Софяник Олег Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олег Олексійович Софяник (* 4 травня 1964, Севастополь, УРСР) — український радянський дисидент, плавець-марафонець, рекордсмен Книги Рекордів України.

Дисидент[ред. | ред. код]

У 1977, навчаючись в 7 класі школи № 41, почав писати листи на радіостанцію «Німецька хвиля» і розсилати листівки із закликами до боротьби з існуючим ладом на адреси, взяті з телефонного довідника. 13 жовтня 1977 був затриманий КДБ СРСР. Враховуючи неповноліття, відбувся профілактичною бесідою.

У 1979 з друзями створив підпільну групу «Комітет борців за свободу», який поширював листівки із закликами до революції. 14 березня 1979 заарештований КДБ разом з товаришем Ігорем Шарцом, провів три доби у камері попереднього ув'язнення, підданий психіатричній експертизі і визнаний осудним. Однак, не мав 16 років і був відпущений під нагляд батьків.

У 1982 вступив до Севастопольського приладобудівного інституту. 15 жовтня був затриманий КДБ у Москві при зустрічі з працівниками посольства США, в яких просив допомоги у виїзді з СРСР. Після допиту висланий з Москви.

Двічі — у липні та листопаді 1983 — був призваний до радянської армії, але тікав зі збірного пункту у Сімферополі. У грудні 1983 покликаний втретє. Почав службу з будбаті в Тулі. 12 січня 1984 публічно відмовився від служби з політичних мотивів і в цей же день відправлений у 12-1 відділ Тульської обласної психіатричної лікарні. 8 лютого лікарська комісія поставила діагноз: «уповільнена шизофренія». Звільнений у липні 1984.

У 1985 відновився в інституті на 2 курс.

У жовтні 1985 взяв квиток на круїзний пароплав з Одеси до Батумі. Мав із собою надувний човен. Вночі 24 жовтня між Сухумі і Батумі вистрибнув за борт з наміром доплисти до Туреччини. На третю добу був затриманий сторожовим катером. Сидів у СІЗО під Сухумі, етапований до Криму. Звинувачений за ст. 75 КК УРСР «Незаконне перетинання кордону». У грудні 1985 поміщений на примусове лікування в психіатричну клініку Севастополя. Звільнений у лютому 1987.

У жовтні 1987 затриманий при спробі пройти у французьке посольство в Москві, де хотів попросити політичного притулку. Звільнений 27 грудня 1987.

У березні 1988 послав до Президії Верховної Ради СРСР заяву з відмовою від радянського громадянства за політичними мотивами. 20 березня знову примусово поміщений в психіатричну клініку. Звільнений у вересні 1988.

У жовтні 1988 вступив в громадську організацію «Свобода еміграції для всіх», співпрацював з газетою «Експрес-Хроніка» Олександра Подрабінека. У серпні 1989 вступивши у партію «Демократичний Союз» Валерії Новодворської, очолив Севастопольську організацію. Зібрав сотні історій про втечі з СРСР.

Плавець-марафонець[ред. | ред. код]

Спортсмен, займається марафонським плаванням. Президент клубу марафонського плавання «Дельфін».

Перший марафонський заплив здійснив у 2002 році. На травень 2012 року мав більше 50 марафонських запливів, найдовший з яких — через Південно-Китайське море довжиною 350 км. Також переплив Середземне море, Мармурове море, протоку Босфор (вздовж і впоперек разом з журналістом Романом Черненко), протоку Дарданелли. Здійснював марафонські запливи на відстань до 100 кілометрів уздовж берегів Криму. Відомий також запливами в холодній воді в зимовий час[1].

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

В липні 2015, під час російсько-української війни, відмовився повертатись з території України до окупованого Росією Криму через загрозу арешту[2] спецслужбами окупаційної влади.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]