Стоянка (археологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стоянка в археології — короткочасне поселення мисливців палеоліту і мезоліту, а також місце зимового перебування кочових скотарів, мисливців лісової смуги Євразії та інших материків в історичні часи. Термін «стоянка» запроваджений на рубежі 19-20 ст.

Стоянки поділяються на печерні та відкритого типу, одношарові та багатошарові. Культурний шар стоянок бідний, зосереджений біля вогнищ. Під час розкопок знаходять вогнища, залишки жител тощо. Археологічні матеріали зі стоянок мають важливе значення для вивчення історії первісного суспільства. Найвідоміші стоянки на території України знаходяться в південних і північних передгір'ях Східних Карпат (Королеве, Молодово), у Криму, на берегах Дніпра та Поліссі. Особливий інтерес викликають стоянки на торфовищах країн країн Балтії, на Півночі і Сході Європи.

Стоянки в Україні[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Елинек Ян. Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. / Пер. с чешск. Е. Финштейна под ред. В. П. Алексеева.— Прага: Артия, 1985.— 560 с.
  • БСЭ
  • Каталог давніх стоянок