Стебні (Верховинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Стебні
Панорама села
Панорама села
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Верховинський район
Рада/громада Стебнівська сільська рада
Код КОАТУУ 2620887001
Облікова картка Стебні 
Основні дані
Засноване 1731
Колишня назва Стебнів
Населення 728
Площа 84 км²
Густота населення 8,67 осіб/км²
Поштовий індекс 78715
Телефонний код +380 3432
Географічні дані
Географічні координати 48°05′57″ пн. ш. 24°59′02″ сх. д. / 48.09917° пн. ш. 24.98389° сх. д. / 48.09917; 24.98389Координати: 48°05′57″ пн. ш. 24°59′02″ сх. д. / 48.09917° пн. ш. 24.98389° сх. д. / 48.09917; 24.98389
Водойми річка Білий Черемош
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Вижниця
Відстань до
залізничної станції
26 км
Місцева влада
Адреса ради 78722, Івано-Франківська область, Верховинський район, с. Стебні, тел. 3-43-41
Карта
Стебні. Карта розташування: Україна
Стебні
Стебні
Стебні. Карта розташування: Івано-Франківська область
Стебні
Стебні
Мапа

Стебні у Вікісховищі?

Стебні́ — село Верховинського району Івано-Франківської області. Населення становить 728 осіб.

Село лежить за 21 км від районного центру, 26 км від залізничної станції Вижниця. Через село протікає річка Білий Черемош.

В період з 1956 по 1993 рік називалося Стебнів.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка датована 1734 р. Однак заселення території теперішнього села Стебні почалося з кінця XV ст. Про походження назви села згадок немає. Але є спогади про назви села, записані від старожителів: "Село подібне до стебника. Стебник — це дерев'яний ящик, в який поміщали бджіл на зимівлю і опускали його в яму на понад половину. Географічне розташування села нагадує цей ящик: з усіх боків гори.

Коли був час кріпосницької сваволі, доведена до відчаю частина кріпаків Покуття покидала свої села і пожитки та тікали від своїх поміщиків до Закарпаття. Шлях утікачів лежав уздовж Чорного Черемоша через Жаб'є (сучасна Верховина). Частина втікачів заселяла гірські хребти, що простягалися вздовж румунського кордону. Сюди через погані дороги менш доглядали визискувачі. Так і почалося заселення села Стебні. Але сховатися назавжди було неможливо, навіть у горах. Документи свідчать, що в середині 18 ст. селяни відробляли панщину за те, що збирали гриби та ягоди в лісі, який належав панові.

Опришківський рух[ред. | ред. код]

Уже в 30—40-х рр. 18 століття селяни виявляють перші спроби протесту проти кріпосного права. Спочатку це були стихійні виступи, а згодом масовіші повстання проти панів. В селі діяла група народних месників під керівництвом сміливого опришка Марусяка. Опришки нападали на поміщицькі маєтки, грабували, забирали їхнє майно і роздавали бідним. Через Стебні проходив навіть Олекса Довбуш, у якого шлях на Буковину пролягав через Жаб'є, Замагору, Красноїлля, Стебні, Довгопілля. У першій половині 18 ст. тут діяв загін Василя Куділя.

Основна частина населення займалася тоді скотарством. Чоловіки крім того працювали на лісорубках. Умови праці були надзвичайно важкими. Люди працювали по 12—14 год. на добу. Жили вони в колибах. До 1939 року територія сучасного Верховинського району входив до складу Косівського повіту, який спочатку перебував під владою польсько-литовської шляхти, далі — австрійських магнатів, а після Першої світової війни знову був захоплений Польщею.

Перебуваючи більш як 700 років під ярмом поневолювачів, край зазнавав величезного соціального та національного гноблення. Населення було зовсім неписьменним. Також у 1932 році село зазнало голоду. Люди були змушені молоти на жорнах спорохнявілі пеньки і з цього дерев'яного борошна випікали собі «дерев'яний» хліб.

Незважаючи на тяжкий соціальний і національний гніт, населення села розвивало свою культуру і звичаї, дотримувалось традицій. Вже з другої половини 19 ст. розвивались художні промисли: різьба і випалювання по дереву, килимарство, ткацтво, бондарство.

Першим головою Стебнівської сільської ради був Юрій Федорович Кочерган.

Боротьба проти окупантів[ред. | ред. код]

У липні 1942 року в Стебнях з'явилася перша група німецьких окупантів. Комендантом села був призначений німецький офіцер Грінберг. Почалися важкі дні нацистської окупації. Грабіжники забирали у населення ліс, худобу, продукти. Населення втратило все, чим користувалося досі. В школі ніхто не вчився, медичну установу було зруйновано. Багато людей було насильно відправлено на роботи в Німеччину. Організатором бандерівського підпіля був запальний націоналіст І. Ю. Аксюк. Підпільна робота перейшла в багаторічну партизанську війну (УПА) спочатку з німецькими, а далі — з московськими окупантами[1].

Повоєнний час[ред. | ред. код]

Після війни, в грудні 1951 року, група селян — І. І. Скидан, І. І. Гаврищук, Г. Д. Уласійчук та інші організували ініціативну групу зі створення в селі колгоспу. У березні 1952 року на зборах селян було призначено склад правління колгоспу на чолі з І. І. Скиданом. Новоорганізований колгосп було вирішено назвати ім'ям Лесі Українки. Артілі належало 980 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 380 га сіножатей, 2501 га пасовищ, 315 га лісу. В селі займалися вирощуванням великої рогатої худоби, вівчарством, переробкою деревини.

12 серпня 1952 р. Жаб'євський райвиконком ліквідував Стебнівську сільраду з приєднанням її до Устеріківської сільради.

В 1950-х роках була знову відкрита початкова школа. В 60-х роках — восьмирічна школа. Пізніше було відкрито пришкільний інтернат. В 1957—1959 рр. було відкрито середню школу, за час її існування був тільки один випуск десятикласників.

Сучасність[ред. | ред. код]

На даний час у селі працює ЗОШ I—II ступенів, ФАП. В 1992 році відкрито відділення зв'язку. Також є Будинок культури, приватні магазини, дитячий садок, церква. Для туристів тут є готель «Кам'яний рай» — двоповерховий будинок, оздоблений каменем, на першому поверсі якого розташований ресторан (70 місць), на другому поверсі — готель (11 номерів). На території є альтанки, шашлична, мангал.


Джерела[ред. | ред. код]

Записано зі слів старожилів: Бельмеги Василини Максимівна 1914 р. н. та Бельмеги Дмитра Михайловича 1906 р. н.

Примітки[ред. | ред. код]