Еміль Бернар
Еміль Берна́р (фр. Émile Bernard, 28 квітня 1868, Лілль — 16 квітня 1941, Париж) — французький художник-неоімпресіоніст, один з теоретиків символізма в мистецтві. Його вважають також найвідомішим постімпресіоністом.
Навчання
Еміль був сином торгівця тканинами. Стосунки з батькам ніколи не були гармонічними[9]. Його сестра хворіла, тому сину не приділяли багато уваги. У 1878 р. сім’я переїхала у Париж. Спочатку хлопець вчився у Школі декоративних мистецтв. У дванадцять років виконав копію картини Франса Халса «Циганка» [10]. З 1884 р. проти волі батька вчить живопис у майстерні-студії Фернана Кормона у Парижі. Тут він експериментував з імпресіонізмом та пуантилізмом. Вже у перший рік навчання Еміль експериментує з кольорами, чим став у пряму опозицію академічному навчанню.
У майстерні Еміль відразу подружився з Анрі де Тулуз-Лотреком, Луї Анкетеном. Вони повели хлопця у Лувр, аби показати полотна Веласкеса, малюнки Мікеланджело, вони познайомили його з роботами імпресіоністів у галереї Дюран-Рюеля.
Бернар був імпульсивною і живою людиною, він негайно приєднався до новаторів. Він дуже швидко завоював авторитет серед друзів. Начитаний, товариський, він з легкістю розбирався в різних теоріях, розвивав їх. Його думки були безапеляційні, і він підкріплював їх тисячами аргументів. Шлях із Аньєра, де він жив, у Париж Бернар проходив пішки і тим не менш завжди приходив до майстерні першим. Він був релігійним, навіть схильним до містики, ненавидів атмосферу майстерні Кормона; грубі й вульгарні розмови, які велися там, різали йому вухо. Він відверто критикував Кормона за методи викладання. Бернар навіть закликав всіх учнів до заколоту [11].
У 1886 р. Бернар був виключений з майстерні. Він подорожує по Нормандії, робить скульптури, гравюри на дереві, проектує меблі та гобелени. З цього моменту вивчає творчість Сезанна та цікавиться пуантилізмом.
Творець нових теорій у мистецтві
У 1887 р. разом з Анкетеном подорожує по Бретані. Зацікавлений японськими художніми виробами, намагається розділити кольорові площини на частини («Керамічний кув шин та яблука», 1887, Париж, музей д'Орсе).
У 1887 р. Еміль Бернар познайомився з Ван Гогом під час перебування Вінсента в Парижі. Ван Гог був вражений роботою Еміля. Після того, як Ван Гог виїхав в Арль, художники продовжували листуватися. У листах вони часом обмінювалися малюнками. Таким чином, вони залишалися в курсі творчості один одного і могли обмінюватися ідеями [12]. На час знайомства Бернар використовував техніку пцантелізма.
У ці роки приєднується до художньої групи Понт-Авен. У серпні 1888 р. зустрічається з Гогеном (Ван Гог дав йому лист-рекомендацію). Разом вони формулюють та розповсюджують принципи синтетизма. До цього часу Бернар розробив багато теорій щодо художніх робіт Гогена. Гоген, у свою чергу, був вражений здатністю Еміля вербалізувати його ідеї.
Еміль Бернар та Поль Гоген є розробниками клуазонізму. Ця живописна система була створена у 1887 р. Назва «клуазонізм» нагадує про техніку вітража, де кольорові зони відділені одна від одної спеціальними перегородками з металу, які співпадають з контурами зображення. Революційність системи була у відмові від використання на полотні кольорових переходів та полутонів, бо всі кольори розділялись звивистими контурними лініями. Техніка надавала зображенню граничну площину та декоративність, а фігури сприймались як плоскі тіні, накладені на живописну поверхню.
Поль Гоген і Еміль Бернар також вважаються творцями і головними натхненниками синтетизму. Хоча ще у 1887 р. Бернар разом з Луї Анкетеном розробив «насичений фарбами та спрощений художній стиль», який потім назвали «синтетизмом», протиставляючи його імпресіонізму та дівізіонізму.
Спираючись на основні положення клуазонізма, вони сформулювали у своїх картинах характерні ознаки нової течії – символічність образів, заснованих на уяві і ностальгічних спогадах пам'яті, декоративне використання кольорових плям, спрощення форм і масштабність візерунка; намагалися поєднати в живописі ідеї про ритм і кольори з живими враженнями від природи [13].
Термін «синтетизм» вперше використали у назві Всесвітньої виставки робіт художників Понт-Авенської групи, яка проходила у 1889 р. у кав’ярні Вольпіні у Парижі. У «Виставці імпресіоністів та синтетистів» взяв участь і Бернар.
У серпні 1888 р. Бернар пише в натуральну величину портрет сестри Мадлен. Він зобразив її лежачою на полі села Понт-Авен. Тіло молодої жінки займає всю ширину полотна, яке розподілене на дві частини: дві третини простору займає пейзаж, а інше місце - фігура дівчини. Дві частини співіснують без єдності, незважаючи на паралелі між позою Мадлен і річкою, яка тече за деревами. Світло, мазки і кольори різні. Це була не реалістична сцена, але портрет з алегоричним підтекстом. У молоду Мадлен був закоханий Гоген. Стиль Бернарда був ефективним та послідовним [14]. Це видно також, якщо порівняти написані ним автопортрети Гогена та Ван Гога.
Як гравер Бернар долучає Гогена до цинкографії («Бретонці», 1889 р.) і намагається відновити дух і техніку середньовічної ксилографії («Розп’яття», 1894 р.).
Творча криза
У 1889 р. у творчості Бернара настає період сентиментально-релігійної кризи. Він коливається між впливами Сезанна та старими італійськими майстрами. Еміль звертається до предметів і сюжетів середньовічного мистецтва, до релігійної тематики, навіть до містицизму.
У 1891 р. розриває дружбу з Гогеном, який не визнавав, що ідея синтетизма належить Бернару. Вперше виставляється у «Салоні незалежних» і приєднується до символістської групи Оділона Редона і Фердинанда Ходлера. Образу на Гогена Еміль зберіг на все життя.
Десятирічна подорож
У 1893 р. меценат Антуан де ля Рошфуко фінансує подорожі Еміля. Художник відвідує Іспанію, Італію, Грецію, Стамбул, Ієрусалим. Протягом десяти років він живе в Єгипті, у Каїрі, та одружується тут. За цей час він лише раз на декілька місяців їде до Іспанії. Його стиль стає більш еклектичним, у ці роки він створює у більшості релігійні та символістські полотна.
Останні роки
У Париж Еміль Бернар повернувся у 1904 р., перед цим вісім місяців проживши у Венеції.
У 1904 р. знайомиться з Сезанном. Вони почали товаришувати. Сезанн надав Бернару перший поверх власної майстерні, щоб той міг працювати. Художники постійно розмовляють про мистецтво [15].
У Парижі в 1905 р. художник заснував та редагував журнал «La Rеnovation Esthеtique», де видав своє листування з Ван Гогом, Гогеном та Редоном. Ці записи стали одним з головних джерел історії мистецтва кінця 19 століття. У цьому ж році бере участь в Загальнонаціональному Салоні, де виставляє своє велике полотно «Мойсей та жінки Мадіамські», яке дуже хвалять у пресі [16].
У 1933 р. Еміль безкоштовно намалював три фрески для Приходської церкви Сен-Мало-де-Філі. У 2011-2012 рр. їх заплановано реставрувати.
Майже до самої смерті Еміль Бернар багато подорожує. Частіш за все в Італію. У Венеції він пише свій «Людський цикл».
Він помер у своїй паризькій студії, де жив з 1926 р., у віці 72 років.
Бернар, будучи одним з видатних майстрів групи Порт-Авен, на початку своєї творчості схилявся до примітивізму. Наприкінці ж життя копіює полотна венеціанських майстрів - настільки широким виявився діапазон його художніх захоплень. Творчість Бернара дуже вплинула на роботи Пабло Пікассо в його «блакитний період» [17].
Менш відомою є літературна творчість Бернара, яка включає п'єси, вірші, мистецтвознавчі заяви.
Виставки
У 2001-2002 рр. у Художньому інституті в Чикаго та музеї Ван Гога в Амстердамі відбулась сумісна виставка Ван Гога та Гогена, де були виставлені і роботи Еміля Бернара.
Навесні 2009 р. у Музеї образотворчих мистецтв в Кемпері була виставка, яка включала 9 робіт Еміля Бернара, а з 21 травня по 17 липня 2010 р. в галереї Malingue у Парижі проходила виставка картин Еміля Бернара.
Найвідоміші роботи
• Мадлен у лісі кохання, 1888. Приватна колекція
• Бретонки з парасольками, 1892 Музей д'Орсе
• Жовте дерево, 1888, Музей образотворчих мистецтв, Ренн
• Натюрморт з яблуками, 1884. Приватна колекція
• Портрет Луї Анкетена, 1932. Приватна колекція
Примітки
- ↑ а б RKDartists
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2019.
- ↑ http://www.moma.org/collection/works/9799
- ↑ http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aedf5c0284355b8b4bac
- ↑ https://ihoi.org/app/photopro.sk/ihoi_icono/
- ↑ Royal Institute for Cultural Heritage — 1957.
- ↑ https://ackland.emuseum.com/people/1126/emile-bernard/objects
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/340782
- ↑ ЭМИЛЬ БЕРНАР
- ↑ БЕРНАР Эмиль (Bernard, Émile) импрессионист
- ↑ Анри де Тулуз-Лотрек "Эмиль Бернар"
- ↑ Эмиль Бернар (Emile Bernard) 1868-1941
- ↑ Мировое искусство. (Иллюстрированная энциклопедия. Направления и течения от импрессионизма до наших дней). Сост. И.Г. Мосин. Санкт-Петербург СЗКЭО «Кристалл», 2008
- ↑ Madeleine au Bois d'Amour [Madeleine in the Bois d'Amour]
- ↑ Поль Сезанн Эпизоды из жизни: Последние годы жизни
- ↑ БЕРНАР Эмиль (Bernard, Émile) импрессионист
- ↑ Бернар, Эмиль
Джерела
• БЕРНАР Эмиль Bernard, Emile, Екциклопедія живопису
• ЭМИЛЬ БЕРНАР
• Émile Bernard