Еміль Лубе

Еміль Лубе
фр. Émile Loubet
Еміль Лубе
58-й прем'єр-міністр Франції
27 лютого 1892 — 6 грудня 1892
Попередник	Шарль Фрейсіне
Наступник	Александр Рібо
8-й президент Французької Республіки, співкнязь Андорри
18 лютого 1899 — 18 лютого 1906
Попередник	Фелікс Фор
Наступник	Арман Фальєр
Народився	31 грудня 1838(18381231) Марсанн
Помер	20 грудня 1929 (90 років) Монтелімар
Похований	Монтелімар
Відомий як	політик, адвокат
Країна	Франція
Alma mater	Правничий факультет Паризького університетуd
Політична партія	Democratic Republican Allianced
У шлюбі з	Marie-Louise Loubetd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Еміль Франсуа Лубе (фр. Émile François Loubet) — французький політичний діяч і 8-й президент Франції.

Ранні роки

Еміль Лубе народився 31 грудня 1838 року у родині землевласника і мера Марсанна (департамент Дром). Прийнятий у 1862 році до паризької адвокатури, наступного року він захистив докторську дисертацію з права. Студентом він став свідком великого тріумфу Республіканської партії в Парижі на загальних виборах у 1863 році, під час Другої французької імперії. Він влаштувався працювати в Монтелімарі, де в 1869 році одружився на Марі-Луїзі Пікар. Він також успадкував невеличкий маєток в Гриньяні.

Політична кар'єра

У кризу 1870 року, яка призвела до кінця імперії, Лубе став мером Монтелімара, і з цього часу був послідовним прихильником Леона Гамбетти. Обраний у палату депутатів у 1876 році від Монтелімара, він був одним з тих 363 депутатів, які 16 травня 1877 року прийняли вотум недовіри кабінету герцога де Брольі.

На загальних виборах у жовтні він був переобраний; його місцева підтримка збільшилась через те, що уряд позбавив його посади мера. У палаті він особливо займався освітою, борючись з клерикальною системою, встановленою Альфредом Фаллу, і працюючи на створення вільного, обов'язкового і світського початкового навчання. У 1880 році він став президентом відомчої ради в Дромі. Його підтримка другого кабінету Жюля Феррі і прагнення до колоніальної експансії Франції надали йому велику вагу в помірній Республіканській партії.

Він увійшов до сенату у 1885 році, і був міністром громадських робіт у кабінеті П'єра Тірара з грудня 1887 року по березень 1888 року. У 1892 році президент Саді Карно, який був його особистим другом, попросив його сформувати кабінет. Лубе отримав портфель міністра внутрішніх справ разом з постом прем'єр-міністра. Йому довелося мати справу зі злочинами анархістів того року і з великим страйком у Кармо. У страйку він виступив в якості арбітра та надав рішення, яке в багатьох колах було сприйнято як надто сприятливе для страйкарів.

У листопаді почалися викриття щодо зловживань Панамської компанії. Лубе заявив, що ображений підозрами у його неупередженості і не може більше стояти на чолі кабінету. Тим не менш, він зберіг за собою портфель внутрішніх справ у новому кабінеті Александра Рібо, що утворився 7 грудня 1892 року, але вже в січні 1893 року вийшов у відставку.

Президент Французької Республіки (1899—1906)

Портрет Лубе

Репутація Лубе забезпечила йому в 1896 році головування у Сенаті. Після смерті Фелікса Фора Лубе в лютому 1899 року був обраний 483 голосами президентом республіки. Його єдиний серйозний конкурент Жюль Мелін отримав 279 голосів.

Його обрання президентом співпало з розпалом боротьби у справі Дрейфуса. В день поховання президента Фора монархісти та націоналісти невдало спробували повалити діючу у Франції політичну владу. Під час кінних перегонів у Отеї у червні антидрейфусар вдарив президента тростиною по голові. У тому ж місяці Лубе доручив Вальдеку-Руссо сформувати кабінет. Зусиллями Лубе і Вальдека-Руссо справу Дрейфуса було залагоджено — коли Дрейфус був вдруге засуджений військовим судом в Ренні, Лубе дарував йому помилування.

Під час каденції Лубе гостро постало клерикальне питання. В квітні 1905 року французький посол був відкликаний з Ватикану, а в липні відокремлення церкви від держави було проголошено палатою депутатів. Між Францією і Великою Британією погіршилися стосунки через взаємну критику стосовно Другої англо-бурської війни і справи Дрейфуса. Розбіжності були улагоджені підписом англо-французької угоди у 1904 році, яка закріпила визнання французьких претензій у Марокко в обмін на невтручання в британську окупацію Єгипту. Лубе відкривав виставку в Парижі 1900 року, прийняв російського імператора Миколу II у вересні 1901 року і зробив візит до Росії в 1902 році. Він також обмінявся візитами з королем Едуардом VII, з королем Португалії, королем Італії та королем Іспанії. Під час візиту короля Іспанії в 1905 році був здійснений невдалий замах на його життя — під екіпаж кинули бомбу, коли вони їхали з опери Гарньє в палац Орсе. Коли його каденція закінчилася в січні 1906 року, він став першим президентом Третьої республіки, термін повноважень якого закінчився природним чином з передачею повноважень обраному наступникові. У 1904 році король Оскар II призначив його лицарем норвезького лева.

Джерела

• Chisholm, Hugh, ed (1911). Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
• Avenel, «Le Président E. Loubet et ses prédécesseurs» (П., 1903).

Посилання

• «Loubet, Émile». The New Student's Reference Work. Chicago: F. E. Compton and Co. 1914.
• Лубе, Эмиль // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890—1907.