річки Комишувата, нижче за течією примикає село Успенівка.

Відстань до райцентру становить близько 44 км і проходить автошляхом місцевого значення.

Історія[ред. | ред. код]

Андріївку заснували на казенних землях у 1808 року.[2][3] Село засновано переселенцями — козацькими родинами із сіл Городище, Красне, Митченки, Обмачево і Тиниці Конотопського повіту Чернігівської губернії, що підтверджується "Відомістю про козаків Конотопського повіту, сіл Обмачево, Городище, Митченки, Красного та Тиниці, які побажали переселитися до Таврійської губернії Мелітопольського повіту.

Метричні книжки Андріївської Покровської церкви, починаючи з 1810 року (в зазначеному році церква була освячена) підтверджують, що козацькі родини із сіл Городище, Красне, Митченки, Обмачево і Тиниці Конотопського повіту, дійсно проживали в заснованому ними селі Андріївка.

Твердження архієпископа Гермогена, що на місці заснування села «нєкогда» був нагайський аул помилкове. Хоча і не виключається що ногайці, в осінньо-зимовий період «розбивали» в районі річки Кільтиччя і її приток, стойбище. Аулу з назвою «Канджегали», серед аулів орд нагайців, яких Г. Потьомкін поселив у 90-і роки XVIII століття на Молочних водах (території між річками Берда, Конка і Молочка), не було.

Поряд із Андріївкою були ногайські поселення Єдичкульської орди Айтамагли (нині с. Софіївка), Канджегали (село Андрівка), Шаншекли (с. Трояни), Югартамгали (с. Дмитрівка), Каясууглу (с. Палаузовка) та Алтоул (с. Новотроїцьке).

Зазначене підтверджується у повідомленні Таврійської вченої архівної комісії (м. Сімферополь, 1912 р. «Ногайці на Молочних водах (1790—1832 рр.). Історичний очерк Олександра Сергеєва. Можна допустити, що дослідників матеріалів про с. Андріївку привело до помилкових висновків, щодо місця його заснування, співзвучність розташованих в одному регіоні сіл Андрівка і Андріївка, перше з яких, дійсно було засновано у 1862 р. на місці ногайського аулу Канжегали.»

Названо село Андріївка на честь одного із першопоселенців Андрія Андрійовича Дерев'янко (у метричній книжці церкви святої Великомучениці Варвари, села Митченки Конотопського повіту Чернігівської губернії, його і його батька, прізвище дещо інше — Дерев'янченко). Про це повідомляє автор, який розмістив статтю про село Андріївка в газеті «Таврійські губернські відомості» від 10 жовтня 1864 р., посилаючись на старожилів села.

Прізвище А. Дерев'янко і його родини було у списках козацьких родин зазначених вище населених пунктів Конотопського повіту Чернігівської губернії, які у 1807 р. виявили бажання переселитися в Таврійську губернію.

Тому є доказові підстави стверджувати, що А. Дерев'янко ніякого відношення до Полтавської губернії не мав.

На час реформи 1861 року Андріїка вважалася одним з найбільших волосних сіл Північної Таврії. Тут налічувалося 905 дворів, проживало 7262 мешканці, в тому числі 3787 осіб чоловічої статі. Село забудовувалося невеликими мазанками чи складеними з саману хатами, безладно розкиданими вздовж кривих, вузьких вулиць.

Медичної служби майже не було. 1879 земські повітові збори ухвалили збудувати в Андріївці лікарню. Минуло ще 20 років, доки її спорудили й відкрили. В цій лікарні на 20 ліжок працював 1 лікар, чотири фельдшери, акушерка. Лікарня обслуговувала округу з населенням 23 тис. чоловік. У 1899 році на акушерському пункті приймали тільки 2 % новонароджених. Тому з 515 померлих у цьому році 317 становили діти, серед яких 223 — віком до одного року.

У селі було два однокласних міністерських училища, відкритих у 1849 і 1874 рр., які в 1874/75 навчальному році відвідувало 119 дітей, з них 8 дівчаток. 1889 року тут відкрили два земські однокласні народні училища, а 1897—1898 рр.— ще два. У 1889/1890 навчальному році в них налічувалося 634 дітей, але ще 1085 хлопчиків і дівчаток лишалися поза школою.

Дебати про будівництво в селі земського училища на зборах Бердянського повітового земства тривали близько 10 років. Лише 1908 року його спорудили на кошти сільського кредитно-ощадного товариства. Але тут могли навчатися тільки діти заможних батьків — основних пайовиків товариства. На 1908 рік у селі працювало 11 шкіл, навчалося 840 дітей, з них 230 дівчаток.

1914 року в Андріївці налічувалося 1618 дворів і проживало 16 337 мешканців. В селі працювало 5 крамниць.

З 1917 — у складі УНР. До 1921 тут були органи самоуправління армії Нестора Махна. З 1932 комуністична влада вдалася до терору голодом, жертвами якого стали 297 осіб, серед яких низка болгарських родин. Сталінські війська втекли з Андріївки 6 жовтня 1941 року, а 1943 повернулися. З 1991 — у складі незалежної України.

12 жовтня 2014 року у селищі невідомі завалили пам'ятник Леніну.

Адміністративна історія[ред. | ред. код]

Андріївка була центром Андріївського району, що був утворений 1935 року в складі Дніпропетровської області. 10 січня 1939 року Андріївський район переданий до складу Запорізької області. 30 грудня 1962 року район скасовано.

Населення[ред. | ред. код]

Етнічний склад: українців — 70 %, росіян — 29 %, проживають також болгари, білоруси, греки, молдавани, цигани[4].

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
7378 3954 4017 3402 2860

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська
91,41 % 7,92 %

Економіка[ред. | ред. код]

  • «Агротехсервіс», ВАТ.

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Школа.
  • Андріївський будинок дитячої творчості.
  • Лікарня.

Персоналії[ред. | ред. код]

В Андріївці народилися:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. РГІА фонд № 1281, опісь № 11, рік 1808, Ед. ХР. № 131, Лист № 191 «Звіт Таврійського громадянського губернатора генерал-лейтенанта Бороздіна, від 27 лютого 1809 р., міністру внутрішніх справ уряду Російської імперії»
  3. Державний архів у АР Крим, Ф 68, оп. 1, Спр. 1183 — "Про переселення у 1809 році в с. Андріївка Мелітопольського повіту, Таврійської губернії із Полтавської і Чернігівської губерній «нових переселенців» 
  4. Андріївка — Енциклопедія Сучасної України

Посилання[ред. | ред. код]