Скальковський Аполлон Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аполлон Скальковський
Apollo Skalkowski
Skalkovsky.jpg
Народився 1 (13) січня 1808(1808-01-13)
Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 28 грудня 1898 (9 січня 1899)(1899-01-09) (90 років)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Громадянство / підданство Російська імперія
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова і Вільнюський університет
Діти син і дочка
Нагороди Демидовська премія

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Скальковський Аполлон Олександрович на Вікісховищі

Аполло́н Олекса́ндрович Скалько́вський (пол. Apollo Skalkowski, рос. Аполлон Александрович Скальковский; 1 (13) січня 1808(18080113), Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — 28 грудня 1898 (9 січня 1899)(18990109), Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — історик, архівіст та статистик Російської імперії польського походження.

Життєпис[ред.ред. код]

Вихованець Віденського й Московського університетів, з 1828 — урядовець канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства в Одесі, згодом довголітній секретар і редактор видань Одеського статистичного комітету (офіційна назва — головний статистичний комітет Новоросійського краю; Скальковський очолював його понад п'ятдесят років), один із засновників Одеського Товариства історії і старожитностей, активний діяч Товариства сільського господарства Південної Росії; 19 грудня 1856 був обраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук (історико-філологічне відділення, по розряду історико-політичних наук). Також заснував у Одесі архів міністерства внутрішніх справ і очолював його.

Батько театрального критика Костянтина Скальковського та оперової співачки Ганни Бертенсон-Скальковської.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Автор численних праць з історії й економіки Південної України XVIII—XIX століть (переважно на основі архівних матеріалів); головні з них: «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края», тт. І—II (1835—1838) й «Опыт статистического описания Новороссийского края», тт. І—II (1850—53; т. III залишився в рукопису; за цю працю отримав Демидовську премію). Скальковський знайшов і зберіг архів Коша Запорозького XVIII століття (нині в Києві), на підставі якого написав низку праць, зокрема «История Новой Сѣчи или последняго Коша Запорожского», тт. І—III (1840; друге видання — 1846, третє — 1885—86; сучасне перевидання — 1994), «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII ст. 1733—1768 гг.» (1845); документальні статті з історії Запорожжя та Правобережної України XVIII ст., серед них: «Филипп Орлик и Запорожцы» («Київська старовина», 1882), «Несколько документов из истории гайдамачества» («Київська старовина», 1885) та ін.

Історичні праці Скальковського, не зважаючи на романтичний підхід, певну ідеалізацію Запорожжя й шляхетське наставлення до історії гайдамаччини, завдяки документальній базі, зберігають свою вагу для історичної науки, особливо через те, що деякі цінні документи з історії Південної України та Запорозької Січі, які він використував, зараз втрачені. Зневажливе ставлення Скальковського до гайдамаків було затавровано Тарасом Шевченком у поезії «Холодний Яр»[1].

Також був автором публіцистичних статей, історичних романів («Кагальничанка», «Хрустальная балка», «Братья Искупители», «Мамай») тощо. У Санкт-Петербурзі й Одесі зберігся цінний архів Скальковського, зокрема його досі не опублікований щоденник, розпочатий ще за студентських років, писаний спершу польською, а пізніше російською мовою.

Праці[ред.ред. код]

  • «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края», тт. І—II (1835—1838)
  • «Опыт статистического описания Новороссийского края», тт. І—II (1850—53; т. III залишився в рукопису; за цю працю отримав Демидовську премію)
  • «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» («Исторія Новой Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго»), тт. І—III (1840; друге видання — 1846, третє — 1885—86; сучасне перевидання — 1994)
  • «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII ст. 1733—1768 гг.» (1845)
  • Первое тридцатилетие Одессы (1837).
  • Сношения запорожцев с Крымом. Материалы для истории Новороссийского края (1844).
  • Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае (1848).
  • Историко-статистический опыт о торговых и промышленных силах г. Одессы (1859).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

28 квітня 2016 року відповідно до закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» та політики декомунізації України в Одесі, яка була одним з об'єктів досліджень Скальковського. Зокрема, було увічнено пам'ять Скальковського і його ім'ям було названо колишній Другий Стахановський провулок.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «„Гайдамаки не воины,— / Розбойники, воры. / Пятно в нашей истории…“ / Брешеш, людоморе! / За святую правду-волю / Розбойник не стане» — ці Шевченкові рядки відносяться до книжки Скальковського «Наезды гайдамак на Западную Украйну…».
  2. Парк Ленинского комсомола в Одессе получил имя Савицкого, а Пионерская стала Академической. dumskaya.net (ru). 28-04-2016. 

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Скальковский Аполлон Александрович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  • Інформація на сайті Російської академії наук.
  • С. Я. Боровой. Скальковский, Аполлон Александрович // Советская историческая энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1969, т. 12, стлб. 944.
  • С. Я. Боровой. А. А. Скальковский и его работы по истории Южной Украины // Записки Одесского археологического общества, 1960, т. 1.
  • С. Я. Боровий. Про економічні погляди А. О. Скальковського // З історії економічної думки на Україні. Київ, 1961.
  • Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження(друга половина XVIII-перша половина ХІХ ст.).-Х.:Основа, 1996.
  • Котова Н. О. Аполлон Скальковський і його «Опыт статистического описания Новороссийского края» // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 8. — С. 126—132.
  • Новікова Л. В. Три видання «Истории Новой Сечи» А. О. Скальковського: до питання про зміни в структурі твору // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 8. — С. 178—185.
  • Бондар Г. С. Публікація джерел з історії України в газеті «Одесский вестник»: А. О. Скальковский // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 8. — С. 222—227.
  • Хмарський В. М. З історії розвитку археографії на Півдні України: Аполлон Скальковський // Записки історичного факультету (Одеса). — Одеса, 1998. — Вип. 6.
  • Новікова Л. В. Проблема володіння Північним Причорномор'ям в оцінці А. О. Скальковського // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип. 11. — С. 116—123.
  • Новікова Л. В. «Історіограф» Південної України Аполлон Скальковський: інтелектуальна апологія імперської політики та регіональної історичної самобутності.-Одеса: Одеський національний університет, 2012.


Геродот Це незавершена стаття про історика.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.