Софія Ягеллонка (1522–1575)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Ягеллонка
Zofia Jagiellonka
Софія Ягеллонка
Софія Ягеллонка на портреті пензля Лукаса Кранаха-молодшого, близько 1565 року
герцогиня-консорт Брауншвейг-Люнебургу
Початок правління: 22 лютого 1556
Кінець правління: 11 червня 1568

Попередник: Марія Вюртемберзька
Наступник: Ядвіґа Бранденбурзька

Дата народження: 13 липня 1522(1522-07-13)
Місце народження: Краків[1]
Дата смерті: 28 травня 1575(1575-05-28) (52 роки)
Місце смерті: Шенінген, Брауншвейг-Люнебург
Чоловік: Генріх Брауншвейг-Люнебурзький
Діти: не було
Династія: Ягеллони, Вельфи
Батько: Сигізмунд I Старий
Мати: Бона Сфорца

Софія Ягеллонка (пол. Zofia Jagiellonka, лит. Sofija Jogailaitė), також Софія Польська; 13 липня 1522 — 28 травня 1575) — польська королівна та литовська княжна з династії Ягеллонів, донька короля Польщі Сигізмунда I та міланської принцеси Бони Сфорца, дружина герцога Брауншвейг-Люнебургу Генріха II.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Софія народилась 13 липня 1522 року у Кракові. Вона була четвертою дитиною та другою донькою в родині короля Польщі та великого князя Литви Сигізмунда I та його другої дружини Бони Сфорца. Дівчинка мала старшого брата Сигізмунда Августа та сестру Ізабеллу. Ще один брат Альбрехт помер до її народження. Згодом в сім'ї з'явились молодші доньки Анна та Катерина. Від першого шлюбу батька у Софії була також єдинокровна сестра Ядвіґа.

Королівна зростала у Вавелі разом з молодшими сестрами. Батька не стало у 1548 році. Матір, яка була сильною та енергійною жінкою, в останні роки його правління фактично керувала державою. Вона намагалася зберегти свій вплив і при володарюванні сина, однак Сигізмунд Август не підтримав її амбіцій. Через конфлікт із ним Бона Сфорца із доньками від'їхали до Мазовії, де жили у замку Уяздов.

Софія з трьох молодших сестер вважалася найрозумнішою. Першим претендентом на її руку став герцог Пруссії Альбрехт, який нещодавно овдовів. Але Сигізмунд Август побоювався зростання його впливу в Польщі. Також король відмовив італійським шляхтянам, які прагнули здобути руку Софії. У 1555 році прийшла пропозиція від пыдстаркуватого герцога Брауншвейг-Люнебургу.[2]

Шлюб[ред. | ред. код]

Генріх II

У 1556 році 33-річна Софія взяла шлюб із 66-річним герцогом Брауншвейг-Люнебургу Генріхом II.[3] Союз був політично спланованим. Ймовірно, католицька церква хотіла таким чином закріпити свої позиції в німецькому герцогстві, де ширилися ідеї реформаторства та посилити вплив герцога-католика, чиї володіння оточували землі лютеранських володарів.[4] Шлюб за довіреністю було укладено в Варшаві. Шлюбний контракт було підписано 30 листопада 1555 року. Він передбачав за Софією посаг у 32,000 гульденів та «ранковий подарунок» у 10,000 гульденів.[2]

До Вольфенбюттеля її супроводжував єпископ Іван Дрогойовський. Карети везли велику кількість коштовностей. Молоду дружину герцога та супроводжуючих шляхтичів зустрічали з великою помпою. Вінчання відбулося між 22 та 25 лютого. Для нареченого це був другий шлюб, від першого він мав чотирьох дорослих дітей.

За кілька років перед весіллям Генріх провів реконструкцію Вольфенбюттельського замку та збудував новий житловий палац. Спільних дітей у пари не народилося. Бона Сфорца виїхала з Польщі до батьківщини у тому ж році, коли Софія вийшла заміж.

Герцогиню описували як розумну, добре освічену жінку з різнобічними інтересами. Вона знала польську, італійську та латинські мови. Згодом навчилася німецької. Це стало відомо, в основному, через її листування. Софія намагалася підтримувати добрі стосунки з сім'єю чоловіка та згладити його суперечки із сином Юліусом — палким прихильником лютеранства. Сприяла розвитку культурного життя в країні. Для Юліуса купувала у Польщі книжки та витвори мистецтва.[4]

Вдівство[ред. | ред. код]

11 червня 1568 року Генріха II не стало. Софія після цього переїхала в свій маєток у Шенінгені та почала підтримувати зв'язки із протестантськими богословами.[4] Навесні 1570 року герцогиня перейшла в лютеранство, ставши єдиним членом родини Ягеллонів не-католиком.

Згодом у неї виникла суперечка із пасинком Юліусом щодо управління Шенінгеном. Конфлікт було вичерпано 17 січня 1572 підписаною угодою. Тим не менш, Юлій не виконував умов договору, і Софії довелося звернутися для захисту своїх прав до імператора Священної Римської імперії Максиміліана II. В своїх листах герцогиня називала себе «покинутою, бідною удовицею серед незнаного народу цього краю».[4]

Її брат Сигізмунд II Август помер у липні 1572 року. Софія була дуже розчарована тим, що польська шляхта офіційно не повідомила їй. Вона після цього вважала себе головою династії Ягеллонів, турбувалася про влаштування шлюбу своєї сестри Анни, наказала встановити у Краківському соборі мармурові плити з епітафіями Ягеллонам та плиту з їхньою генеалогією у тамтешній каплиці Святого Хреста. Також обіцяла імператору Максиміліану підтримати у виборі короля на польський трон ерцгерцога Ернста. Останній вірив у великий авторитет Софії у Польщі. Однак, Габсбурги переоцінили можливості її впливу. Посланці герцогині на зборах узгоджували переважно особисті питання.[2]

Замок Шенінген, гравюра Маттеуса Меріана-старшого

До кінця життя Софія залишалася енергійною та активною людиною. Вона чудово господарювала у своїй новій власності, яку перетворила з провінційного містечка в сільській місцевості на центр культурного життя. Реконструювала палац у ренесансному стилі, розбила навколо сад. Вела жваве листування із Польщею та великою кількістю княжих будинків у Німеччині, духовенством, і навіть професорами. Її кореспондентами були більш ніж 184 особи. Фінансові справи герцогині також процвітали, про що свідчать її позики містам Лейпцигу та Магдебургу, а також багатьом приватним особам, в тому числі німецьким князям.[4] Її двір при цьому становив всього 90 осіб.[2]

Померла Софія у віці 52 років 28 травня 1575-го у Шенінгені. Похована у крипті церкви Святої Діви Марії у Вольфенбюттелі. Всупереч звичаю, похоронна проповідь, яку прочитав Лазарус Арнольді, не була надрукована.

У своєму заповіті вона відписала 6000 талеров для відкриття університету в Хельмштадті, 6000 талерів для лікарні у Шенінгені та 2000 талерів для костьолу та школи у Шенінгені. Після її смерті Юлій перевіз її колекції гобеленів, картин, коштовностей та старовинних книг до себе у Вольфенбюттель.[4] Конфлікти щодо її спадку тривали більш ніж сотню років.[2]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Владислав II Ягайло
Jagajła. Ягайла (XIX).jpg
 
Софія Гольшанська
Zophia107Q.jpg
 
Альбрехт II
Albrecht II. von Habsburg.jpg
 
Єлизавета Люксембурзька
Betka2.jpg
 
Галеаццо Марія Сфорца
Piero Pollaiuolo Portrait of Galeazzo Maria Sforza.jpg
 
Бона Савойська
Bona of Savoy with saint 02.jpg
 
Альфонсо II
Alfonso II di Napoli.jpg
 
Іпполіта Марія Сфорца
Ippolita Maria Sforza.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Казимир IV Ягеллончик
Casimir IV Jagiellon.PNG
 
 
 
 
 
Єлизавета Австрійська
Elżbieta Rakuszanka.JPG
 
 
 
 
 
Джан Галеаццо Сфорца
Gian Galeazzo II. Maria Sforza.jpg
 
 
 
 
 
Ізабелла Арагонська
Isabella of Aragon.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сигізмунд I Старий
Lesseur-Zygmunt I Stary.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бона Сфорца
Bona (?).jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119066939 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в г д Весільна культура. Софія Ягеллонка [1] (англ.)
  3. Allgemeine Deutsche Biographie. Heinrich der Jüngere [2] (нім.)
  4. а б в г д е Софія Ягеллонка — герцогиня Брауншвейг-Люнебурга [3] (пол.)

Література[ред. | ред. код]

  • Małgorzata Duczmal, Jagiellonowie. Leksykon biograficzny, Kraków — Poznań 1996, стор. 509—520.
  • Andrea Lilienthal, Die Fürstin und die Macht: welfische Herzoginnen im 16. Jahrhundert: Elisabeth, Sidonia, Sophia. Hannover 2007.
  • Jan Pirożyński, Die Herzogin Sophie von Braunschweig-Wolfenbüttel aus dem Hause der Jagiellonen (1522—1575) und ihre Bibliothek. Ein Beitrag zur Geschichte der deutsch-polnischen Kulturbeziehungen in der Renaissancezeit. Wiesbaden 1992.
  • Jan Pirożyński, Der internationale Korrespondentenkreis der Herzogin Sophie aus dem Hause der Jagiellonen (1522—1575). Ein Beitrag zur kulturellen Vermittlung einer polnischen Prinzessin. Popp, Dietmar; Suckale, Robert [Hrsg.]: Die Jagiellonen. Kunst und Kultur einer europäischen Dynastie an der Wende zur Neuzeit. Nürnberg 2002.
  • Jan Pirożyński, Die Rolle der Herzogin Sophie von Braunschweig-Wolfenbüttel aus dem Hause der Jagiellonen angesichts der Habsburgischen Kandidatur für den polnischen Thron während des ersten Interregnums in Polen (1572—1574). Studia Austro Polonica (1996) 5, стор. 59-80.
  • Aleksander Przeździerecki, Jagiellonki polskie w XVI. wieku, t. I—V, Kraków 1880.

Посилання[ред. | ред. код]