Добраничівська стоянка
| Добраничівська стоянка | |
|---|---|
 | |
| Статус | Музей |
| Країна |  Україна |
| Регіон | Яготинський район, Київська область |
| Населений пункт | Добраничівка |
| Тип | Стоянка |
| Історія | |
| Датування | близько 13 тисяч років |
| Періоди | Пізній палеоліт |
| Археологічна культура | Епіграветська культура |
| Дослідження | |
| Відкрито | 1952 |
| Дата дослідження | 1953, 1967, 1969, 1970 |
| Дослідники | Шовкопляс Іван Гаврилович |
| Підпорядкування | Яготинський історичний музей |
| Артефакти | житла з мамонтових кісток, знаряддя, вироби |
| Місце збереження матеріалів | Яготинський історичний музей |
  Добраничівська стоянка | |
 | |
Добраничівська стоянка — археологічна пам'ятка, поселення доби пізнього палеоліту.
Стоянка розташована на території села Добраничівка Бориспільського району Київської області, на лівому березі річки Супій (притока Дніпра).
Розкрито чотири господарсько-побутових комплекси, що складалися зі стаціонарних округлих жител з мамонтових кісток типу чуму народів Півночі Росії, ям-сховищ, внутрішніх і зовнішніх вогнищ та виробничих центрів. Комплекс крем'яних знарядь та виробів з гірського кришталю характеризувався різцями кутового і бокового типів, кінцевими скребачками скорочених пропорцій, їх подвійними зразками, копальнями й сокировидними знаряддями, проколками, а також різноманітними мікролітами із затупленим краєм — ланцетоподібними вістрями, прямокутниками тощо. Кістяні знаряддя представлені проколками та молотками з рога північного оленя, знахідки мистецтва — унікальною стилізованою жіночою фігуркою із середньодніпровського бурштину, рештки фауни — кістками мамонта й північного оленя, а також бізона, вівцебика, ведмедя, вовка, лисиці, зайця та інших тварин.
Згідно з попередніми радіокарбоновими датами, вік пам'ятки визначається близько 13 тисяч років. Комплекс пам'ятки пов'язується з епіграветською культурною традицією, яка представлена аналогічними пам'ятками в селі Гінці Лубенського району Полтавської області, селі Межиріч (див. Межиріцька стоянка), місті Фастів (Фастівська стоянка) і Семенівкою I—III біля села Семенівка Баришівського району Київської області.
1952 року при прокладанні дороги через село робітники натрапили на купи кісток і черепів з бивнями і повідомили про знахідку археологів. Досліджувалась з 1953 р. І. Г. Шовкоплясом. Культурний шар залягав у лесі на глибині 1,5—2,5 м. Досліджувалася археологічними експедиціями у 1953, 1967, 1969 і 1970 роках. Залишки одного з господарсько-побутових комплексів Добраничівської стоянки є основною частиною експозиції спорудженого над ними музею (відкритий 1977 р.), який є філією Яготинського історичного музею.[1]
- Добраничівська стоянка на сайті «Сім чудес України»
- Добраничівська стоянка на сайті «Шукач» [Архівовано 27 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Житло збудували з 385 кісток мамонтів / Gazeta.ua, 1 грудня 2010 [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Д. Ю. Нужний. Добраничівка [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 418. — ISBN 966-00-0405-2.
- І. Г. Шовкопляс, Г. М. Шовкопляс. Добраничівка [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- http://leksika.com.ua/10640119/ure/dobranichivska_stoyanka [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Шовкопляс И. Г. Добраничевская палеолитическая стоянка // Краткие сообщения Института археологии Академии наук СССР. — 1955. — № 59.
- Гладких М. И. Каменный инвентарь Добраничевской стоянки // Краткие сообщения Института археологии Академии наук СССР. — 1955. — № 59.
- Шовкопляс И. Г. Добраничевская стоянка на Киевщине (некоторые итоги исследования) // Материалы и исследования по археологии. — 1972. — № 185.
- ↑ Доісторична Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 28 листопада 2019.