Жорна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жорна

Жорна — пристрій для ручного і механізованого помолу збіжжя, складений з двох каменів, одного над другим, з котрих горішній є рухомий над долішнім.

Жорна мають дуже просту конструкцію: два круглі камені, влаштовані в коробці, та пристрій, за допомогою якого крутили горішній камінь.

За термінологією в Україні жорна поділялись на два типи: відкриті й закриті. До першого належали пристрої, камені яких були частково або повністю відкритими, і борошно висипалось безпосередньо на підстелене рядно. Закритий тип мав спеціальний жолобок, через який борошно сипалось у посудину. Цей варіант досконаліший.

Найскладнішими деталями були камені. Їх виготовляли з вапняку, оскільки він легше піддавався обробці. Там, де бракувало цього матеріалу, використовували деревину. З твердої породи, переважно дуба, відрізали круглий кльоц, оковували металевою обичайкою й густо набивали залізних скалок. У кожній місцевості це знаряддя мало свої регіональні назви: на Харківщині це мельничка, млин, на Луганщині — млинець або крупник, на Чернігівщині — млинок, у зоні Полісся — мучник тощо.

За минулих часів майже в кожній оселі був цей простий, але такий необхідний у господарстві механізм. Про його глибинне побутування свідчить, зокрема, і згадка в давньому руському літописі, «Повісті врем'яних літ». У ньому є фраза: «Крупяще жито и своима руками измълъ», яка, безперечно, стосується роботи жорен. У процесі розвитку побутово-виробничої техніки постійно вдосконалювались і борошномельні пристрої, в тому числі й жорна. Людський досвід і господарські потреби змушували людей шукати нових, ефективніших засобів помелу зерна. Довелося певною мірою механізувати цей чисто ручний пристрій — на його основі з’явилися складніші та досконаліші механізми, зокрема водяні млини, а згодом вітряки. Так важку ручну працю було перекладено на водяну та вітрову енергію, що і зафіксувала народна мудрість: «Коло жорен піт втирають, коло млина пісні співають».

У XIX і на початку XX сторіччя жорна в Україні вже частково стали пережитком минулого. Ними послуговувались тільки в окремих випадках, задовольняючи незначні господарські потреби, або ж у ритуальному церемоніалі. Як відомо, в багатьох регіонах подруги нареченої для весільного короваю мали розмолоти пшеничне зерно лише жорнами.

Колись по селах ходили спеціальні ремісники, яких звали жорнярами. Вони витесували жорнові камені (якщо в околиці була підхожа порода) і ремонтували дерев’яні деталі жорен, найчастіше жорнівку — ручку, якою крутили жорняний камінь. Жорнярі також «гострили» камені, адже при помелі вони поступово стирались і ставали гладкими. Щоб краще мололось, камені час від часу треба було «гострити» (кувати, карбувати) спеціальним молотком за назвою оскарб (від слова карбувати).

Нині жорна — вже віддалена історія. Невід’ємний колись елемент людського життя можна побачити хіба що в музейних експозиціях, зокрема в музеях просто неба — в Києві, Львові, Чернівцях, Ужгороді та інших.

Жорна (Галичина, поч. XX ст.; малюнок В. І. Шагала)

Джерела[ред.ред. код]