Очікує на перевірку

Таванська переправа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таванський острів, декілька днів після взриву Каховської ГЄС
Таванський острів, декілька днів після вибуху Каховської ГЕС
Взяття Кази-Кермена, 30 липня 1695 року. Алегорична гравюра. Зображено урочистий в'їзд у фортецю Петра I на колісниці, запряженій двома левами, хоча государ і не брав участі у штурмі фортеці. За ним скаче з булавою в руці гетьман І. Мазепа. Позаду нього їде зі свитою воєвода Б. П. Шереметєв.
Облога Кизикермена російськими військами за участі Мазепи

Таванська переправа (Казикерменський перевіз, Бериславський чумацький тракт) — переправа через річку Дніпро, відома з часів, коли ці землі входили до Золотої орди, знаходилась біля побудованої в 14 столітті резиденції Тохтамиша Догангечит[1][2]. А в 15 столітті тут знаходилася «Вітовтова митниця», але наприкінці 15 століття ці землі відійшли до Османської імперії і її васала Кримського Ханства[3].

Надалі протягом тривалого часу місцевість відігравала ключову роль у відносинах між козаками і нехристиянським населенням степу. На переправі через постійні перестрівання козаками (які замість того, аби гонити за суперником по степу, як правило, відразу збиралися зустрічати ворога біля Тавані) татар, які верталися з награбованим до Криму, з наказу османів було збудовано чотири фортеці: Мустридкермен і Мубараккермен, що були розташовані на острові, та Кизикермен і Асланкермен (райони сучасних Берислава та Каховки відповідно).

Мапа Тавані Річчі Занонні
Мапа Річчі Занонні у 1764 р. яка відображає Тавань

У 1523 році козацькі загони Семена Полозовича і Криштофа Кмитича цілий тиждень не пропускали татарського війська через Таванську переправу. Гійом-Левассер де Боплан у видрукуваному 1650 році у Франції «Описі України» називає Таванську переправу «найкращою» з-поміж п'яти на Дніпрі. Дана переправа використовувалася аж до 20 століття, остаточно перестала використовуватися після побудови Каховської греблі в 1950-х роках.

Історія

[ред. | ред. код]
Кизикермен на мапі "Нової Сербії" з військового атласу Les Rouges-Eaux. Париж, 1769 р.
Кизикермен на мапі "Нової Сербії" з військового атласу Les Rouges-Eaux. Париж 1769 рік

До затоплення, у 1930-х роках, острів Тавань знаходився між сучасними Новою Каховкою та БериславомXVI століття – османська фортеця Казікермен нині Херсонська область, Україна.) У XVI століттяXVI століттях острів був укріплений і мав важливе стратегічне значення для османів, гарнізон контролював Таванську переправу. Раніше в цьому місці проходив польсько-кримський кордон: правий берег належав Кримському ханству. Турецькі султани та їхні кримські васали неодноразово перегороджували русло річки в цьому місці ланцюгами з бубонцями, щоб перешкоджати вільному плаванню запорізьких козаків у Чорне море.

Фортеці в 1685 році: 1. Кизи-Кермен. 2 Мустрід-Кермен. 3.Мубарек-Кермен. 4. Іслам-Кермен.
Фортеці в 1685 році: 1. Кизи-Кермен. 2 Мустрід-Кермен. 3.Мубарек-Кермен. 4. Іслам-Кермен

У червні 1695 року московитські війська взяли в облогу Кизикермен та інші фортеці. Форпост османів у пониззі Дніпра 30 липня був захоплений за допомогою інженерної атаки фортечної стіни. Після неї московити увірвалися у фортецю і захопили її. 1 серпня захоплена фортеця Ескі-кермен, а 3 серпня – Асламкермен. У середині серпня така ж доля спіткала фортеці Мустрит-Кермень (Тавань), Іслам-Кермен та Мубарек-Кермен.

У 1698 року Московським царством відбито спроба османо-кримських військ повернути фортеці Ескі-Кермен і Кизикермен.

За винятком Кизикермена три інші фортеці (Мубеуреккермен, Асламкермен, Мустрит-Кермень (Тавань) не збереглися через затоплення острова Тавань водами водосховища.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Гейко Антоніна. Переправа, переправа…
  2. Місто Нова Каховка: коротка історична довідка. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 26 травня 2021.
  3. БЕРИСЛАВ (історична довідка)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Тимченко В. М. Таванська переправа на Дніпрі у XVI—XVII ст. (за даними археологічних та писемних джерел)/Археологічні відкриття в Україні 2001—2002 рр. К., 2003 ISBN 966-650-078-7