Тавуш (гавар)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тавушська фортеця

Тучкатак (вірм. Տուչկատակ або Хмар-Катак, Тус-Кустак, Тавуш, Тавус — історико-географічна область. З II століття до н. е. по IV століття н. е. в складі Великої Вірменії[1], гавар провінції Утік[2].

Після Першого поділу Вірменії між Римом і Персією в 387 році провінція Утік була передана Персією до складу васального[3] Албанського царства[1][4].

На даний час рівнина (східна) частина давньої області Тучкатак входить в Таузський район Азербайджану, а західна (гірська) — в Тавушську облась Вірменії[5].

Етимологія[ред. | ред. код]

Середньовічні хачкари в селі Мовсес

Топонім Тучкатак вперше згадується в «Географії» вірменського автора VII століття Ананія Ширакаці, як назва області провінції Утік Великої Вірменії, яка в період написання роботи перебувала в складі Кавказької Албанії[1].

Назва гавара співзвучно з назвою фортеці — Тавуш, яка знаходиться на цій території. Найбільш ранні згадки області Тучкатак в формі Тус[6] і Тавуш[7] в історичних джерелах зустрічаються з X століття. В. Минорський відзначав, що сучасною формою назви Тавуш є Тавус[8]. В інших джерелах фортеця також згадується в формі Тавус[9], Тус[10], Товуш і Товус.

Географія[ред. | ред. код]

З півночі природним кордоном Тучкатака служила річка Кура, яка також розділяла Велику Вірменію і Кавказьку Албанію. В межах області протікали притоки Кури — річки Ахум, Тавуш і Хндзорут. Із заходу від Гугарка її відділяла ущелина річки Агстев, яка входила в гавар Дзорапор[11]. На півдні Тучкатак межував з гаваром Варажнунік провінції Айрарат, на південному сході — з областю Гардман провінції Утік.

Як свідчить етнограф, археолог і єпископ Макар Бархударянц у кінці XIX століття, Тучкатак був винятково родючим і багатим всілякими садовими плодами, пшеницею, ячменем, просом, кавунами, динями, овочами, а також великою і дрібною худобою. Однак нижня частина Тучкатака бідна на воду.

Історія[ред. | ред. код]

Гардман-Парісоське князівство (виділено жовтим кольором) в 1017 році, після приєднання до Лорійського царства (червоним).

На початку II ст. до н. е. східні кордони Великої Вірменії були встановлені по річці Кура, територія області Тучкатак, як і всього Утіка, в наступні 6 століть перебувала в межах централізованої вірменської держави[2]. В 387 році, під час розділу Великої Вірменії, Тучкатак з рядом інших сусідніх областей була включена у склад васальної від Персії поліетнічної Албанії.

В середині VIII століття тут розселилося стороннє угорське[12][13] (за припущенням Новосельцева — савірське) плем'я, відоме в історії під вірменським ім'ям Севордік, що означає «Чорні сини». В арабських джерелах вони згадувалися в формі савардійа або сійавурдійа. Так Масуді в X столітті писав, що «Річка Кур (Кура) витікає з країни Джурзан, що належить царю Джурджіну (Гургену), тече через землі Абхазії, поки не досягає прикордонної області Тифліс, яку вона перетинає посередині. Потім вона тече через землі Сійавурдія, які є гілкою вірмен»[9]. Плем'я Севордік пізніше прийняло християнство і вже до першої половини X століття[14] було вірменізоване. Аль-Істахрі також називає Сійавардійців вірменами[15].

З кінця IX століття, після відновлення незалежності Вірменії, ця територія увійшла до вірменської держави[6][16], коли її межі на північному сході доходили до річки Кура[17]. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний свої офіційні листи адресував «у Вірменію — до трьох князів Сервоті, які іменуються чорні сини»[18]. На початку X століття цар Вірменії Ашот II об'єднав Тавуш і Дзорапор в окрему адміністративну одиницю. У цей період тут князями були Цлік Амрам і Мовсес. У другій половині X століття гавари Гардман і Парісос з'єдналися і стали невеликим вірменським князівством, приєднавши до себе ряд інших гаварів, у тому числі Тучкатак. У 1017 році Гардман-Парісоське князівство стало частиною вірменського Ташир-Дзорагетського царства.

...помер Гагік, залишивши царство трьом синам своїм: Іоанну, Абасов і Ашоту.

Ашоту заповів свою корону, Ані, Ширак, Сурб-Григор з долиною Ашоцк', Анберд, долину Айраратську, Кайан, Катцон і Тавуш — область Севордік. Інші він розділив між Ашотом і Абасом.

— Вардан Великий, «Всеобщая история»[19]

У 1118 році землі Ташир-Дзорагетського царства були приєднані до Грузії[20] і передані під правління амірспасалару. Після цього молодша гілка вірменських Багратидів — Кюрікяни, укріпившись у фортецях Мацнаберд і Тавуш, зберегли царський титул до початку XIII століття[21][22]. Тут протягом 1113—1145 років існувало Тавушське князівство з центром у фортеці Тавуш засноване сином Кюріке II Абасов. В кінці XII -першій половині XIII століття велика частина Тучкатак/Тавуш перебувала в межах володінь Ваграмянів[23]. У цей період, в 1230—1240 роках, тут було утворено князівство Нор-Берда. У XIV—XVIII століттях вірменська Тавуш входила в об'єднане Грузинське, потім Картлійське і Кахетинське царство.

Культура[ред. | ред. код]

Як свідчив єпископ Макар Бархударянц в кінці XIX століття, в верхній частині Тучкатак знаходилося поселення Тигранакерт, яке на час його відвідування було зруйновано. Проте свого часу це було велике поселення, яке було єпархіальним і обласним центром, оскільки там знаходилися руїни величної церкви, ринку, кам'яна, на вапні, кладка стін будинків і бань. На нижній околиці покинутого поселення знаходилося знамените джерело Шах-Булах, а на верхній — кладовище. Трохи вище Тигранакерта знаходилися гори Ванкасар і Овівасар, з якими пов'язано безліч місцевих переказів. Поруч з Тигранакертом стояла зведена цілком з тесаного каменю нова фортеця під назвою Тарнагюті (або Шахбулаг).

У нижній частині Тучкатака перебувала земляна (з сирцевої цегли) фортеця Султан-пут, своїми розмірами і висотою схожа на пагорб, руїни стародавнього міста Белукан на лівому березі Гаргара (Баята), а також 7 інших земляних пагорбів.

У Тучкатакі знаходиться один з колись найважливіших вірменських релігійних центрів — Хоранашатський монастир[24]. Тут жили і творили такі видатні діячі вірменської культури, як Ванакан Вардапет і Кіракос Гандзакеці[25].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в «Армянская География VII века по Р. Х (приписывавшаяся Моисею Хоренскому)». Пер. с др.-арм. и коммент. К. П. Патканова. — СПб., 1877.
  2. ↑ а б См. Вопрос о границе Армении и Кавказской Албании
  3. ↑ Всемирная история. Энциклопедия. Том 3, гл. VIII:
  4. ↑ А. П. Новосельцев. К вопросу о политической границе Армении и Кавказской Албании в античный период // Кавказ и Византия : сб. — Ер. : Наука, 1979. — № I (21 квітня). — С. 10-18.
  5. ↑ Ранее была значительной частью Шамшадинского района Армянской ССР
  6. ↑ а б Иованнес Драсханакертци. Гл. XXXI // История Армении. — Ер., 1986. — С. 130.
  7. ↑ Иованнес Драсханакертци. Гл. LXIII // История Армении. — Ер., 1986. — С. 216.
  8. ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — P. 26.:
  9. ↑ а б В. Ф. Минорский. История Ширвана и Дербенда X-XI веков. — М. : Издательство восточной литературы, 1963. — С. 214.:
  10. ↑ Иованнес Драсханакертци. Гл. XXXI // История Армении. — Ер., 1986. — С. 130.
  11. ↑ C. Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963.
  12. ↑ The Cambridge History of Iran / Под ред. R. N. Frye. — Cambridge University Press, 1975. — С. 240.:
  13. ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — P. 26.
  14. ↑ А. П. Новосельцев. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. — М. : Наука, 1990.:
  15. ↑ Н. А. Караулов. Сведения арабских писателей о Кавказе, Армении и Адербейджане: I. Ал-Истахрий // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа. — Тифлис, 1901. — Вип. 29 (21 квітня). — С. 29.:
  16. ↑ C. Toumanoff. Cambridge Medieval History. — Cambridge, 1966. — С. 608.
  17. ↑ Steven Runciman. The Emperor Romanus Lecapenus and his reign: a study of tenth-century Byzantium. — Cambridge University Press, 1988. — С. 152.:
  18. ↑ Constantine Porphyrogenitus. De Cerimoniis Aulae Byzantinae [Архівовано 2019-08-12 у Wayback Machine.], II, 48
  19. ↑ Вардан Великий. Часть 3 // Всеобщая история Вардана Великого.. — М., 1861. — С. 117.
  20. ↑ Вардан Великий. Часть 3 // Всеобщая история Вардана Великого. — М., 1861. — С. 146-147.:
  21. ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — P. 41.:
  22. ↑ Киракос Гандзакеци. Гл. 2 // История Армении. — М. : Наука, 1976. — С. 114.:
  23. ↑ Bayarsaikhan Dashdondog. The Mongols and the Armenians (1220-1335). — BRILL, 2011. — P. 57.
  24. ↑ Siwnik' in the 11th Century by Robert H. Hewsen. Map 94
  25. ↑ Киракос Гандзакеци. Гл. 15 // История Армении. — М. : Наука, 1976. — С. 146.:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тавуш_(гавар)&oldid=41443069